"Росіяни здавна використовували літературу як зброю. Настав час демілітаризації"

Книжкам, виданим у Росії, не місце в українських бібліотеках, – каже директорка Українського інституту книги Олександра КОВАЛЬ

У фондах публічних бібліотек майже 100 мільйонів примірників ідеологічно шкідливої літератури, яка потребуватиме вилучення, казали ви. Що це за книжки?

– Насамперед хочу повідомити: поки що ніхто не знає, скільки точно книжок із наявного фонду публічних бібліотек підлягатиме вилученню. За попередніми оцінками, це 100 мільйонів із приблизно 180 мільйонів примірників. Важливо перед вилученням провести попередню ревізію і виявити, чи є в бібліотеках раритетні книжки, які існують в Україні в єдиному чи кількох примірниках, які точно не підлягатимуть вилученню. Але якщо це масові видання, особливо радянського періоду, а також видані в Росії, то варто заздалегідь знати кількість, авторів і назви. Усі книжки, видані в Росії, ретельно перевірятимуть. Якщо серед них знайдуться ті, які були заборонені для ввезення, автори й видавці яких під санкціями, їх безумовно вилучать.

Чому це потрібно зробити? Та просто тому, що часто чи переважно вони містять неприйнятні в цьому історичному періоді шовіністичні імперські наративи. Щодо всіх видань до 1991 року, то вони фізично й морально застарілі. Ну правда, кому тепер хочеться читати цензуровану комуністами українську класику, яка, на додаток, розпадається в руках від старості? У нас є багато сучасних видань класики, без купюр. А деякі твори, що увійшли в історію літератури, варто видавати з передмовами фахівців.

За яким принципом відбуватиметься відсіювання? Хто перевірятиме їхню шкідливість?

– Ініціатива вилучення російських і радянських видань із публічних бібліотек є громадською. Міністерство культури й інформаційної політики, Український інститут книги, шість національних бібліотек, які перебувають у сфері управління МКІП, підтримали її. При міністерстві створили спеціальну раду, яка напрацьовує правила й регламенти вилучення російської та радянської літератури з публічних бібліотек, а також наступного поповнення бібліотечних фондів. Роботу ради очолює заступниця міністра Лариса Петасюк. Рада діє ефективно: на сайті МКІП уже опубліковані рекомендації щодо вилучення (пропонують вилучити видання, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання ворожнечі, пропагування війни, подання агресії РФ як громадянського конфлікту всередині України, а також видання авторів, щодо яких застосовані санкції та які публічно підтримали агресію проти України. – Країна), ­продовжується робота над внесенням змін до чинних нормативних актів. Вилучення має відбутися так, щоб не створювати колізії з Конституцією України та чинними нормативними актами, які регулюють такі аспекти діяльності бібліотек. Незабаром відбудеться професійне та широке обговорення: що і в якій послідовності вилучати. Впевнена, що буде прийняте правильне рішення.

 

Щодо російської літератури будуть винятки?

– Якщо маєте на увазі книжки, видані в Росії, то, як на мене, їм не місце в українських бібліотеках. Взагалі не розумію, як вони туди потрапили. Імовірно, їх завезли так звані благодійники, які дбали про розширення "русского мира", й подарували бібліотекам. Оскільки асортимент українських книжок значно менший, то їх радо приймали й читали. Прикро це визнавати, але частина наших громадян досі вважає, що без російських книжок їхнє життя буде не таке яскраве.

Багато творів російської класики популярні за кордоном. Як поставляться на Заході до таких дій? Не буде негативної реакції з боку тамтешніх інтелектуалів?

