"Треба звільнити Україну від паразитичної бидлоеліти"

Справжня Україна починається за 200 кілометрів від Києва – одноповерхова, зі знищеною освітою, медициною, без чого людина не може існувати і думати про майбутнє. Українці живуть без перспективи – вважає політолог

Андрій Золотарьов

Понад 20 років Україна живе в системі, що себе вичерпує. Як перевести її в нову якість?

– Це пов'язано з тим, що весь цей час ми мали модель базарно­ринкового капіталізму. Такий був суспільний договір. Влада давала людям виїхати за кордон, відкрити маленький бізнес, якось заробляти і виживати. За це отримала можливість прибрати до рук колишню загальнонародну власність. Вона фактично приватизувала державу. Головне було хапнути і перевести гроші за кордон. Їхні сім'ї вже давно там. Є десь 200 літаків, що мотаються між Францією, Італією, Іспанією – це наші бізнесюки й олігархи. Для них Україна – ресурсна територія.

Є різне ставлення до радянської системи. Але то був експеримент, що намагався поєднати соціалізм і християнську етику, та мав на меті розвиток людини. У багатьох галузях Радянський Союз був неефективний, але все ж мав стратегію, бачення майбутнього. І країна розвивалася. Ми живемо останні 20 з гаком років за рахунок того, що залишилося з тих часів – залізниця, гідротехнічні споруди, житловий фонд, комунікації. ­Протягнути можемо ще 5–10 років. На довше технологічних можливостей, що залишив СРСР, не вистачить.

Є термін "хремастика" – гонитва за прибутком за будь­яку ціну. Хремастика по­українськи – це коли економіка працює на забезпечення посадовців, які сидять на грошових потоках і матеріальних ресурсах. Чому донецькі кинулися будувати дороги? Бо це гроші. Добре розуміють, що вкрасти дуже великі гроші можна лише на будівництві. Хоч воно потім усе завалиться. Це така пострадянська мрія: вкрасти на ремонті дороги, купити Mercedes і розбити його на тій таки дорозі.

Чому ця система виявилася такою живучою?

– Нас це певним чином влаштовує. Для німців не платити податки – нонсенс, викинути сміття з машини – дикунство. Миєш машину під вікнами, то сусід подзвонить і тебе приїдуть оштрафують. А українці хочуть жити по­європейськи, але мають африкансько­азійські звички.

У Віктора Ющенка був шанс змінити цей світогляд і перезавантажити країну. Міг на другий день після інавгурації зібрати людей – типу Ахметова, Пінчука, Порошенка – і сказати: "Для мене немає своїх і чужих. Але від сьогоднішнього дня житимемо за іншими правилами".

Це міг бути варіант "президента Саакашвілі" для України?

– Так. І Грузія після такого кроку змінилася. Хоч і пенсії там мізерні, і багато незадоволених. Але країна модернізувалася й реформувалася. Противники Саакашвілі говорять: "Міхо – диктатор, але за нову поліцію йому низький уклін".

Люди все пробачили б і Ющенку, і Януковичу, і будь­кому іншому, якби бачили: ті працюють на країну, а не на себе, на свою кишеню.

Якщо Янукович віддасть "Межигір'я" – це щось змінить?

– Торік приятелі попросили підготувати аналітичну записку для Адміністрації президента. Відіслав п'ять сторінок. Мені відповіли, що всі аналітики пишуть одне: віддати "Межигір'я". Хоча я запропонував варіант "лайт" – зробити там лікарню майбутнього.

Янукович не може на це піти. Будь­який кримінальний фахівець скаже, що людина, яка хоч рік відсиділа, змінюється і ментально, і за звичками. У камері є "мужики", є "півнячий куток". У Януковича така модель бачення світу. Який проект майбутнього від нього можна чекати? Він почувається не президентом країни, а смотрящим, паханом.

Що робити, аби відкрилася перспектива?

– Треба пам'ятати про дві речі – самоорганізацію і солідарність.

Якщо люди не здатні самоорганізуватися на рівні будинку, ніколи не зроблять це в більших масштабах. Щоб цього не сталося, працює, приміром, телебачення. Вся його робота направлена на те, щоб людина зачинилася в квартирі, сховалася. Теленовини дають "чорнуху", людей це вганяє в депресію, хоч і з великим відсотком накопичення агресії. Спіраль розчарування закручувалася при Ющенкові, Тимошенко, Януковичу. Через певний час буде сплеск. Це може відбутися спонтанно.

Починати треба із себе. У мене племінниця – лейтенант в ізраїльській армії. Там принцип: роби, як я. Коли вона здавала фізпідготовку, то командири взводу в спеку бігали поруч – показували приклад. Якщо кажеш, що ці руки нічого не крали, то вони й повинні бути чисті.

