"У нас має бути все українське – від мультиків до порно"

Якщо, опинившись у нічному лісі біля багаття, будеш голосно сміятися, то ні злодії, ні вовки, ні ведмеді до тебе не підійдуть. Де є сміх, там є впевненість.

Нині я більше художник, ніж музикант. Своїми малюнками можу висміяти ворога та відреагувати на події.

Концертів тепер небагато, фінансово вони невигідні. Ми їздимо в госпіталі й частини, виступаємо перед бійцями. Самі оплачуємо дорогу, купуємо гостинці – недобре ж їхати з порожніми руками.

Митці, які стверджують, що вони поза політикою, не усвідомлюють, що їхня творчість – імпотентна.

 

Щоб сприймати якісну культуру, треба мати базу і знання. А в нас цього немає. Малювання у школі викладають фізкультурники, музику – біологічки. Хотілося б, як у Японії: кожен учень мусить опанувати один класичний інструмент і один національний.

Нас часто навіть не можуть порівняти з чимось достойним, хай навіть не українським. Після концертів кажуть: "Пацани, ви такі круті, такі круті. Навіть кручє, ніж Потап і Настя Камєнскіх".

Учетверте міняємо барабанщика. Перше, що запитую в кожного нового, хто він і звідки. Хай ліпше хріновий барабанщик, але свій.

Росія – це фальшивка, товар-підй*бка, даруйте, підробка. Хоче вкрасти фірмову наклейку і втулити її на себе. Але так не станеш оригіналом.

Безпека – це не лише про зброю, а й про культуру. У нас має бути все українське – від дитячих мультиків до жорсткого порно.

Ті, хто тягнув сюди російські кокошники, не культурні діячі, а плебеї. Срали на країну, а тепер повитягали зубочистки й намагаються ними розчистити своє ж гівно. Їх нема чого прощати й розуміти.

Багато спілкуюся з дітьми. Пояснюю їм: свою оселю ви пильнуєте самостійно. А от лізти в барліг до ведмедика й там наводити лад не можна. Інакше ведмедиця роздере вас і згодує ведмежатам.

Те, що мистецтво українське, не значить, що "і так годиться". Робити треба якісно, хай і довше. Саме критика штовхає продукт уперед.

Сьогодні Європа є флагманом. А завтра-післязавтра – будемо ми. Для цього є всі підстави. Ми добре воюємо, швидко вчимося, вміємо гуртуватись.

Ми стали цікаві світові. Але це мейнстрим, він швидко минає. Щоб бути цікавими завжди, потрібна державна політика.

Де я народився, досі не знаю. Мама вагітна їхала з частини в Камені-Каширському, де служив батько, в Овруч. Дехто каже, що я народився в колясці мотоцикла.

Військовий у радянській армії – наче циган. Треба було швиденько знайомитися з дітьми, щоб устигнути надружитися, доки батька не перевели далі. Я навіть закохуватися не встигав. Найдовше пробули в Гайсині на Вінниччині – це місто мого дитинства. А рідне місто – Рівне. Тут я пішов учитися, тут уперше закохався, тут народилися мої діти.

Я облазив і трали, і танки, знаю, як працюють понтони. Бачив, як прапорщики розкрадають майно, як пиячить особовий склад, як батько змушений боротися за дисципліну серед особового складу. Власне, радянська армія і забрала його здоров'я. Він помер майже одразу після того, як пішов у запас.

Тато виховав у мені впевненість і дисципліну, мама навчила ними користуватись.

Удома помітили мій хист до малювання. Дефіциту в папері та олівцях ніколи не було. Відправляв свої малюнки на конкурси, раз мою роботу показали в передачі "В гостях у сказки". Батьки казали: "От би тобі дозволили малювати Леніна". Це вважалося стелею в кар'єрі художника.

У школі був відмінником. Предмети, з яких мав четвірки, – лише малювання та музика. Бо не корився канонам, які нам викладали.

Під час інститутської практики працював у школі та піонерських таборах. Побачив, на яку зарплату претендую. Вирішив, що краще займатимуся мистецтвом.

Кохання – різне. На цьому етапі в нас із дружиною навіть часу сваритися немає. Виховуємо сина, робимо книжки, будуємо дім. Але вийти на ґанок під час заходу сонця, обійнятись та поцілуватись – без цього ніяк.

Син народився близько до ювілею Котляревського. Хотілося дати йому сильне й ексклюзивне ім'я. Коли на думку спало Еней, я аж в ах*рі був. Скільки в ньому символізму. Руйнування Трої – це руйнування Січі. Але після Трої постав Рим. От і ми народжуємо нове покоління, яке не знає совка, чисте, вільне. Воно й побудує нову Українську державу.

Якщо відчуваєте, що старієте, народжуйте чергову дитину. Купую іграшки сину і сам, як хлопчик, ними захоплююся.

Відсутність натхнення – це штука для лінивих. Але часом до неї додається і страх. Я боюся, коли беруся за відповідальну роботу.

Треба брати та працювати. Не можеш сам собі дати копняка, попроси родичів або друзів.

Гроші – ресурс для роботи. Музикант, який після концерту добре поїв і виспався, – найкращий. Художник, який працює в комфортних умовах, – найталановитіший.

Треба відкидати совковий принцип, що все має бути безплатно. Я запатентував би вираз "Русский военный корабль иди нах*й". За отримані гроші можна було б купити "Хаймарс", і не один.

Смерть мене не лякає. Боюся лише, що не встигну завершити все заплановане. А планів у мене – на 30 років.

Життя продовжується в пам'яті нащадків. Тому всі наші великі живуть разом із нами тепер. Ми вчимося на їхніх помилках і користуємося їхніми досягненнями.

Бог і церква – це розум і совість. Вони – всередині кожного з нас. Посередники потрібні, лише коли розуму і совісті бракує.

Подобаються рідновіри. Їхня віра найближча до нашої землі та природи. Я справді набираюся сил, коли обіймаюся з деревами чи ходжу босим по землі.

Подобається, що у війську жінки перебувають нарівні з чоловіками. Нашій землі це притаманне, ми ж нащадки сарматів. Зрештою, лише в українській мові слово "людина" – жіночого роду.

Як же мені хочеться зі своєю великою родиною виїхати на берег дикої великої річки. На тиждень, а то й два. Усі ловили б рибу, а я поруч малював би. Так і відсвяткую перемогу.

Роблю все від мене залежне, щоб ця війна не перейшла у спадок моїм дітям і онукам.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×