– Я не думаю, що ми маємо з кимось узгоджувати вилучення книжок, які становлять потенційну загрозу для україн­ської державності. Вони впливають на свідомість наших громадян. Погодьмося, не всі українці здатні цю загрозу розпізнати. Для іноземців російське месіянство, всі ці ідеї Третього Риму, відповідальності Росії за весь світ, глорифікація російського народу та його лідерів із сумнівною репутацією можуть видаватися якоюсь цікавинкою, екзотикою. Але для нас ці наративи перетворилися на обстріли, ґвалтування, мародерство, свавілля. Коли російські агресори захоп­люють якийсь населений пункт, вони заходять у бібліотеки, викидають і навіть спалюють усі книжки українською мовою. Я не знаю жодного нашого інтелектуала, патріота, який не дотримувався би ліберальних, демократичних цінностей і принципів. Але впевнена, що ми маємо давати адекватну відсіч зазіханням на наші життя, на свободу й незалежність України. Росіяни здавна використовували літературу як зброю. Настав час книжкової демілітаризації. Принаймні в Україні цього законсервованого ворожого арсеналу вже не буде.

Наскільки взагалі затребувані бібліотеки в сучасному суспільстві? Чи відвідує їх молодь?

– Вони важливі. Що більше ми на цьому наголошуватимемо, то більше молодь їх відвідуватиме. Особливо якщо там буде багато цікавих книжок, можливостей вирішити якісь інші питання, розважитися, поспілкуватися наживо з цікавими людьми. Звісно, бібліотечна система буде реформована, а бібліотеки ревіталізовані після нашої перемоги. Усе це передбачено у Стратегії розвитку читання в Україні. І Український інститут книги готовий до цієї роботи.

У якому стані нині перебуває українське книговидавництво? Війна загальмувала його? Як працюють, наприклад, харківські видавництва, книгарні?

– У Харкові буквально днями відкрили нову книгарню. Це радісна новина. Українських видавців зламати непросто, хоча ситуація нині не найкраща. Багато видавців було змушено припинити чи призупинити діяльність. За нашим опитуванням, таких тепер понад 60 відсотків, хоча нам вдалося опитати далеко не всіх через труднощі зі зв'язком. А рівень продажів нині не перевищує 15 процентів до рівня аналогічного періоду минулого року, який через ковід також не був найкращий.

Наскільки високий рівень читання в Україні порівняно з країнами Європи?

– Ми в Українському інституті книги провели дослідження читання і книжкового ринку. Наші показники не дуже втішні порівняно з європейськими. Наприклад, у Європі видають три-чотири, в деяких країнах навіть більше книжок на душу населення, а ми вже багато років намагаємося перевищити один примірник на душу. Але цього не вдається досягнути – якщо рахувати без шкільних підручників. Особливо жахливою видається ситуація з книгарнями. В Україні до війни були 222 книгарні, нині живих і відкритих набагато менше. У Євросоюзі так званий індекс забезпечення книгарнями у 5–10 разів вищий. Тобто у країні з населенням майже 40 мільйонів, як у Польщі, спеціалізованих книгарень є понад 1,5 тисячі – без кіосків і книжкових відділів у супермаркетах.

Щоб досягти реальних змін у суспільстві, нам потрібно позбутися успадкованого від Радянського Союзу міфу про націю, що читає, і не перебувати в ілюзії. Українцям треба зосередитися не просто на читанні, а на читанні саме українських книжок. Саме внутрішній попит підтримує цей ринок, книжкову галузь та україн­ську літературу, стимулює написання нових книжок, рефлексію над своєю культурою та літературою, надихає інтелектуалів, дослідників культури та літератури.

Чи вплинула на читання так звана президентська тисяча?

– "єПідтримка" дала великий поштовх до збільшення купівлі книжок. Зараз не пригадую точних цифр, але, здається, наприкінці січня озвучували 1,3 міль­ярда гривень, витрачених українцями на книжки. У Стратегії розвитку читання, проєкт якої розробили фахівці Інституту під керівництвом заступниці міністра культури Лариси Петасюк, ми передбачили як основний спосіб стимулювання попиту сертифікати на придбання книжок для батьків новона­роджених дітей і для підлітків. На жаль, через потребу скеровувати кошти держбюджету й навіть гуманітарну допомогу з інших країн на нагальніші потреби відбудови та відновлення, впровадження сертифікатів, імовірно, на якийсь час відкладемо. Але я радила б урядові та президенту над цим замислитися. Наша перевага над ворогом – це наша історія, наші мова, ментальність та ідентичність. Книжки є їх основними носіями. Якщо вони не будуть доступні для більшості українців, ми знову ризикуємо потрапити під ворожий вплив.

