Від початку прагнула зрозуміти, хто я. Подалася на психологію в Яґеллонський університет. Напрям називався "експериментальна психологія пізнання" - ми вивчали такі речі, як увага, розум. На основі цих процесів з'ясовували, ким є людина. Однак за деякий час зрозуміла, що можу довести будь-яку гіпотезу і з таким самим успіхом її заперечити. І що зрештою мені це нічого не дає.
Краще зануритися в себе, ніж досліджувати групи з тисячі осіб. І без брехні, уважно дивитися - хто ти.
Усе, що мені казали в церкві, було далеке від життя. Не те, щоб католицизм такий - просто я тоді не зустріла потрібних людей.
Приятель - такий самий скептик, як і я - сказав, що практикує якийсь духовний шлях. Вирішила піти й посміятися з нього. Пізніше в місто приїхав учитель Кайсен. Я пішла, щоб остаточно переконатися, що це "не моє". Завжди так роблю, шляхом відкидання. Але тут мені не вдалося.
Зазвичай дзадзен проходить так: ми сідаємо на подушки й починаємо медитувати, прислухаючись до свого дихання. Спочатку важко всидіти довго: болять ноги, незручно. Людина поривається встати, піти, думає, що марнує час. Думає, якщо болить, то це вада постави чи якась інша проблема. Але ж треба сидіти, нерухомо. І в цій нерухомості починаємо ясно бачити, як думка зринає, розвивається і зникає. І помалу, спостерігаючи за цією грою свого розуму, починаємо розуміти, що ми не є лише цими думками, злістю, ревнощами, пошуками. А тим, хто все це бачить. І тоді - не тільки в медитації, а й в інших речах - спосіб сприйняття змінюється.
Ми боїмося того, що трапиться, бо не знаємо, як саме це буде. Зустрічаємо когось уперше в житті - а він нагадує когось із минулого. І ми вже не бачимо його таким, як він є. Хай навіть це одна й та сама людина - але навіть із минулого тижня вона дуже змінилась і вже не є тією самою.
Якщо є запитання, то й відповіді з'являться. Між ними, по суті, немає різниці
Розум завжди має бути новий і свіжий. Бо й кожна мить - нова і свіжа.
Дзен - це просто буття в тому, що є. І бачення речей такими, які вони є в цю мить. І це все, що можна сказати про нього.
Що більше боремося з болем, то він сильнішає. Страждання спричиняє боротьба з ним.
Мій майстер не дає жодних відповідей. Тільки каже: сидіть і будьте уважні, відповіді - у вас. Якщо є запитання, то й відповіді з'являться. Між ними, по суті, немає різниці.
Кожна хвилина - абсолютно нова. Кожне "тут і зараз" заповнене зовсім іншим, ніж мить тому. І прокидатися треба щоразу, щомиті, спочатку. Не тягнути минулого. Інакше живеш на цвинтарі старих думок.
Духовність теж може стати хворобою.
Між тілом і духом має бути рівновага, тоді не буде розділення між собою та Всесвітом. Я не називаю Всесвітом якусь таїну, якої ви не можете побачити. Зараз мій Всесвіт - це ви і той чай, який я п'ю.
10 заповідей виходять із нашої природи. Якщо хтось відчужений від своєї природи - він потребує правил. Люди, які добре відчувають себе, не скривдять когось навмисно. Украсти - це не лише забрати якусь річ, а й навіть думати, що хтось твоя власність. Хотіти змінити його.
Коли забуваєш себе, існують лише інші. Й тоді ще більше відчуваєш їхні страждання й біль. Бо бачиш власне їх, а не їх через себе.
Інколи в монастирі ми граємо в петанк (французька командна гра з кулями. - "Країна"). Ця гра вимагає точності. Але ж ти виграєш, програєш - довкола емоції. Можеш бачити, як виникає думка: "О, бачу, як суперник виграє, не хочу, щоб він виграв".
Чому смуток має бути гірший за радість? Якщо я заперечую, то заперечую і радість
У монастирі маємо дві медитації зранку, сніданок між ними, тоді обід, трохи працюємо - і ще дві медитації.
Є люди, які аж надто захоплюються медитацією, хочуть у ній щось знайти. Але женучись за метою, віддаляються від неї. Можуть захворіти: замкнутися, в усьому собі відмовляти. І замість звільнення, ще більше себе поневолюють.
У всіх людей потреби однакові. Кожен хоче бути щасливий і не страждати. Кожен відчуває: мені добре, але чогось бракує. З часом розуміє, наприклад, що сенс у грошах. Працює-працює-працює, заробляє багато, але все одно лишається незадоволений. Подається в політику - знову щось не так. Ми шукаємо назовні те, що в нас давно є - справжніх себе. Люди, які практикують дзадзен, або все це пройшли, або вже розуміють, що ззовні нічого не знаходять. Втомлені від біганини, вони сідають на підлогу й за допомогою медитації повертаються всередину. В Польщі до нас на медитацію іноді приходять політики.
Інколи ми співаємо сутри японською. Просто це гарно звучить.
Про початок дзадзену повідомляють стуканням у дерев'яну дошку. Німці, коли чують сигнал, одразу сідають на підлогу, хоча до медитації ще 10 хвилин. Іспанці ж допивають каву, баряться і лише в останню мить приймають позу. Українці щодо цього ближчі до іспанців.
Життя має багато кольорів, і треба всі пережити. Чому смуток має бути гірший за радість? Якщо я заперечую смуток, то заперечую і радість. Це два боки однієї монети.
2 
1
Коментарі