Маємо покласти на стіл американського президента дорожню карту стратегічного партнерства, – каже посол України в США у 2015–2019 роках Валерій ЧАЛИЙ
Джо Байден переміг на президентських виборах у Сполучених Штатах. Отримав 290 голосів виборників. Як це змінить Америку?
– Джозеф Байден виграв. Будуть суди, політичні баталії. Однак Дональду Трампу доведеться звільнити Білий дім.
Перший час кабінет нового президента фокусуватиметься на внутрішніх питаннях – боротьбі з пандемією й економіці. У зовнішній політиці піде на зближення з Євросоюзом. За правління Дональда Трампа контакти між США та ЄС на найвищому рівні ускладнилися.
Америка завжди захищатиме насамперед свої інтереси. Україна має боротися, щоб на тлі інших геополітичних викликів увага до нашої держави залишалася. Джозеф Байден добре знає Україну й наших політиків. Неодноразово акцентував увагу на боротьбі з корупцією й реформах. Ці вимоги залишаться обов'язковою умовою нашого зближення зі США.
Нам потрібна двопартійна підтримка Сполучених Штатів – і республіканців, і демократів. Важлива також конфігурація в Конгресі. Зараз схоже на те, що верхня палата – Сенат – залишиться за республіканцями. А нижню – Палату представників – утримали демократи (Демократична партія США зберегла більшість у Палаті представників Конгресу під час виборів 3 листопада. – Країна). Такий розклад – комфортний для України.
Зовнішня політика США зміниться?
– Китай залишиться основним опонентом Америки. Міжнародні договори, з яких Дональд Трамп вийшов, наприклад Паризька угода про кліматичні зміни, знову стануть актуальні. Штати до них повернуться. Фокус буде традиційний – КНР, Близький Схід, Європейський Союз, найближчі сусіди – Мексика, Канада.
Щодо Росії політика може стати жорсткішою. Демократи не поводитимуться так обережно, як 2014-го. Джозеф Байден казав, що вважає Москву основним супротивником. Ці слова підкріпить кроками. Можуть посилити санкції. Серед демократів є різні думки стосовно російського напрямку. Не факт, що критичну позицію поділяють усі однопартійці. Але США щодо РФ поводитимуться більше з позиції сили, а не компромісів.
Перезавантаження стосунків, як колись, не буде. Втім, діалог про контрольоване роззброєння продовжиться.
Чого можемо очікувати у відносинах Києва й Вашингтона?
– Джозеф Байден говорив, що хоче зробити Україну пріоритетом своєї зовнішньої політики. Це амбітний і позитивний сигнал. До 2014-го Україна не була навіть у тридцятці. Коли українці почали відстоювати свою суб'єктність на Майдані, потім у війні з Росією – увійшли в десятку. Це треба втримати. Маємо працювати з чинною республіканською адміністрацією, а паралельно налагоджувати контакти з майбутньою командою.
Для нас важливо, хто очолить Державний департамент, стане радниками з питань національної безпеки, головою міністерства оборони та енергетики. Претенденти на ці посади знають Україну. Добре це чи погано – не можна сказати точно. Треба розбудовувати стосунки. Щоб Україна була у фокусі уваги США, маємо покласти їм на стіл дорожню карту поглиблення стратегічного партнерства.
Якою вона має бути?
– По-перше, чітко показати, що зроблено. І що плануємо – всередині країни і в протидії російській агресії.
По-друге, зустрітися на найвищому рівні – між президентами. Розглянути ключові завдання і плани.
По-третє, провести комісію стратегічного партнерства "Україна – США". У деталях обговорити спільну працю в найближчій перспективі. Не варто чекати, як зміниться зовнішня політика США. Треба робити активні кроки.
Якої допомоги можемо добитися?
– Джозеф Байден заявляв, що продовжуватиме надавати Україні летальну зброю. Буде послідовним у цьому. Україна за нинішньої адміністрації отримала протитанкове озброєння, катери. Сподіваюся, співпраця нарощуватиметься. Це залежить від нашої взаємодії з міноборони США, Конгресом, Держдепартаментом. Та в цілому від рівня довіри між Україною й Америкою. Щорічно отримуємо понад 700 мільйонів доларів для реформ, оборони й безпеки країни. Щоб зберегти це, Київ повинен демонструвати прогнозованість, рішучість і надійність.
У США залишається прагнення не допустити воєнної ескалації. Америка балансуватиме між бажанням допомогти й обережністю, щоб не розбурхати війну.
Які слабкі місця в наших відносинах? Як і де їх можна покращити?
– Проблемними є тенденції, що з'явилися останнього року. Немає контактів на найвищому рівні. Володимир Зеленський так і не був у Вашингтоні. Сподіваюся, зустріч із Джозефом Байденом вдасться організувати після його інавгурації.
Потрібно поновити діалог на ключових напрямах. Наші міністри оборони й фінансів збиралися, але візити не відбулися. Такі контакти на рівні міністерств і департаментів – важливі.
