Ексклюзиви
Вівторок, 06 вересня 2016 11:44

Україна і Росія є несумісними системами

Спочатку треба вирішити внутрішні проблеми, потім – братися за зовнішні

У нелінійних динамічних САМООРГАНІЗОВУВАЛЬНИХ системах раз у раз виникають так звані критичні стани (приміром – Революція гідності). Вони супроводжуються спробами відновлення внутрішньої сумісності. Такі кризові явища можуть мати два наслідки: або зміниться та час­тина системи, що є причиною несумісності, або ж система загине – якщо процеси несумісності зайшли надто далеко і стали незворотними.

Якщо в динамічній нелінійній самоорганізувальній системі з'являється чужорідний елемент, що загрожує порушенням внутрішньої сумісності системи, то він підлягає знищенню механізмами реактивності. Якщо цього не трапляється, то наслідки переважно нев­тішні. Так звані ЛНР і ДНР для Української держави є такими чужорідними елементами.

  Олег РОМАНЧУК, публіцист
Олег РОМАНЧУК, публіцист

Кожна держава – це надскладна соціально-економічна динамічна нелінійна само­організовувальна система. Вона може ефективно функціонувати за наявності внутрішньої сумісності – регіонів, людей, різноманітних елементів економіки, політики, культури тощо і зовнішньої – сумісності з біосферою, з іншими державами й народами.

Досі є проблема взаємин – або сумісності/несумісності – між Сходом та Заходом – підсистемами Української держави. Розподіл пролягає не по лінії Дніпра, а у свідомості людей. Є відмінність ментальна, культурна, світоглядна. Є стереотипи поведінки. Нинішня війна на Донбасі це підтверджує – її першопричиною стала спровокована агресія в умах людей.

Прикладом існування несумісної підсистеми в структурі Української держави є Верховна Рада. В ній затишно почуваються не автохтони, а малороси і нащадки ро­сійсько-совєтських колоністів. Для багатьох із них українська земля лише на словах стала рідною. А гетьмана Івана Мазепу досі вважають зрадником. Парламент є прикладом несумісної підсистеми, з погляду представлених у ньому ворогуючих політичних партій, фракцій, просякнутих духом угодовства, конформізму й корупції.

Будь-яка система може існувати, доки є внутрішня сумісність між її підсистемами. А ще треба враховувати зовнішнє середовище. Одним із його елементів для Української держави є путінська Росія.

11 липня в інтерв'ю німецькому виданню Der Spiegel Сергій Караганов, економіст і політолог, радник Путіна, заявив, що Росія військовою агре­сією проти України "зірвала просування НАТО". І додав: "Ми прагнемо статусу великої держави, хочемо отримати його назад. Ми не можемо відмовитися від цього – 300 років відклали свій відбиток у наших генах. Ми хочемо стати центром великої Євразії. Субконтинент Європа також належатиме до неї".

А ось як характеризує Росію історик та етнолог Лев Гумільов – із погляду сумісності чи несумісності систем: "Росія – самостійний супер­етнос, який виник на 500 років пізніше від західноєвропейського, у XIV столітті. Ми і західноєвропейці завжди цю відмінність відчували і "своїми" одні одних не визнавали. Якщо ми на 500 років молодші, то хоч би як вивчали європейський досвід, не зможемо зараз досягти добробуту і звичаїв, характерних для Європи. Наш вік і рівень пасіонарності передбачають зовсім інші імперативи поведінки. Звісно, можна спробувати "ввійти в коло цивілізованих народів", у чужий суперетнос. Але ціною такого поєднання буде відмова від віт­чизняних традицій і подальша асиміляція".

Росіяни не змогли чи не схотіли "ввійти в коло цивілізованих народів". Олександр Грибоєдов не випадково запитував: "Как европейское поставить в параллель с национальным?" То хто ж вони такі, ці росіяни? Читаємо у Гумільова: "Будь-який мордвин, зирянин, мирянин, татарин, прийнявши хрещення, ставав росіянином. Візьміть список російських прізвищ у Миколи Баскакова. Які прізвища ординського походження побачите – Кутузов, Суворов, Тютчев, Шереметьєв і так далі". Так творилась "російсько-татарська з православним віросповіданням" країна. По суті це – етнічна химера. А "там, де складається етнічна химера, накладання етнічних полів різноманітного ритму, з'являються антисистеми".

