Русь

Перейменувати Україну на Русь-Україну пропонує радник голови Офісу президента Олексій Арестович, 46 років. Про це він заявив в інтерв'ю в останній день літа. За словами радника, вже готується відповідний указ глави держави.

– Перехоплення спадщини Київської Русі набагато важливіше за танки, – каже. – Треба в них відібрати бренд "руських" зрештою. Я борюся за те, щоб ми називали війну правильно: русько-російська війна. Русь – це ми. Руси, русини.

– Я, звісно, за те, щоб українці розповідали всім про значення спадщини Русі для нинішньої України, – говорить історик Володимир В'ятрович, 44 роки. – Але заяви про перейменування держави безглузді та шкідливі. Нас штовхають на безперспективні спроби пояснити світові, що Rus – не те саме, що Russia. І це чудова нагода для ворога остаточно переконати всіх, що Ukraine – то таки Russia

Вперше термін "Русь" зафіксовано 839 року у франкських Бертинських анналах. Там йшлося про посланців народу Rhos, котрі шукали безпечну дорогу з Константинополя до власної батьківщини. Імовірно, це були шведи. В наступному десятилітті "Баварський географ" повідомляє, що народ Ruzzi заселяє територію між Caziri і Forsderen Liudi, тобто між хозарами й деревлянами.

 

Грецьке житіє святого Георгія, написане після його смерті у 820-х і збережене в рукописі наступного століття, описує напад на південне узбережжя Чорного моря "варварів Рос". 18 червня 860 року атаки зазнала вже візантійська столиця. Свідок облоги патріарх Фотій писав: "Цей народ здобув собі ім'я цією виправою". Підтверджує це укладач "Повісті минулих літ" чотирма століттями пізніше: "Коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися Руська земля. А про се ми довідалися, що за цього цесаря приходила Русь на Цесароград".

Етимологія слова "Русь" досі не визначена остаточно. Найпоширеніша версія: назва утворилася від балто-фінського найменування шведів rо- tsi та Середньої Швеції – Руслагена. Обидва походять від кореня *rо- р – "гребля". В давніх літописах у слові "Русь" використовували написання диграфа "ук" – він вимовлявся протяжніше за звичайне слов'янське "у". Дослідники також виводять термін з іранського кореня *ruk – "світлий, блискучий", тобто царствений. Мовляв, так само виник відомий етнонім "роксолани", яким називали жителів теперішніх українських земель. Інші стверджують, начебто це змінене слов'янське слово "русий". Ще одна версія: від річок Рось чи Руса.

Отже, русь – це різноплеменне зібрання скандинавів, котрі в середині IX ст. шукали кращої долі на річках Східної Європи. Відомі щонайменше три такі "русі" – в басейні Ладозького озера, в Середньому Подніпров'ї та на Середній Волзі. Осівши на одному місці, руси почали сприйматися як народи – тогочасні арабські географи чітко відрізняли "ар-рус" від слов'ян за зовнішністю та звичаями. Візантійські та наші джерела донесли до нас імена тих русів – усі вони скандинавські. На початку X ст. починається асиміляція русів. Це завершується нареченням київського князя – типового вікінга за виглядом і поведінкою – слов'янським іменем Свято­слав. Народ русів зник як окрема спільнота. Натомість передав своє ім'я підвладному населенню – спочатку полянам, а потім і решті.

Жодної Київської Русі не існувало! Так само не було Русі Новгородської чи Московської. Назва держави під управлінням династії Рюриковичів була просто Русь. Епітети – це вигадки істориків XIX ст., котрі намагалися протягнути російське володарювання углиб віків. Натомість існував поділ на Русь "у вузькому сенсі" та Русь "взагалі". Перший термін охоплював ядро держави в Середньому Подніпров'ї, другий – усі терени. Саме тому "на Русь" міг поїхати не лише візантійський купець, але й новгородський, шлях якого лежав до Києва. Під 1146 роком у "Повісті минулих літ" читаємо: "І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва". Щодо самоназви, то вона звучала як "русь" у множині, "русин" в однині. "Русич" – це вже літературщина.

Новий пік уживання цього слова на наших землях припадає на XIII ст. 1253 року князь Данило був коронований, тож його держава отримала офіційне найменування Regnum Rusiae – Королівство Русі. Сам він відтоді носив титул Reх Rusiae – король Русі. Цим титулом послуговувалися його спадкоємці аж до Юрія Боле­слава II, після вбивства якого 1340-го державу пошматували сусіди.

