"Творчість не любить хаосу. Їй потрібен порядок у голові й на полицях"

Був інфантильний до 30 років. Мислив, як 15-літній. Одружився і порозумнішав. За кілька тижнів мені буде 70. Та кажуть, доки внуків не маю - доти й молодий.

До пенсії у трудовій книжці було 12 записів. Потім додав ще три. Найпонтовіша професія – комірник на горілчаному складі. Найекзотичніша – електроосвітлювач. Хоча нічого нікому не світив.

Зараз працюю над музикою, тому відчуваю себе музикантом. До того писав книжку – був письменником.

Я не історик, а популяризатор історії. Жодного дня не провів в архіві. Так, по верхах усе хапав.

 

Що дрібніша посада, то довша назва. П'ять із половиною років працював завідувачем сектору зовнішньої промоції відділу промоції департаменту адміністрації міського голови. Якщо просто: рекламував місто. Робота забирала півтори-дві години на день. Написав за цей час вісім книжок.

Знання іноземної мови – це показник розуму. Хохол – такий тупий кадр, що навіть рідної вивчити не може.

У чому різниця між роботою на радіо й у газеті? На радіо не чути, з якої літери прочитане слово. В газеті не видно наголосу.

Війна між Україною та Росією триває з 1169 року, коли князь Андрій Боголюбський розграбував Київ. Вони нам ніколи не дадуть спокою. Ще в 1990‑х я був переконаний: Москва нападе. Мене називали божевільним.

Сутність "загадкової російської душі" не в тому, аби росіянам було добре, а щоб усім навколо було погано.

В юні роки я побував у всіх районних відділках Львова, крім одного. До цього списку можу додати лінійний відділок головного залізничного вокзалу. Мене затримували в Києві, Козятині, Ялті й Гурзуфі. Якось батько прийшов у міліцію і сказав: "Відпустіть цього бовдура, бо в мене сьогодні весілля". Відпустили.

У радянський час уся молодь була рівна – сіра, байдужа, нецікава. Тепер вона полярна – активна, вихована, небайдужа або ж приземлена, криміналізована. У середньому виходить та сама сіра маса. Але ця полярність рухає нас уперед.

Дивно, чому люди сперечаються вголос про релігію, але соромляться на загал обговорювати подружні стосунки. Перше – річ набагато інтимніша.

Уперше відчув велич Бога, коли їхав у тролейбусі. Потім – гуляючи вулицею. Це тривало пів хвилини. У церкві такого досягти неможливо.

Чи можна розглядати роботи митця окремо від його особистості? Безумовно. Почитавши листи Моцарта, можна дійти висновку, що це була приземлена людина. Але Бог обрав його носієм і провідником своєї благодаті.

Краще пізно, ніж ніколи. Навіть коли запізно.

Завдяки шляхетним людям Україна відстояла незалежність і бореться за неї. Але чи багато хто на широкий загал знає їх?

Історичні події – як високі гори. Стоїмо біля їх підніжжя, задерли голови й намагаємося щось розгледіти. Аби їх уповні оцінити, треба відійти на велику відстань.

Людство має амнезію до всього. В середині XXI століття для пересічних німецьких хлопців Друга світова і Пунічні війни (три війни між Римом і Карфагеном за панування над Західним Середземномор'ям. – Країна) зіллються в одне нецікаве минуле.

Найчудовіша музика – яку ти слухав, коли тобі було 17.

"Понти" – нехороше слово в усіх неформальних тусовках. Якщо ви, не маючи фізичної сили й досвіду, погрожуватимете комусь "напуцувати нюхальник", ваш обман виявлять за лічені хвилини. Якщо й не випхнуть із тусовки, то назавжди залишитесь у ній парією. У формальному суспільстві все навпаки: понтами можна досягнути найбільших благ.

Жити гарно й багато хоче більшість. Лише активна частина суспільства жертвує матеріальними благами, здоров'ям, а то й життям заради високих ідеалів.

Мене не цікавить, чи є життя після смерті. Я буду там, де треба.

Натхнення – вибух, блискавка напрацьованого й набутого досвіду. Творчість – це переважно інтуїція. Знайшов цікаву гармонію – і йдеш за нею. У мене натхнення буває нечасто.

Творчість не любить хаосу. Їй потрібен порядок у голові й на поличках.

Якщо вночі приходить геніальна думка, стараюся запам'ятати і вранці взятися за роботу. Лише двічі зривався з ліжка і брався за гітару.

Цілісна особистість важливіша, ніж будь-яке минуле. Ми маємо такий же стосунок до наших предків у п'ятому-шостому коліні, як і до наших далеких нащадків.

Село мого діда по лінії батька зруйнували, щоб облаштувати військовий полігон. Стара церква стала мішенню для танків. Потрапив туди 2012‑го. Мабуть, єдиний мій похід у минувшину. Хоча я й пишу про історію побуту у Львові.

Матері не стало, коли мені було 14. Померла рано, бо народила мене в 44. Я не сильно переживав її смерть. Хоча потім часто уявляв, якою була б наша зустріч. Радісною чи стриманою?

Я був невдячним сином. Але в дяку батькам написав книжку "Львів понад усе".

Дружина каже, не пам'ятає, щоб за 36 років шлюбу я плакав. Іноді дратувався. Двічі сварились.

Кажуть, є такі ідеальні люди, що від них аж нудить. Це про мою жінку. Сприймаю її як подарунок від Бога.

Хотів доньок. І маю двох красунь. Вони значно гарніші за нас із дружиною.

Виховував дітей чесними й безкомпромісними. Коли вони подорослішали, зрозумів: ці чесноти не цінуються. Та завдяки цьому вони можуть дати собі раду.

Людина може реалізувати себе лише в одному напрямку. Зі мною це не спрацювало. Але я ніколи й не ставив собі за мету досягнути успіху й багатства.

×