У середині ХVII століття українська нація переживала фазу самоорганізовування, саморегуляції – стадія формування козацької держави. Тоді на її територію вдерлась етнічна антисистема – Московія. "Трагічною є ситуація, при якій в країну, що переживає зміну стереотипу поведінки – фази етногенезу, потрапляє не просто чужий етнос, а вже сформована антисистемна община".

Лев Гумільов визначав етнічну антисистему як цілісність людей із негативним світосприйняттям. Вони прагнуть до спрощення систем, тобто до зменшення щільності зв'язків. Для антисистеми діє об'єднувальна установка: заперечення реального світу як складної і багатоманітної системи в ім'я якоїсь абстракт­ної мети.

Особливості ментальності росіян у різний час помічали представники різних народів. Не залишилися осторонь й українці. Ось кілька зібраних і впорядкованих Матвієм Номисом прислів'їв і приказок: "Тату, лізе чорт у хату! – Дарма, аби не москаль"; "Коли чорт і москаль що вкрали, то поминай, як звали"; "На вовка помовка, а москаль кобилу вкрав"; "Із москалем дружи, а камінь за пазухою держи"; "Мабуть, москаль тоді красти перестане, як чорт молиться Богу стане"; "За москалем панство: коло ноги ременями – і все господарство"; "Москва на злиднях збудована і злиднями годована".

  ”Парламент є прикладом несумісної підсистеми, з погляду представлених у ньому ворогуючих політичних партій, фракцій, просякнутих духом угодовства, конформізму й корупції”, – вважає публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Парламент є прикладом несумісної підсистеми, з погляду представлених у ньому ворогуючих політичних партій, фракцій, просякнутих духом угодовства, конформізму й корупції”, – вважає публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Ці афористичні висловлювання – не вияви ксенофобії, а систематизація величезного масиву прикладів співжиття українців із московитами упродовж століть.

"Національна самосвідомість українців розвивалась на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь і нашарувань, що зв'язують Україну із Західною Європою, й історично сформованого укладу народного життя, пройнятого духом демократизму", – писав 1915 року Володимир Вернадський.

А наприкінці XIX століття історик Василь Ключевський звернув увагу на особливість петровської епохи: реформи запроваджені під впливом Західної Європи і виконані за сприяння людей звідти ж. Із XVII століття на російське суспільство стала впливати іноземна культура, багата досвідом і знаннями, "хвилюючи російських людей, плутаючи їхні поняття і звички, ускладнюючи їхнє життя, надаючи йому посилений нервовий рух". А ще "ускладнюючи російське життя притоком нових понять та інтересів, виробляючи бродіння в головах".

Ключевський писав: "Доки запозичували в Заходу технічні удосконалення, промислові й військові, суспільство, з великою неохотою, допускало західний вплив. Але коли цей вплив став проникати в поняття та звичаї, проти нього збурилися, і напередодні сходження на престол Петра його супротивники почали торжествувати. Відкрита за правління царівни Софії Слов'яно-греко-латинська академія поставлена була на варті національної старовини і православ'я супроти всіляких іноземців, не лише німецьких католиків або протестантів, а й супроти православних греків".

Історик помітив, що впродовж 200 років клас російського суспільства, який виховувався під впливом Західної Європи, неодноразово переживав дивні кризи: "Раптом він закриє свої підручники і, високо піднявши голову, починає думати, що ми зовсім не відстали, а йдемо своїм шляхом, що Росія сама по собі, а Європа сама по собі, і ми можемо обійтися без її наук і мистецтв своїми доморослими засобами. Цей прилив патріотизму й туги за самобутністю так могутньо захоплює наше суспільство, що ми, зазвичай доволі нерозбірливі прихильники Європи, починаємо відчувати якесь озлоблення проти всього європейського й переймаємося беззвітною вірою в неосяжні сили свого народу".