У 1360-х Київщиною заволоділи литовці. Відтепер їхній правитель іменував себе "королем литвинів і русинів". У середині XV ст. його титул звучав як "великий князь ­всієї Литовської землі й Жемайтійської та багатьох Руських ­земель". У Статуті 1529 року було ­закріплене офіційне найменування держави – Didz ioji Lietuvos, Rusijos ir Z emaitijos kunigaiks tystе' – Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтійське. Воно зберігалося до об'єднання Литви з Польським королівством у Річ Посполиту 1569 року. Після того епітет "руський" залишився в титулі спільного монарха. На підконтрольних Польщі землях Галичини 1434-го виникло Руське воєводство, яке проіснувало до 1772 року. Зберігали свої назви географічні регіони – Біла Русь, Чорна Русь і Червона Русь.

У XIV ст. православні колишньої Русі перебували у складі двох держав – Литви та Золотої Орди. Константинопольські патріархи поділили Київську митрополію на дві частини. Одну, що охоплювала "Велику Росію", очолював митрополит із кафедрою у Володимирі, потім – у Москві. Іншою, на теренах "Малої Росії", керували з українських і литовських міст. Між митрополитами постійно точилася боротьба – іноді митрополію очолювала одна людина, іноді вони діяли паралельно, якийсь час ієрархів було аж троє. Тож митрополити часто вживали приставку до свого титулу "всієї Русі".

Тоді ж деякі володимирські, а потім московські князі додавали до своїх іменувань визначення "господар/государ всієї Русі". Спочатку так писали у грамотах, потім на монетах, а від царювання Івана ІІІ – в дипломатичному листуванні, претендуючи й на руські землі у складі Литви. Паралельно використовується і грецька форма "Росія" – в книжках, на іконах, порталах церков.

1547-го Іван Грозний коронувався як "Цар і Великий князь всієї Русі". А в постановах Стоглавого собору за чотири роки зустрічається формулювання "россійское царствіе". В присязі 1613-го першому Романову – Михайлу – використовують вирази і "всієї Русі", і "Російське царство". Із приєднанням України 1654 року титул царя набув вигляду "Государ всієї Великої і Малої Росії". ­1721-го, з перетворенням на імперію, початкова фраза стала такою: "імператор і самодержець Всеросійський".

На Заході слово "Русь" переважно писали як Ruscia, Rucia, Ruzzia, Ruzsia. В XI ст. утвердилася форма Russia, Rossia, Russie, а згодом гору взяла церковна форма Ruthenia. Щоб розрізняти землі колишньої Русі, підпорядковані литовським і московським правителям, щодо других почали використовувати назву Московія. Втім, це слово ніколи не вживалося в офіційних документах – отже й не було назвою держави. В 1772–1918 роках, коли Галичина перебувала у складі Габсбурзької монархії, її українське населення іменували рутенами чи русинами. Росіян кликали "русіш". Потім назва "Русь" зберігалася лише за Закарпаттям і його населенням у складі Чехословаччини й Угорщини.

Перший том праці "Історії України-Руси" історик Михайло Грушевський видав 1898 року. Під час перевидання четвертого тому 1907-го власноруч у рукописі поміняв "Україна-Русь" на "Україна", а "українсько-руський" – на "український". Із початком революції 1917 року "Україна" стала частиною офіційної назви органів влади, а потім і самої держави – Української Народної Республіки. Більшовики скалькували її для найменування власної держави на цих теренах. 1937-го лідер закарпатських українофілів Августин Волошин написав програмну статтю "Русини чи українці". Закликав користуватися другим терміном, щоб відрізнятися від "яничарів"-русофілів. За два роки він же проголосив незалежність Карпатської України.

Сьогодні термін "Русь" використовують православні церкви Росії та України. Русинами іменують себе кількадесят тисяч осіб у Словаччині, Сербії та Україні. 1844-го відкрито хімічний елемент "рутеній", увічнений у періодичній таблиці Менделєєва під номером 44. В Ужгороді в 1925–1945 роках існував футбольний клуб "Русь". Слово було в назвах кількох політичних партій, що мали проросійські позиції: "Русь", "Русь Єдина", "Руська єдність" і "Руський блок". В Києві є кінотеатр "Київська Русь" і готель "Русь". 2015-го утворено 25-й окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України "Київська Русь".

×