Епізод третій: клан Лук'яненків – за наших і за ваших

"Країна" продовжує розслідувати, чому санкції, накладені Україною на тих, хто працює на ворога в цій війні, не діють. Сьогоднішня історія не просто парадоксальна, вона близька до сюрреалізму. Вже майже півтора року, як накладено санкції на двох героїв публікації – батька й сина. Але вони живуть під Москвою, там вони – громадяни РФ, працюють на воєнну потугу нашого ворога, сплачують йому податки. Водночас в Україні, тут вони – громадяни України, їхні підприємства продовжують виробляти, наприклад, насоси для атомних станцій, які Росія будує по всьому світу. А ще ці особи судяться з президентом України, щоб зняти із себе санкції. І стверджують, що допомагають нашим Збройним силам. У вас це якось укладається в голові?

 

Громадяни двох держав

Ідеться про Володимира Лук'яненка-старшого та Володимира Лук'яненка-молодшого. Почесний громадянин Сум, 86-річний Володимир Лук'яненко, був міністром хімічного та нафтового машинобудування СРСР, мав звання Героя соціалістичної праці. Став навіть Героєм України.

Володимирові Лук'яненку-молодшому – 57 років, він із батьком володіють півтора десятками великих підприємств у РФ та Україні, переважно в Сумах.

Санкції проти обох Лук'яненків запровадили указом президента 12 травня 2023-го на 10 років. Перший пункт вимог – блокування активів. Цим же указом санкції наклали і на 14 компаній АТ "Група ГМС", до власності в якій причетні батько та син Лук'яненки.

Видається все досить позитивним: майже півтора року активи родини Лук'яненків мають працювати на державу Україна. Але, як то кажуть, не з нашим щастям.

Нагадаємо, як працює механізм санкцій. РНБО оприлюднює список підсанкційних осіб, президент скріплює його своїм указом. Але це лише формальний старт довгого та складного процесу. Далі Мін'юст подає позов до Вищого антикорупційного суду з тим, щоб довести вину підсанкційного суб'єкта. А суб'єкт своєю чергою може подати позов до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду проти факту накладення санкцій.

Суттєвий момент – санкційний механізм передбачає різні підстави накладення санкцій для громадян РФ та України. Якщо росіян можна санкціонувати вже за самим фактом приналежності до РФ, то щодо громадянина України потрібно довести факт загрози чи шкоди національній безпеці країни.

Ось тут і є джекпот Лук'яненків: вони обидва є громадянами обох країн. На перший погляд ніби й не перевага, а недолік: і за це можна санкціонувати, і за те, і з цього боку вдарити, і з іншого. Насправді ж виходить навпаки: Лук'яненки – син і батько – майстерно петляють в юридичних лабіринтах української Феміди: де вигідно – вони росіяни, там, де це йде в мінус, – громадяни України.

У підсумку надворі вже початок осені 2024-го, а судового рішення на користь держави немає досі.

Мін'юст проти Лук'яненків. Спроби №1 та №2

Першу спробу Міністерство юстиції активувало за пів року після запуску санкційного механізму – 6 листопада 2023-го. Але до судового розгляду по суті справа не дійшла. Через те що Мін'юст здійснював дії, спрямовані на отримання відповідних доказів, вже після подання до суду позовної заяви й не надав суду поважних причин для цих дій, ВАКС відмовив у задоволенні позову юристів міністерства. І це рішення встояло в апеляції. Так втратили кілька місяців.

Спроба №2 відбулася в лютому 2024-го: Мін'юст звернувся до суду з новим позовом. У місячний термін, як того вимагає Закон про санкції, знову не вклалися. Майже через пів року, наприкінці липня, суд завершив розглядати аргументи сторін, але призначив ще два засідання – у вересні й жовтні. Голова суддівської колегії вирішив іще раз надати сторонам час на підсумкові виступи. Це цікаво, бо можна буде побачити повну картину звинувачень на адресу батька та сина Лук'яненків. Ця картина складна, оскільки схема власності Лук'яненків надто заплутана і їхнє подвійне громадянство дає змогу маневрувати в цих хитросплетіннях.