Уже ціле покоління виросло в незалежній Україні, а система "хапнути­втекти" не рушиться. На яких зачіпках вона тримається?

– Євросоюз і Сполучені Штати крізь пальці дивляться на Януковича, бо: "він – сучий син, але нас влаштовує". Довгострокова стратегія розвитку України нікого не цікавить. Їм треба лише, щоб Росія не перетворилася на імперію. Саме тому триває така геополітична гра, щоб Україна маневрувала.

Справжня Україна починається за 200 кілометрів від Києва – одноповерхова, з ідеальним Освенцімом. Там фактично знищена освіта, медицина, без чого людина не може існувати й думати про майбутнє. Українці живуть без перспективи.

Існуючу політичну еліту – і владу, і опозицію – ця система влаштовує. Вони змагаються за можливість експлуатувати її на свою користь. Ніхто не прагне системних змін, не виробляє альтернативного бачення розвитку.

У чому була головна вада Юрія Луценка? Люди, які працювали з ним на "Україна без Кучми!", говорили: "Він – гарний хлопець, може зібрати народ, а от куди його вести – не знає". Це фатально позначилося на його майбутньому. Якби Луценко на посаді міністра внутрішніх справ спробував ламати систему, мав би гарні перспективи стати президентом. Але він пристосувався до неї, став її частиною, а потім почав говорити те, чого вона не хотіла чути. Система відповіла: якщо ти такий чесний, ми покажемо наскільки. І з'їла Луценка. За це ж була покарана ­Тимошенко, яка грала в системі, але постійно порушувала правила. Неможливо боротися із системою, коли в твоїх лавах Губський, Фельдман, Королевська, Яценко. У вересні 2005­го я попереджав Тимошенко: намагання робити ставку на людей, у яких немає переконань, а є інтереси – колишніх м'ясників, завідувачів овочевими базами – це шлях до суми й тюрми.

Найстрашніше, що зробили Ющенко і Тимошенко, – показали, що в країні за владу між собою борються негідники з мерзотниками. Люди не бачать альтернативи.

Коли нагору можуть пробитися люди, здатні змінити систему?

– Вона робить негативний відбір і нагору виносить не тих. Більший вплив мають шоу Шустера, ніж твори Ліни Костенко. Зараз домінують матеріальні цінності. Духовного лишилося мізер. ­Боюся, що люди, спроможні щось змінити, з'являться, коли вже буде пізно. Коли Україна опиниться над безоднею.

Коли настане це "запізно"?

– Наприклад, восени можуть скластися умови для економічного шторму. Якщо не отримаємо грошей від Міжнародного валютного фонду, інших кредиторів, то буде обвал гривні. Невідомо, як відреагують бюджетники, пенсіонери. Якщо країну почне трясти економічно, то слідом і соціально, і політично. Тому "регіонали", аби зберегти владу і капітали, здатні будуть піти на розкол країни, повторення Сіверськодонецька, федералізацію. Найпроблемніші території – Крим, Луганська область, що ментально прив'язана до Росії, Донецька.

Як запобігти цьому?

– Якщо люди не довіряють одне одному, суспільство – владі, а влада плює на суспільство – нічого хорошого не буде. Без довіри неможливі ніякі позитивні зміни. От для Ріната Ахметова американці написали непоганий план реформ. Але яка може бути довіра до них, коли немає довіри до Ахметова? Усі добре розуміють, хто він такий і звідки в нього статки. Команда в ­Ахметова є, але це люди 1990­х, які не дали йому зайняти місце на кладовищі. Його донецька братва змінила костюми "Адідас" на "Бріоні", однак внутрішньо не змінилася. Ахметову надали лоску, навчили говорити, але це обгортка. Наповнення – те саме.

Янукович до останнього чіплятиметься за владу. Він порушив негласний пакт – не чіпати одне одного. Сьогодні йому треба думати не про другий термін, а як "не попасти на третій".

Хіба попередні президенти не шукали собі гарантій?

– Леонід Кучма дуже добре грав у преферанс. Він мислить системно, на кілька ходів уперед. Має дуже гарне чуття самозбереження. Кучма вловив точку неповернення 2004 року та заручився гарантіями від Ющенка. Крім того, його досі не чіпає Янукович. Ющенко теж має гарантії. А Янукович на Тимошенко – відігрався.

Перебування Тимошенко в тюрмі залишає їй шанс бути адекватним політиком на волі та двигуном змін у країні?

– Можливо, вона мала багато часу переосмислити помилки. Але Тимошенко – тактик і не здатна мислити стратегічно. Бізнесмени в її оточенні відтерли тих, хто возив Юлії Володимирівні передачі, коли вона перший раз сиділа в Лук'янівському СІЗО.