Яка ситуація на книжковому ринку України з російською книжкою?

– Важко щось сказати про відсотки продажів російської книжки, бо, на жаль, досі не існувало статистики роздрібних продажів. Фіскалізація роздрібної торгівлі планувалася з 2022-го, потім перенесли на 2023-й. Що буде тепер, незрозуміло. Є позитив. Верховна Рада ухвалила зміни до закону, який забороняє ввезення російської книжкової продукції на територію України. Звісно, проблема від цього не зникне, бо переважна більшість продажів російських книжок припадала, й імовірно, так залишиться, на контрафактну продукцію. Тобто на нелегально надруковані в Україні книжки російських видавництв, які продають переважно через маркетплейси. Кажуть, що продаж такої продукції приблизно такий самий, як і на легальному ринку. Сподіваюся, що наші правоохоронці зможуть із цим упоратися, щоб розширити можливості заповнення ринку українськими книжками.

Які законодавчі зміни потрібні для оптимізації нашого книжкового ринку?

– Міністерство культурної і соціальної політики, всі його підрозділи й установи нині працюють над планом заходів із відновлення України. Його мають представити на розгляд Нацради в середині червня. План розробляють на 10 років, включає три періоди: воєнний стан, відбудова, відновлення. У цьому документі будуть визначені цілі, завдання, заходи, яких необхідно вжити для повернення до нормального життя, відбудови й відновлення всіх економічних і соціальних сфер. Зокрема стане зрозумілим, яке саме законодавство слід змінити. Вірю в те, що після війни в нас відбудеться багато змін – як на ментальному рівні, так і на рівні державного управління і законодавства. Економіка відродиться, якщо вона не буде така зарегульована. Прагнучи до Євросоюзу, ми маємо достосувати українське законодавство до їхнього. Щодо роботи державних установ і підприємств у сфері культури, то нам потрібно більше самостійності у прийнятті рішень і довіри. Особливо з боку фінансово-економічного блоку уряду. Керівники культурних установ є здебільшого компетентними й відповідальними людьми, щоб самим вирішувати, на які статті витрат можна скеровувати виділені з бюджету кошти. А не боротися з Мінфіном за затвердження порядку використання коштів, а потім вимушено йому слідувати, незважаючи на обставини. У нас роками тривала боротьба, скажімо, за те, щоб закуповувати більше книжок для бібліо­тек. Але, оскільки книжки призначені для тривалого вжитку, вони належать до основних фондів, а використання бюджетних коштів на основні фонди чомусь суворо обмежене. То ми постійно отримували замало коштів на цю статтю витрат. Сподіваюся, що надалі питання таких обмежень буде вирішене на користь читачів.

Як змінила повномасштабна війна українців?

– Не можу сказати про всіх, але зі свого кола спілкування та професійної діяльності бачу, що війна, яка торкнулася кожного, справила сильний вплив на погляди. Ті, хто були нейтральні, стали патріотично налаштованими. Найважливіше те, що всі, хто має змогу, працюють напружено і справедливо вважають це своїм внеском у майбутню перемогу. Це можу сказати і про свою команду, про Український інститут книги. За що я вдячна колегам.

Чимало українських письменників пішло в армію чи у волонтери. Війна дає багато тем для написання.

– Колись вважали, що писати про війну можна з певної часової відстані, що для рефлексії має минути 5–15 років. Але нині час пришвидшився, тексти вже є – репортажі, есеї, вірші. Зрозуміло, що скоро з'являться й романи. Така література затребувана тепер. Вона необхідна для осмислення того, що з нами зробила війна. І я знаю, що ці книжки будуть популярні й у нас, і у світі. І саме книжки дадуть нам змогу відродитись і запанувати у своїй сторонці.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×