В Україні понад півтора десятка великих підприємств "імперії Лук'яненків" об'єднано в групу ГМС – Гідромашсервіс. Але й у РФ діє лук'янівський холдинг, щоправда, на паях із російським олігархом зі списку Forbs Германом Цоєм і кількома дрібнішими персонажами, під тією ж назвою – ГМС, і українські підприємства разом із цілком конкретними російськими фірмами входять і туди. Як так? – спитаєте. Ось так. Наприклад, АТ "Сумський завод "Насосенергомаш" – одне з найбільших підприємств у Сумах. До великої війни тут працювало близько 3 тис. осіб. Завод спеціалізується на розробці та виробництві насосного обладнання для нафтогазової галузі, водного господарства й енергетики, йдеться на сайті підприємства. Географія постачань – понад 50 країн на п'яти континентах. Є карта з позначками, куди продукцію постачали. От тільки біда: щось там багато точок на території Росії. А тому, що завод входить і до вже згадуваної російської ГМС як АТ "Сумський завод "Насос­енергомаш", кінцевим бенефіціарним власником якого є громадянин РФ Володимир Лук'яненко-молодший. Хоча й тут є нюанси: не напряму, а через кіпрську компанію Naftech Pump Ltd, якій офіційно належить 90% власності.

 

Записувати власність на офшорні компанії у групі ГМС почали після 2014 року, щоб приховати свої зв'язки з Росією, яка окупувала Крим і розв'язала війну на Донбасі. Загалом Лук'яненко-молодший через кіпрські офшорні компанії "Кейнмонт Лімітед" та "Репеніо Холдінг Лімітед" володіє п'ятьма компаніями на території України. Водночас присутня і традиційна схема власності на зразок російської матрьошки, коли підприємства, що вже діють, є засновниками нових. Роблять це, щоб приховати власників. Приміром, той же "Насосенергомаш" є засновником ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", а те своєю чергою має власність в АТ "Насосенергомаш".

В Україні Лук'яненки фізично не світяться. Для цього є адвокати й менеджери їхніх підприємств, якими вони фактично управляють у ручному режимі. Керують власною "імперією" з Підмосков'я.

"Досягнення" Лук'яненків у Росії

У санкційному указі 2023 року Лук'яненків вказано по-різному. Якщо Лук'яненко-молодший, згідно з указом, окрім громадянства РФ, має ще й українське, то в його батька вказано тільки російське громадянство. Здебільшого місцем реєстрації і батька, і сина аналітичні платформи вказують закрите котеджне містечко Таганьково під Москвою. Воно належить до елітних клубних поселень так званої російської знаті, де "чужі не ходять". Ціни на будиночки стартують від сотень мільйонів рублів і доходять до мільярдів. Хотілося б подивитися на будинок №227, в якому зареєстровані Лук'яненки, але російський Yandex, на відміну від Google, не надає можливості віртуальної прогулянки вулицями Таганьково. Втім, можна уявити, що наші герої не бідують.

У Росії підприємства підконтрольної Лук'яненкам ГМС повним ходом працюють на ворожу економіку, зокрема оборонку, та сплачують податки країні-агресору, що розцінюється як законна підстава для накладення санкцій на громадянина України. Норма діє, якщо компанія за останній рік сплатила до держбюджету РФ податків на понад 40 млн грн. Для фізичних осіб ця сума має перевищувати 3 млн грн. Можна впевнено сказати, що "норму" Лук'яненко-молодший перевиконав: у першому кварталі 2024-го група ГМС збільшила виторг за реалізацію насосно-компресорного обладнання майже в півтора рази й мала рекордний квартальний прибуток. Виторг становив 16,9 млрд рублів – понад 7 мільярдів гривень, – що майже наполовину перевищує показник ­2023­ року.

Мешкаючи в підмосковному Таганьково, українці Лук'яненки повним ходом працюють на ворога. Ось завод з орбіти ГМС у російському місті Лівни. Це один із найбільших виробників насосного обладнання в Росії. Десятки різновидів побутових і промислових насосів, випущених заводом, використовуються як комплектуючі для військового суднобудування. Зокрема, серед контрагентів "ДВЗ "Звєзда", "Адміралтейські верфі", а також "13-й судноремонтний завод" в окупованому Севастополі. Саме там ремонтують пошкоджені українськими дронами військові кораблі Чорноморського флоту Росії.

Ще один приклад з групи ГМС – підприємство "Казанькомпресормаш" у звіті за 2022 рік вказало, що перерахувало у вигляді податків і зборів до бюджету РФ більш як 3 млрд рублів. Тобто орієнтовно понад 1,3 мільярда гривень. Випускаючи відцентрові, гвинтові компресори й установки для найбільших нафтовидобувних компаній і газоперекачувальні агрегати для газових підприємств РФ, завод, зрозуміло, зміцнював підприємства російської енергетики, які згодом постачали видобуті енергоресурси на нафтопереробні заводи. А потім той же російський дизель заправляли в російські танки та бронемашини.