Найголовніша проблема у відносинах зараз – дефіцит довіри. Деякі заяви й дії українського керівництва, відкриття справ, у яких фігурує прізвище Байдена, не залишилися непоміченими. Чи вдасться все відновити – не знаю. До приходу до влади Володимира Зеленського довіра встановлювалася роками. Питання співпраці в енергетиці, економіці, оборонній сфері порівняно легко вирішити, коли партнери довіряють, впевнені одне в одному. Що більше буде Америки в Україні, то краще обом сторонам. Ідеться насамперед про інвестиції та компанії, а також про сектор безпеки й оборони.
Зе-команда у США вирішила дипломатів замінити лобістами, казали ви. Чому це небезпечно?
– Під час першого приїзду до Вашингтона представники Офісу президента заявили, що дипломати тепер виконуватимуть логістичні функції. А безпосередня американська політика здійснюватиметься на Банковій. Оточення Володимира Зеленського обіцяло йому, що організує візит у США значно швидше, ніж наше посольство офіційними каналами. З цього нічого не вийшло, крім демонстрації непрофесіоналізму.
Такий підхід неприйнятний. Спроби встановити контакти зі США поза дипломатичними установами через лобістів закінчилися скандалом із процедурою імпічменту Дональда Трампа. У період внутрішньополітичної боротьби в Америці треба користуватися насамперед інструментарієм дипломатії. Лобізм можна застосовувати в бізнесі. Наприклад, просувати інтереси українських компаній.
Ще один момент – якими грошима платять українські чиновники лобістам? З бюджету? Якщо це приватні кошти, тоді що українська влада обіцяє тим, хто їх дає?
Між кандидатами у президенти США не дуже велика різниця підтримки. Це свідчить про поляризацію суспільства. Що її посилює?
– Американське суспільство розділене. Боротьба між ключовими партіями посилилася ще на минулих виборах. Зараз – другий етап. Цей розподіл відрізняється від українського. У нас поляризація була з геополітичних причин. Хтось вважав, що Україні варто рухатися в бік Росії, інші хотіли європейського розвитку. Червоними лініями були питання ідентичності – мова, церква. В Америці – соціально-расове розшарування.
Афроамериканці й латиноамериканці досі нижчі за фактичним соціальним статусом за білих. Символічно, що офіційно рабство у Штатах остаточно скасували лише 7 лютого 2013 року. Розрив між одноповерховою й урбаністичною Америкою – великий. Це різні моделі життя.
Каменем спотикання стають питання абортів, доступності медицини, протекціонізму, екології. Проблема імміграції теж сильно розділила суспільство. Позиція Трампа в цьому питанні досить жорстка. Він, наприклад, заявив, що позбавить у правах дітей за програмою DACA. Це діти нелегальних мігрантів, яких неповнолітніми привезли в Америку. Ці люди довго прожили у США. Вступили до університетів. І раптом Дональд Трамп їм сказав терміново виїжджати з країни. Джозеф Байден натомість уже заявив, що програму продовжать.
Що можна назвати досягненнями президента Трампа?
– До внутрішньої політики Дональда Трампа ставляться по-різному. Вихід із багатьох міжнародних угод комусь здається проблемою. Інші ж американці думають, що так він дбає про інтереси країни. Повернув робочі місця на шахтах, підприємствах видобутку нафти й газу. Застосовують метод гідророзриву – шкідливу для екології технологію. Але це дає робочі місця й прибуток.
Дональд Трамп збільшив видатки на оборону. США отримали озброєння, повага до ветеранів і військових – на високому рівні. Це відзначали в особистій розмові американські генерали, які керують різними родами військ.
США залишилися державою номер один у світі. На період президентства Трампа припала реалістична оцінка російської агресії. Втім, це заслуга не стільки глави держави, як усіх американських інституцій.
Українська влада зможе встановити партнерські відносини з адміністрацією Байдена?
– Комфортніше це буде наступному уряду. Робота на американському напрямку потребує довіри. Вважаю, що новий Кабінет міністрів з'явиться в Україні до весни. Але це прогноз.
Експерти кажуть, саміт Україна – ЄС і візит Володимира Зеленського до Великої Британії в жовтні пройшли успішно. Наскільки зараз велика підтримка України у світі?
– Не можна судити про міжнародну підтримку України лише за двома подіями. І Брюссель, і Лондон традиційно, як прийнято в цивілізованому світі, намагалися створити для перших візитів сприятливі умови й не загострювати ситуації. Контролюватимуть, як виконуватимуться домовленості.
Позиція Заходу щодо підтримки України кардинально вирішилася кілька років тому. Зараз зберігаємо статус-кво. Київ отримує фінансову і збройну допомогу, санкційний режим триває. Але нас підтримують, немов за інерцією. Ситуація вимагає підсилення наших ініціатив. Без чітких сигналів і кроків із Києва можемо втратити підтримку.
Що найбільше заважає в партнерстві України й Заходу?
– На тлі конституційної та судової кризи бачимо фактичний відхід від реформ. Західні партнери вкладали в них гроші на прохання попередньої влади. Офіс Володимира Зеленського відходить від цього курсу. Провисають реформи в секторі безпеки. Є досягнення, але динаміка недостатня.