Якщо влада зміниться і прийде перехідне керівництво – з якими повноваженнями має бути президент?

– Перехідними будуть наступники Януковича. Вони працюватимуть за правилами системи. Але можуть підготувати ґрунт для приходу людей, які бачать світ по­іншому.

Для модернізації і системних змін Україні потрібна авторитарна влада. Коли 2005 року Ющенко відпустив гайки, почалося "пограбування під час пожежі". Тому має бути жорсткий стримувальний важіль.

Януковича називали сильною рукою.

– Насправді він є людиною, яка намагається насолоджуватися життям. За Януковича все дійшло до логічного кінця. Якщо за Ющенка крали на відкатах 25 відсотків, зараз – від 40 до 70. При Кучмі за підміну саджанців каштанів на Хрещатику, як це нещодавно відбулося, хтось би сів у тюрму. А тут роблять невинне обличчя, а гроші вже у чиїхось кишенях.

Янукович довів систему до крайньої точки. Розрив між доходами багатих та бідних перевищив 40 разів. 25 разів – це вже поріг революційної ситуації. Якщо взяти автомобіль, покласти в багажник алюмінієву пудру, аміачну селітру, залити дизельним паливом, це ще буде не вибухова суміш. А якщо туди додати детонатор, то вона вибухне і знесе все навколо. В Україні зараз уже змішалося. Питання в тому, хто ввімкне детонатор.

Віталій Кличко має другий президентський рейтинг. Він здатен змінити ­систему?

– Віталій – видатний спортсмен та непогана людина. Але це не тотожне видатному політикові. Він повторює матрицю Ющенка. Тобто нічого не робити, аби не було помилок. Йому це вдається, і рейтинг зростає. Та біля нього не видно команди. Там є люди, що прийшли отримати свою вигоду. ­Думають: візьмемо владу, а там побачимо.

На одній із телепрограм я говорив Кличку про дитячий спорт – треба дітей витягувати з підвалів та від комп'ютерів. І тут Віталій почав розказувати, скільки його фонд ставить дитмайданчиків. Тобто в нього відсутнє стратегічне бачення. Лідера від інших відрізняє бачення, що і як робити, куди вести людей. Можливо, у разі перемоги Кличка дихати стане легше, але це не вирішить наших проблем. Хоча, прогресом буде навіть, якщо трохи розігнати цю банду. Може, в цьому і є історична місія Кличка. Але маю велике побоювання, що він намагатиметься пристосуватися до системи.

Яценюк краще за решту підготовлений, має досвід. Але в нього відсутня самоіронія. Аби таку людину привести до влади через вибори, потрібна дуже потужна команда.

Тягнибок опинився в потрібному місці в потрібний час. Однак у "Свободи" складна кадрова ситуація. Все це треба дуже талановито адмініструвати.

Чому полякам, грузинам вдалося реформуватися, а нам – ні?

– У нас законодавство поїдене лобістськими інтересами, як швейцарський сир – мишами. У Польщі такого не було.

Треба, щоб люди на верхівці почали жити інтересами країни, а не власними, і це вже буде відчутний крок уперед. Поки що ж Янукович розповідає про проблеми медицини, коли діти помирають від лейкозу, і водночас витрачає шалені кошти на власне утримання.

Які з реформ треба провести в першу чергу?

– Змінити економічну модель – зняти корупційну складову, що залежить від прокурорів, податківців, місцевих керівників. Ми купуємо, наприклад, каву. В ціні вже є корупційна рента, бо ті, хто її завозить у країну, "відстьогують" кому треба. Аби цього позбутися, насамперед треба показово кількох людей посадити.

Потрібно звільнити Україну від паразитичної бидлоеліти. Тим, хто заважає реформуванню, починаючи від голів райдержадміністрацій, податківців та прокурорів, можна купити квитки за кордон в один бік або зігнати на стадіон "Олімпійський" і продавати обід за мільйон доларів. Свого часу Саакашвілі звільнив керівника залізниці. Той лишився на свободі, бо дві третини вкраденого повернув. Нам теж можна йти таким шляхом. Якщо цього не зробити, то бидлоеліта з'їсть кожного. У нас деякі прокурори – доларові ­мультимільйонери, акціонери підприємств. Якщо їм покласти на стіл 10 тисяч доларів, вони сміятимуться – "детишкам на молочишко". Людина, яка звикла до легких корупційних грошей, по­іншому жити не буде. Тому треба змінювати склад і правила гри. Причому дуже різко і для багатьох неочікувано.

Тоді слід чекати повстання олігархів.

– Якщо більшість людей відчують перспективу, подолати їхній опір олігархи не зможуть. Досвід Грузії це показав. Він – не ідеальний, але країна змінилася, і не в поганий бік.

×