"Подвиги" Лук'яненків в Україні

Як змінилася поведінка підприємств групи ГМС в Україні? Адже вже в березні 2022 року уряд заборонив платити компаніям, де 10 і більше відсотків власності належить росіянам, а у квітні – запровадив повне ембарго на російські товари. Як свідчать відкриті економічні дані та судові документи в Єдиному державному судовому реєстрі, початок повномасштабної війни не зупинив бізнесу групи ГМС в Україні.

Навіть більше, "Насосенергомаш" в обхід усіх санкцій постачає продукцію в Росію та допомагає їй робити бізнес по всьому світу.

Історія перша: з України в Росію через Туреччину. Є в Україні непримітне ТОВ "Гідромашсервіс-Дніпро". Але воно цікаве тим, що його бенефіціарним власником є російське АТ "Группа ГМС". "Країна" з'ясувала, що його засновником, станом на 24 лютого ­2022-го, тобто на день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, була така собі Наталія Бочарова. Вона як дистриб'ютор мала сталі ділові зв'язки з підприємствами РФ та керівниками підприємств, що входили до російського АТ. Того дня, коли на Київ полетіли перші ракети, а в Гостомелі висадився російський десант і почалися бої, кожному треба було приймати рішення. Бочарова та інші керівники ГМС прийняли його не на користь України. Як встановили в досудовому розслідуванні слідчі Головного слідчого управління Національної поліції України, власники та керівники російського АТ "Группа ГМС", "використовуючи усталену систему розподілу функцій між своїми підприємствами, створили організовану групу для продовження постачання з України". І відповідно, продовжили те постачання завдяки Наталії Бочаровій та іншим геемесівцям-дніпровцям.

Слідство встановило, що функції кожного учасника організованої групи визначалися його посадовими обов'язками. Тобто війна нічого не змінила: керівники підприємств ГМС працювали, як і раніше, на Росію. Водночас робітникам підприємств ніхто не повідомляв, куди постачають виготовлену ними продукцію. Але виникла проблема: через кого можна постачати продукцію на Росію?

"Країна" знайшла ще одного героя цієї історії – Володимира Максименка, керівника ТОВ "Енергія" з групи ГМС, а також фактичного власника й контролера компанії MBB Trade Ltd, зареєстрованої у Великій Британії. Саме він доручив Наталії Бочаровій проведення переговорів із контрагентами й укладання договорів постачання товарів, підготовку документів для митного оформлення та контроль за переказом коштів за виконаними контрактами. Тоді ж Наталія Бочарова погодила умови та шляхи постачання обладнання, замовленого на "Насос­енергомаші", за раніше укладеними договорами із АТ "ГМС "Лівгідромаш" в Росію через фірму з Туреччини – R Plus Lojistik Insaat Ithalat Ihracat Sanayi Ve Ticaret Limited Sirketi, що зареєстрована в місті Анталія і не має ніякого стосунку до постачання промислового обладнання. Її основний вид діяльності – гуртове постачання продуктів. На початку листопада 2022-го шість електронасосних агрегатів, кожен вартістю понад мільйон гривень, відправили в Туреччину, а вже за кілька тижнів в обхід усіх заборон і санкцій турки доправили обладнання російському "ГМС "Лівгідромашу".

У лютому 2024-го Бочаровій та Максименку оголосили про підозру за статтею "Колабораціонізм". Печерський райсуд наклав арешт на їхнє майно для забезпечення його конфіскації в разі відповідного вироку. Минуло пів року. Але вироку досі не винесли.

Історія друга: українські насоси для російських АЕС. Паралельно з цією історією на Сумському заводі "Насосенергомаш" розвивалася ще одна операція з постачання продукції в РФ. Як вдалося з'ясувати "Країні", головною дійовою особою в ній став начальник управління зовнішньо­економічної діяльності заводу Віктор Переход. Історію його підсудних дій викладено в ухвалі Печерського районного суду від 22 листопада 2023 року. Із 2013 року Переход працював на ГМС і був у курсі, що підприємства Групи залучені до будівництва й ремонту атомних електростанцій в Індії та Бангладеш. Угоди на спорудження цих АЕС укладено Росією та урядами двох згаданих країн. Про Україну там згадки немає. Але насоси в РФ ішли саме із Сум. Після 24 лютого 2022-го це стало неможливим. Цикл виробництва насосного обладнання, замовленого в сумського заводу для атомних електростанцій, триває три-чотири роки. І російські підприємства, задіяні в будівництві атомних станцій, коли настав час поставок, не могли його отримати більше нізвідки, крім "Насосенергомашу". І тоді в хід пішов план Б. Насоси поїхали не в напрямку РФ, а в Німеччину, на фірму Apollo Goessnitz GmbH. За збігом обставин ця фірма виявилася частиною все тієї ж російської групи ГМС. Apollo Goessnitz GmbH зареєстрована в місті Гесніц на Південному Сході Німеччини. Це територія колишньої НДР, яку до 1991-го контролював СРСР. 2012 року в компанії з'явився новий власник – група ГМС. Тобто німецькою компанія є лише за місцем реєстрації, а фактично вона російська.