Ключевський чудово усвідомлював, що "вплив Заходу на росіян природно випливає з його переваги над нами в науках і мистецтвах, у життєвих зручностях, нарешті, в історичній досвідченості. На Заході знають більше за нас і для нас можуть зробити краще, ніж ми самі. Таким чином, Захід для нас – і школа, і крамниця корисних виробів, і своєрідний курс історичних уроків".

Ключевський зауважує: коли за часів правління Катерини II військово-технічне навчання було визнане необов'язковим для дворян, то це позначилося на рівні управління державою – він знизився. Дворянство спиралося на "убогі політичні й моральні засоби". Із батьківщиною його нічого не поєднувало: "На Заході, за кордоном, у ньому бачили переодягненого татарина, а в Росії на нього дивилися як на француза, який випадково народився тут". Паралель між дворянином, про якого згадує Ключевський, і сучасним постсовєтським олігархом – разюча.

Теперішньому російському суспільству притаманні проб­леми, на які вказував Василь Ключевський: "Деякі наслідки західного впливу показують, що питання саме в способі його сприйняття, а не в його змісті. Цей вплив пішов від того, що нам для успішного досягнення національних ідей знадобилася допомога Західної Європи. Західна культура для нас – зовсім не предмет вибору: її нав'язують нам із силою фізичної потреби".

Історик робить висновок, що російське суспільство часів правління Катерини II втратило бажання думати, перестало розуміти навколишню дійсність, бо нічого спільного з ідеями політичної свободи та рівності, притаманними французам, не мало.

Сучасна російська еліта на чолі з Володимиром Путіним раз у раз демонструє незнищенність російсько-імперсько-совєтського хамства, зарозумілості й безкультурності.

1994 рік. Згадує Лариса Скорик: "Я тричі була на переговорах із росіянами щодо Чорноморського флоту. І за третім разом заприсяглася собі: більше на жодні урядові переговори з ними немає ніякого сенсу ­їхати. Вони розмовляють тільки з позиції сили, абсолютно ігноруючи міжнародне право, будь-які закони, усе, на чому стоїть цивілізований світ. Єдине, чого бояться, – це щоб їх хтось не обдурив. Що їм забракне спритності розгадати чийсь хід. Вони постійно демонструють боярський менталітет: "Вот мы так, а вы как себе хотите". Наш юрист-міжнародник Буткевич виходив на терасу будинку в Одесі, де проводили нічні переговори з не зовсім тверезими представниками делегації Росії, хапався за голову і казав: "Ні, цього не може бути! Що вони говорять?" А говорили вони, наприклад, таку нісенітницю, що СНД є суб'єктом міжнародного права. Логіки росіяни не сприймають. Відверті, цивілізовані розмови не проходять. Особливо, коли посланці "Белокаменной" розмовляють зі своїми вчорашніми васалами".

2015 рік. Згадує Володимир Огризко: "Мені довелося вести переговори з Російською Федерацією з питання Чорноморського флоту. Легше було б домовитися з марсіанами, при тому – з будь-якого питання. Тому що з Росією можна домовитися тільки в одному випадку – коли їм силою нав'язують свою позицію".

Понад три століття Україна була колонією. Чи не за цими роками ностальгує Караганов? Мільйони московитів у різний час прибували в Україну. І почувалися серед "малоросів" і "хохлів" повновладними господарями, завойовниками, культуртрегерами – не лише тоді, а й зараз. З уст ровесника української незалежності частенько можна почути: "Ета мая родіна. Я здєсь раділся". Ці хлопці й дівчата мають паспорт із тризубом. Багатьом із них притаманне почуття територіального патріотизму. Але при цьому хизуються, що не є українцями. Дають зрозуміти: вони – нащадки колонізаторів, які прибували в Україну ще за часів Російської імперії, онуки й правнуки тих, кого посилали "бороться с украинскими буржуазными националистами".

