Я – православний атеїст. Церква каже, що Бог створив людину. А я вважаю, що людина створила Бога. Хоча в дитинстві мене хрестили. Батько казав, що під час хрестин мене мало не втопили: священик глибоко і надовго занурив у воду.
Вірю в Бога як у поняття. Це одне з породжень нашої культури – як таблиця множення або таблиця Менделєєва.
Можна жити по совісті, але не вірити в Бога.
Вірю в реінкарнацію, коли після смерті ти не зникаєш, а просто переходиш у інший стан.
Завжди цікавіше говорити про те, що буде, ніж про те, що було.
Добре пам'ятаю війну. Мій батько до останнього залишався в Москві, а коли її почали бомбити, ми два дні ховалися в тунелях Курського вокзалу. Потім поїздом добралися до Нижнього Новгорода, а звідти – на пароплаві до Казані. Там прожили три роки, і щороку я закінчував по два класи.
Батько вчив, що роботу треба міняти кожні сім років. Так у мене й виходило. Працював у авіації, ракетній фізиці й техніці, потім зайнявся геофізикою, магнетизмом.
Батько був дуже сильною і великою фігурою в сучасній науці. Але бути сином такої людини непросто. Від цього стільки ж вигод, як і програшів. Баланс нульовий. Краще бути самостійним. Але, як кажуть, батьківщину і батьків не вибирають.
Моє прізвище має слов'янське походження. Уперше про купця Капіцу згадується в літописах, що описують Куликовську битву. Тепер це прізвище рідкісне. Я ніколи не зустрічав однофамільців.
Років 20 тому мені здавалося, що головна проблема на нашій планеті у тому, що ми озброєні до зубів. Зараз нам треба звернутися до суті нашого буття, заново подивитися навколо себе і на самих себе, аби зрозуміти – куди йти і що робити.
Гроші – це інструмент. Вони можуть принести щастя, але не є еквівалентом йому. Багато людей щасливі без грошей, і дуже багато з грошима – нещасні.
Діти багатіїв знайдуть собі місце навіть у Гарварді і Стенфорді. Але мізки даються від Бога. Грошима ви їх не заміните.
Зараз багато установ називають себе університетами й академіями, хоча мали би називатися училищами. Планки змістились, стандартів немає.
Самовпевненість – це трагедія для людини. Це стосується не тільки науки, а й будь-якої творчої діяльності. Часто видатні уми не знаходили виходу з глухого кута, бо були занадто впевнені в собі.
Найгірші у світі речі – заздрість і ревнощі. Але вони тримають нас у тонусі.
Основне завдання викладача – навчити розуміти. Знання можна дуже легко отримати і з інтернету, і з довідників. Їх занадто багато, і вони занадто швидко змінюються. А розуміння залишається. Свого часу правильно сказав Гавел, президент Чехії, драматург і дисидент: "Чим більше я знаю, тим менше я розумію".
Ми не можемо далі ущільнювати час. Він ущільнений до межі, до розмірів одного людського життя.
Людство вічне у своїх дітях і в своїх справах.
Багато людей не вміють писати і рахувати, але користуються мобільними телефонами і скоро навчаться користуватися інтернетом.
Усі боялися демографічного вибуху. Боялися, що ніде буде стати і сісти на нашій землі, що не вистачить ні енергії, ні їжі. А тепер стурбовані тим, що немає дітей.
Головне диво – що ми живемо. Народження дитини і те, що відбувається з нею на наших очах, коли за півтора-два роки вона досягає колосального прогресу, – це теж абсолютно неймовірно.
Часто запитують: "Чому вас так лякає смерть?" Відповідаю: "Смерть лякає мене так само, як і народження".
Якби була можливість прожити ще одне життя, не змінював би нічого.
1 
1
Коментарі
2