 

Зрозуміло, пункт про те, що обладнання призначене для російського підрядника АЕС, з договору між "Насосенергомашем" та німецькою фірмою прибрали. І за митними деклараціями, 11 серпня 2022 року із Сум у Німеччину поїхали "агрегати електронасосні відцентрові, багатоступінчасті, призначені для впорскування низького тиску розчину борної кислоти в аварійній ситуації". Повторне постачання було в лютому 2023-го. Без цього унікального обладнання неможливо ввести в експлуатацію АЕС. Кожен із таких агрегатів коштує більш як мільйон гривень. А головне, якби не ці постачання, уряди Індії та Бангладеш могли б звернутися до України й отримати їх у законний спосіб – і податки було би сплачено до українського бюджету, а не до російського.

У результаті за свої дії Віктор Переход отримав підозру в колабораціонізмі та конфіскацію належного йому майна. Але вироку суд іще не виніс.

Патріоти по обидва боки фронту

Ось так живе група ГМС під час війни Росії проти України. Суспільство думає, що у травні 2023-го санкції на Лук'яненків накладено, відтоді їхні активи і працюють на Українську державу. Насправді це далеко не так. Чергові судові засідання за позовом Мін'юсту для реального набуття чинності санкцій, нагадаємо, відбудуться лише у вересні та жовтні. Фінальне ж рішення буде взагалі невідомо коли.

Поза цією лінією – цивільного судочинства, є ще одна сфера – кримінальна. Але й тут держава діє як мокре горить: за постачаннями продукції стратегічного призначення в Росію через Туреччину та Німеччину лише винесено підозри, а вироків немає. Здавалося, світло в тунелі з'явилося, коли у квітні 2023-го набула законної чинності ухвала Київського апеляційного суду, якою задовольнили клопотання прокурора відділу Офісу генерального прокурора й наклали арешт на корпоративні права і статутний капітал Сумського заводу "Насосенергомаш". Але цілий рік (!) знадобився Кабміну, щоб передати завод під порядкування Агентства з розшуку й менеджменту активів – АРМА. І що? Все запрацювало? На сайті АРМА йдеться, що Агентство "проводить консультації й напрацьовує дорожню карту, щоб передати завод під порядкування АТ "НАЕК "Енергоатом". Коли це буде, невідомо. Бо АРМА нічого не робить швидко. Завод тим часом хоч і працює, але накопичує не прибуток, а борги. За даними аналітичної платформи Clarity-project.info, 2023 рік "Насосенергомаш" закінчив із 167 млн грн боргу, за перше півріччя 2024-го вони становлять вже понад 57 млн грн. Унікальне обладнання із Сум тим часом продовжує іти на Росію.

Отже, з одного боку, Лук'яненки під час війни свідомо й наполегливо працюють на РФ. З другого боку, адвокати Лук'яненків наполягають, що їхні підзахисні є громадянами України й до них не можна застосовувати норму закону про "стягнення активів у дохід держави". До того ж адвокатка Володимира Лук'яненка-старшого щоразу приносить листи вдячності від військових підрозділів за фінансову допомогу, з чого випливає, що двоє жителів Підмосков'я, важковаговиків російського ОПК і великих платників податків у Росії, в Україні допомагають нищити ворожу армію. То хто вони, батько й син Лук'яненки?

Я запитала юристку, яка представляє Міністерство юстиції:

– У позовних документах є паспорти або хоча б паспортні дані батька й сина Лук'яненків?

– Володимира Лук'яненка-молодшого – так, а Лук'яненка-старшого – ні.

– А як же ви доводите, що він є громадянином РФ?

– А він багато разів у своїх інтерв'ю говорив, що має російський паспорт.

Як мовиться, без коментарів. Уявіть, як суду належить ухвалювати рішення з такою доказовою базою.

Це має приблизно такий вигляд: живе собі ситий, веселий, задоволений грішник у борделі, даруйте – в Таганьково. Насолоджується всіма принадами життя. А коли настає час сповіді, навіть не сам іде до священника, а присилає "чєловєка", себто адвоката. Той приносить купу листів, як багато його патрон жертвує на храм. І гріхи нашому герою відпускають.

Невже так і буде?

Передплатити журнал "Країна"

×