Москва спробує завадити Лукашенкові залишитися президентом
Захищаючи власну територіальну цілісність, ми звертаємося по допомогу до Сполучених Штатів і Євросоюзу. Наполягаємо на присутності США, ЄС, Німеччини, Франції, Польщі під час переговорів із Росією. Завдяки такому підходу до вирішення проблеми Україна опиняється в принизливому становищі, яке призводить до втрати її авторитету перед західним світом. Про те, що керівництво країни ігнорує вимоги статей 17-ї Конституції та 20-ї, 31-ї Воєнної доктрини й Закону "Про оборону України" під час її захисту від військової агресії, годі говорити. Усі вони передбачають введення воєнного стану в тій ситуації, в якій ми опинилися нині.
Без постачань озброєння із США та ЄС Україні, з її безнадійно застарілим озброєнням часів СРСР, вкрай проблематично протистояти військовій агресії Росії. 11 грудня Конгрес США ухвалив "Акт підтримки свободи в Україні". Він дозволяє, але не зобов'язує США постачати нам зброю. Тим паче ще не відомо, чи підпише закон президент Барак Обама. Багато вітчизняних політиків говорять, що США можуть постачати нам зброю через треті країни. Як приклад згадують про Зимову війну 1939–1940-го, коли СРСР напав на Фінляндію.
Україна не є членом НАТО, але Сполучені Штати десятиліттями постачають усі види озброєнь Ізраїлю – теж не членові Північноатлантичного альянсу. Залишається надія, що після визнання Вашингтоном України основним союзником поза НАТО (це відбудеться, якщо Обама підпише ухвалений Конгресом закон від 11 грудня – "Країна"), ми отримаємо сучасну зброю. Можливо, тоді Ізраїль або будь-яка інша держава постачатиме нам озброєння до визнання України союзником Штатів? Дев'ять місяців триває війна. У президента й Міністерства закордонних справ було достатньо часу для вирішення цієї проблеми.
Ми просимо й підтримки на переговорах із Москвою, і постачання озброєння, і посилення економічних санкцій, хоча самі не послідовні в цьому питанні. А що здатні зробити проти військової агресії Росії? Чи маємо стратегічних партнерів, які можуть допомогти? Чи є в Києва шанс вплинути на Москву і яким чином?
Україні цікаві держави, що мають проблеми у відносинах із РФ, особливо з ближнього оточення. Передусім – це Молдова, Грузія та Азербайджан. Вони постраждали від "утиску територіальної цілісності" Росією. Це – ГУАМ. Організацію, створену 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні, підтримали США.
18–19 листопада 2014 року в Секретаріаті ГУАМ у Києві відбулося 32-е засідання Ради національних координаторів. Це обнадійливо. Адже ГУАМ передбачає діяльність хоч і віртуального, але Центру боротьби з тероризмом. А в нас триває Антитерористична операція.
За таких обставин Україні слід активізувати діяльність ГУАМ щодо боротьби з сепаратизмом і тероризмом. Це актуально для всіх членів організації. Можливо, доцільно розглянути перспективи військово-технічної співпраці в її рамках і навіть сформувати спільні миротворчі сили.
Ще маємо сусіда на півночі – Республіку Білорусь. Вона може помітно вплинути на перспективи розвитку Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) – аж до "торпедування" цього проекту. Особливо, якщо Україна, Захід і Китай підставлять плече Білорусі, якій загрожує втрата незалежності.
Москві набридло "няньчитися" з Мінськом, тому протягом року Білорусь може стати складовою нової імперії. Там вважають, що Кремль здатен замінити Лукашенка на свою людину, на зразок Аксьонова у Криму.
Російський політолог Андрій Суздальцев констатує: непередбачуваність чинного глави Білорусі – постійний головний біль Росії. Нині розробляють сценарій участі Москви в білоруських виборах, і Лукашенко знає про це.
– Змінилося ставлення Європи й Заходу до Мінська, – каже білоруський політолог Олексій Михалевич. – Якщо раніше всі головні гравці непогано ставилися до ідеї, щоб Росія замінила Лукашенка на когось адекватнішого, то сьогодні розуміють: це буде не заміна на когось, а, скоріше за все, шість областей Білорусі приєднають до Росії.
Такий варіант не влаштовує Лукашенка. Він усе активніше чинить опір диктату Москви. Відмовляється визнавати ДНР і ЛНР. Вважає, що Росії не слід було анексувати Крим. 23 лютого 2014-го Лукашенко сказав:
– Із першими майданівцями дружу дотепер (йдеться про Віктора Ющенка. – "Країна"). У нас єдині цілі щодо України. Держава має бути неподільною.