  ”Сучасна російська еліта на чолі з Володимиром Путіним раз у раз демонструє незнищенність російсько-імперсько-совєтського хамства, зарозумілості й безкультурності”, – вважає публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Сучасна російська еліта на чолі з Володимиром Путіним раз у раз демонструє незнищенність російсько-імперсько-совєтського хамства, зарозумілості й безкультурності”, – вважає публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Журналіст Володимир Павлів написав: "Українцям немає сенсу читати книжки про Росію чи росіян. Наше, здобуте власним потом знання, є і без того достатнім, щоб з усіх сил прагнути триматися від Росії якнайдалі. Росія для українців є втіленням анти-Європи. Тієї Європи, про яку один німецький президент сказав, що вона "має знати не лише ціну, а й цінності". Росія знає собі ціну, але не знає цінностей. В Україні теж із цим є проблеми, але все ж ми не хочемо бути разом із росіянами співвідповідальними за кавказькі війни, за вбивство Політковської у Москві чи "ліквідацію" Литвиненка в Лондоні, за газовий шантаж Європи чи загравання з Іраном і Китаєм – не кажучи вже про злочини ленінізму-­сталінізму. Бо ми віримо в Бога. Росія ж хизується своїми злочинами. Українці добре бачать, чим відрізняється "панськість" західна від східної. В Європі панське – це шляхетне, в Росії панське – це хамське".

Ця цитата підтверджує факт несумісності двох систем: України – спадкоємниці Київської Русі та Росії – спадкоємниці ординської Московії.

Нині Україна, як і Російська Федерація, опинилася в стані внутрішньої та зовнішньої несумісності. Як нелінійна динамічна самоорганізовувальна система Українська держава перебуває в критичному стані – в своєрідній точці біфуркації – з двома ймовірними наслідками: або перейде на якісно новий етап еволюції, або перетвориться на країну "третього світу".

Тож українським політикам- державникам треба усунути причини внутрішньої несумісності. А тоді можна буде ліквідувати й зовнішню.

1884 року російський історик Володимир Соловйов сподобився на трагічне для росії пророцтво: "Національне самоусвідомлення – національне самовдоволення – національне самообожнювання – національне самознищення". Він помітив, що в Росії розмита межа між патріотизмом ("національним самоусвідомленням") і націо­налізмом ("національним самовдоволенням"). І тільки-но еліта опиняється на цьому "фронтирі", як потрапляє в полон "національного само­обожнювання". А за ним вигулькує "національне само­знищення". Більшовицький заколот 1917 ро­ку підтвердив цей жорстокий прогноз. Історія зафіксувала, як необачно істерично (ура-патріотично) повелася еліта Російської імперії в серпні 1914-го.

До такої поведінки її під­штовху­вала, зокрема, достоєвщина: "Якщо великий народ не вірує, що в ньому одному істина, якщо не вірує, що тільки він здатний і покликаний усіх воскресити і спасти своєю істиною, він тієї ж миті перестає бути великим народом і перетворюється на етнографічний матеріал. Але істина одна, а отже, тільки єдиний із народів може мати Бога істинного. Єдиний народ-богоносець – російський народ".

Микола Бердяєв також був переконаний, що "б'є година, коли слов'янська раса на чолі з Росією прикладається до визначальної ролі в житті людства".

Сьогодні путінська Росія, її так звана еліта, не просто демонструє перед усім світом расистське месіанство, а й визнає, що "національне самообожнювання" стало її природним душевним станом. Засліплені "національним самообожнюванням" московити знову продали себе дияволу – "бісам". Від них цього разу, схоже, відкупитися чи втекти не вдасться. А відтак уже ніколи не вдасться "приєднатися до людства" (Чаадаєв)

Зараз ви читаєте новину «Україна і Росія є несумісними системами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1103
Голосування Чому "Динамо" вилетіло з Ліги чемпіонів?
  • 1) слабкий тренер
  • 2) Суркіси - вчорашній день футболу
  • 3) нефарт
Переглянути
Погода