Друга проблема – підняли голову проросійські сили. Повертаються кадри, які дискредитували себе за часів Януковича. Світ бачить цей реванш. Якщо Володимир Зеленський, його уряд і монобільшість у Верховній Раді не протидіятимуть, ставлення Заходу зміниться.
Ми не можемо залишатися в сірій зоні між Росією та ЄС – НАТО. Треба пришвидшити приєднання до західних економічних, політичних, безпекових структур. Без цього завжди відчуватимемо загрозу. Перебування України в буферній зоні багато в чому і спричинило агресію Путіна. Зараз у суспільстві знову намагаються піднімати цю дискусію. Мовляв, може, краще тримати нейтралітет. Мені здавалося, 2014 року ми поставили крапку в цьому питанні. Що Україна історично, географічно та культурно є частиною Заходу. Тепер треба приєднатися насамперед до НАТО. Маємо на це роки, а не десятиліття. В іншому випадку на нас махнуть рукою – і тоді залишимось сам на сам із зовнішніми ворогами. Росія завжди намагатиметься поставити Україну під своє домінування.
У Росії є яструби, агресивніші за Путіна, казали ви. Хто в Москві має найбільший вплив на політику щодо України?
– Політикою на українському напрямку керує Путін. У його оточенні різні люди висловлюють пропозиції. Найагресивніші лунають від представників російського генштабу, Головного розвідувального управління й ФСБ. Вони хочуть мілітаризації Росії, посилення дикторської моделі правління. Такі думки поширені у військових колах. З них виходила ініціатива спроби анексії Криму. Бізнесмени розуміють, що російська економіка не розвивається. Хочуть скасування санкцій. Але обидві ці групи схвалювали окупацію українського півострова.
Справа не в тому, хто при владі, а які є тенденції. Україну росіяни називають другим головним ворогом після США. А українці досі нормально ставляться до жителів РФ. У майбутньому нам, звісно, доведеться вибудовувати стосунки з Росією, адже це наш сусід. Але краще це робити, будучи у складі НАТО та Євросоюзу. Досвід Балтійських країн показав: це безпечніший сценарій, ніж бути буферною зоною, куди постійно намагається ступити російський чобіт. Багато представників російської влади підтримували навіть воєнне захоплення Києва. Це не просто слова.
Ви брали участь у підписанні Мінських домовленостей 2014-го. Яка їхня доля?
– Це не міжнародний договір, а політичні угоди. Цей документ за статусом не такий, яким, наприклад, був Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. І навіть той договір, який є обов'язковим для виконання, Москва нахабно порушила та зруйнувала. Ці ж домовленості не гарантують суверенітету України, не є міжнародно-правовим документом. Їх можна змінювати, доповнювати.
На момент підписання Мінських угод усі зусилля були спрямовані на зупинку повномасштабного вторгнення Росії. Україна, Франція та Німеччина намагалися домогтися припинення вогню. Будь-які обговорення, що Мінськ накладає на Україну зобов'язання, не мають сенсу. Адже не виконана ключова вимога про виведення російської зброї, регулярних військ РФ, які точно були на нашій території. Досі з Росії возять пальне й інші ресурси терористам. Агресія триває. Російських танків, БМП, самохідних установок, важкого озброєння в ОРДЛО більше, ніж у Великій Британії та Франції разом узятих. Перетин українського кордону російською технікою зафіксований документально.
Справа не в Мінську. Україна має бути сильна, щоб переломити ситуацію. Адже перемовини в Тристоронній контактній групі стосуються конкретних гуманітарних речей. Як виплатити гроші пенсіонерам, які живуть на окупованих територіях. Як відновити роботу електростанції, яку зупинили російські найманці. Мінськ – не про закінчення війни, а про хоч якесь полегшення життя людей по обидві сторони лінії зіткнення в умовах війни Росії проти України, що, на жаль, триває.
Росія готує сили для наступу. За яких умов він може відбутися?
– Сценарій просування українською територією, створення коридору між Маріуполем і ОРДЛО ніхто не знімав із порядку денного. Російські збройні сили продовжують готуватися до цього. Розміщують на наших кордонах військові угруповання, підсилюють найманців на Донбасі й Чорноморський флот у Криму. Завершити цей підготовчий процес Москва може наступного року. Шантажуватиме масштабною операцією. Але навряд чи наважиться, бо зайти далі можуть, а от втриматися тут їм ніхто не дасть. Це її зупиняє. Кремль розуміє: отримає тисячі одиниць "вантажу 200". Є різні сценарії, але їхня реалістичність залежить від здатності України захистити себе.
Як нам перемогти?
– Треба розвивати сильні армію, флот і авіацію. Тільки тоді зможе максимально ефективно працювати дипломатія.
Має бути консолідована позиція української політичної нації. Важлива економічна модель. Право ключового голосу в державі повинні мати фінансово незалежні й самодостатні люди – середній клас. Орієнтуватися на найбагатших чи найбідніших – погана стратегія. Успішна Україна зможе встановити мир на своїх умовах. Слабка завжди буде під загрозою.
8 
35413
Коментарі