Слідом за президентом Білорусі МЗС цієї країни закликало наших політиків не допустити розколу України. Цим дало зрозуміти, що Мінськ готовий співпрацювати з новою владою в Києві. На інавгурації Петра Порошенка Лукашенко схвалив намагання Києва повернути Крим. Закликав знищувати "ополченців" Донбасу і висловив бажання зміцнювати економічні зв'язки з Україною, зокрема й у військово-технічній сфері. Він виступає проти плану Путіна стосовно федералізації країни. Засуджує українських військових на півострові, що не воювали проти Росії:
– Я проти федерацій! Повний ідіотизм… Чому не билися, якщо це ваша земля? Чому не захищали свою землю? Боюся навіть уявити, що це могло статися з Білоруссю. Знаєте, якби наші військові вчинили так, як українські – сиділи наче миші під віником на своїх базах, я перший, сам, пішов би воювати.
За багатьма ознаками експерти роблять висновок, що влада в Мінську створила й почала реалізовувати план м'якої білорусизації, зміцнення національного фундаменту державності.
Треба віддати належне Петрові Порошенку: 25 травня він пообіцяв розширювати європейську інтеграцію Білорусі. Сказав, що на часі – відродження програми ЄС "Східне партнерство". Що потенціал наших відносин має великі шанси для розвитку.
24 червня Олександр Лукашенко заявив, що білоруським фахівцям слід створити зенітний ракетний комплекс, на ЗРАЗОК російського С-300, а також сучасну бронетехніку і гранатомети. Оборонні підприємства країни декларують готовність виконувати замовлення на гранатомети, ракетні установки і бронетехніку – в кооперації з українськими партнерами. З ринком збуту не тільки в СНД, а й у далекому зарубіжжі. Але цей посил, зроблений під час війни України з Росією, як і багато інших, у Києві "не помітили".
Лукашенко стурбований майбутнім – у зв'язку з президентськими виборами 2015 року. Тому активно шукає підтримки в України, ЄС і Китаю – для протистояння тиску з боку Москви. Останнім часом Євросоюз, попри недемократичність білоруського режиму, розуміючи реальну небезпеку ліквідації країни як незалежної держави, прагне підставити плече Мінську. Відповідальною за це призначена Литва, що межує з Білоруссю і має спільну з нею історію.
За останні півроку прем'єр-міністр Литви Альґірдас Буткявічюс двічі відвідав Мінськ. Наприкінці липня з дводенним візитом там перебував міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс. 8 вересня Білорусь із триденним візитом відвідали урядовці США. А 23 вересня білоруський прем'єр-міністр Михайло Мясникович на чолі делегації майже зі 100 осіб відвідав Сполучені Штати і зустрівся з президентом Бараком Обамою.
Реальні ознаки "плеча" ЄС і США для Білорусі є. А що з Україною? Адже наш президент обіцяв допомогти "розширювати європейську інтеграцію Білорусі". Підставити плече Мінську за нинішньої ситуації – це спроба поставити підніжку ЄАЕС. А якщо підписати меморандум із військово-технічної співпраці, як пропонували білоруси, – то в Москві може початися паніка.
Лукашенко ніколи не складав усіх яєць в один кошик. Не вдалося стати президентом єдиної "союзної держави" з Росією наприкінці 1990-х – він одразу змінив риторику й політику. Але Київ сприймав за чисту монету його мантри про вічну любов до Росії. Тим часом, у перервах між мантрами, Лукашенко наполегливо шукав підтримки Китаю. Сім разів відвідав його з офіційним візитом. Добився стратегічного партнерства. Заявив, що підтримка Пекіна – це фактор незалежності для Білорусі. Тому, якщо найближчим часом Україна не почне військово-технічної співпраці з Білоруссю, на її місці опиниться Китай.
У листопаді цього року під час візиту військової делегації з Пекіна до Мінська підписали протокол до угод між військовими відомствами двох країн про надання Білорусі безплатної військової допомоги. Про що йдеться в протоколі – таємниця навіть для Москви. Проте до візиту цієї делегації Лукашенко заявив про необхідність переозброєння.
Ми з Пекіном серйозно співпрацювали у військово-технічній галузі. Україна має право вважати себе творцем авіаносного флоту Китаю, продавши йому крейсер "Варяг". Ми побудували їм десантні кораблі "Зубр" і передали ліцензію на їх виробництво. Китай – наш стратегічний партнер. А чи зверталися ми до нього по зброю? Сумніваюся. Можливо, тільки для нашого МЗС залишається секретом, що країна, яка має проблемні відносини з Росією, – подарунок долі для Китаю, його геостратегічних планів.
Отже, поки що маємо туманну перспективу отримати від США не нове озброєння. Тим часом Білорусь разом з Китаєм, можливо, розроблятимуть і вироблятимуть сучасне.
Ось така в нас політика – недалекоглядна і благально-принизлива. Замість того, щоб бути активною, агресивною і розважливою
1 
1
Коментарі