Світ ділиться на країни, де є правосуддя і де діють поняття – каже експерт, директор інституту світової політики Альона Гетьманчук
Зараз вся увага України прикута до Донбасу. Що нам робити з цим регіоном у майбутньому?
– Насправді те, що лінія фронту є там – це плюс, а не мінус. Років 10 тому вона проходила б по Дніпропетровщині. Ми спілкуємося переважно з користувачами інтернету. А треба говорити з тими, хто дивиться телевізор. Росія працювала з ними десятиліттями. Тому ми не можемо швидко зупинити Путіна на Донбасі. Надто довго Москва запрягала. А ні ми, ні європейці до такого повороту не готувалися.
Чи не виходить так, що Захід майже лишив нас сам на сам із російською загрозою?
– Захід робить досить багато. Нам здається, що це так просто: заблокувати, обірвати всі зв'язки й покарати Росію. Історія європейської інтеграції – це безкінечний пошук компромісів. Брюссель запроваджував санкції лише щодо невизнаного Придністров'я та Білорусі. Тепер їх спонсор опинився на одному рівні зі своїми утриманцями.
Єдине, що не подобається, – стратегія розмитих червоних ліній. Як на мене, червоною лінією мав бути Крим. Але потім ми побачили, що нею може бути відсутність ескалації конфлікту Москвою та виконання женевських домовленостей. Далі – невведення військ на Донбас. Пізніше – можливий зрив президентських виборів. Така стратегія є шкідливою. Бо Кремль не розуміє, що йому ще дозволяють, а що – ні.
Бачимо і якісь напівзаходи. Коли замість третього етапу санкцій запроваджують другі з половиною, потім – із четвертинкою, далі – з волосиною… Санкції розширюють, а мають ще й поглиблювати їх. Тобто працювати і вшир, і вглиб. Бо одна справа, якщо санкції запровадять проти глави адміністрації президента Російської Федерації, і зовсім інша, якщо вони торкнуться ще й членів його сім'ї. Чи якщо Європа виявиться заблокованою для представників російського середнього класу. Коли, скажімо, якісь москвичі відкладали долари чи євро на будиночок у Бургундії чи хоча б Болгарії, або щоб дитина навчалась у Лондоні чи хоча б у Кракові. Якщо люди втратять доступ до цього всього, то зрозуміють складність ситуації. Це жорстко, але значно жорстокіше – підтримувати окупацію незалежної країни.
Чи може Донбас у майбутньому стати гальмом євроінтеграції України?
– Це якраз і є задум Путіна – зробити з Донбасу якір. Невизнана республіка Придністров'я навіть відмовилася від переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС. Хоча саме у Придністров'ї розташовані основні промислові об'єкти Молдови і більшість їх експорту йде у країни ЄС, а не в Росію. Виходить так: економічно вигідно рухатися до Євросоюзу, однак політика не пускає туди.
Україна підписуватиме Угоду про асоціацію частинами. Як відбуватиметься цей процес?
– Ця угода – безпрецедентна. Вона де-факто є підготовкою до членства, хоча без задекларованої обіцянки щодо цього. Якщо виконувати угоду, Україна буде економічно повністю інтегрованою в європейський простір. Далі стоятиме лише інституційне питання: будемо членами ЄС чи ні? Якщо образно казати, виконавши угоду, спечемо торт. Вишенькою на ньому може стати членство в Євросоюзі. Потрібна чи ні нам ця вишенька – вирішуватимемо самі, коли закінчимо з випічкою.
Я сприймаю угоду як шанс провести відповідні реформи. На жаль, без зовнішнього інспектора й аудитора зробити це неможливо. Маємо розрізняти: є аудитор і інспектор, а є – наглядач. Митний союз – це модель наглядача, а ЄС – модель аудитора.
Якщо виконаємо хоча б третю частину Угоди про асоціацію – матимемо зовсім іншу країну. Нагадуватимемо Польщу, коли та стояла на межі вступу до ЄС.
Ми будемо змушені виконувати певні пункти угоди?
– Це скоріше політичне зобов'язання. У нас є уявлення, що прийде ЄС, скаже щось робити, і ми робитимемо, щоб вислужитися перед ними. Все, що нам пропонували щодо візової лібералізації, те ж антикорупційне законодавство – невже це треба ЄС? Ні, це потрібно нам. Боротьба з корупцією – перший запит у населення, незалежно від регіону. Вже потім ідуть питання соціально-економічні й безпекові.
Якщо реформи не відбудуться, що тоді?
– Є теорія історичних вікон, що відчиняються тільки в певні моменти. Тоді треба намагатися зробити все, що можна. Зараз це історичне вікно для України відкрите, і нам потрібно зрозуміти – як встигнути максимум, доки воно не зачинилося.
Скільки може бути відчинене це вікно можливостей для України?
– Приблизно 100 днів після обрання президента. Тоді буде зрозумілий тренд. Чи Україна справді націлена на зміни, чи й далі займається покращенням життя для обраних.
Що ще, крім антикорупційних законів, треба зробити?
– Провести судову реформу. Вона має бути широка – стосуватися й прокуратури, і решти правоохоронних органів. Сьогодні світ ділиться на країни, де є правосуддя, і країни, де діють поняття. Межа проходить по цьому.
Очевидно, нам потрібна нова концепція відносин із Росією. Якими вони мають бути?
– Треба виробити стратегію зовнішньої політики, бо зараз її немає. Ми постійно "гасимо пожежі". З Росією певний час у нас буде вимушене партнерство – не стратегічне. Доведеться зав'язувати діалог на різних рівнях, якісь точки дотику. Сусідів не вибирають.
Що ми можемо зробити на міжнародному рівні, аби охолодити Росію?
– Москва вміло грає на розколі в ЄС. Добре, що сьогодні Німеччина й Франція на найвищому рівні більше підтримують позицію України. Зараз у них є шанс реабілітуватися за відмову надати нам План дій щодо членства в НАТО (у березні 2013 року канцлер Німеччини Анґела Меркель висловилася проти вступу України в НАТО. – "Країна"). Можливо, якби Україна сьогодні була в Альянсі, події розвивалися б інакше.
Чи зможе ЄС через п'ять-сім років стати більш інтегрованим і проводити цілісну зовнішню політику?
– Євросоюз вчиться на своїх помилках. Історія з Україною це підтверджує. Помилкою було призначити на ключові посади ЄС людей, які б не затьмарювали національних лідерів. Але міжнародна політика – дуже персоналізована, тому європейські інституції мають представляти харизматичні вагомі фігури. Які зовсім інакше могли б говорити з тим же Путіним.
Сьогоднішня ситуація сприяє появі сильних лідерів у ЄС?
– Так. Водночас дуже багато залежатиме від Європарламенту. Бачимо панічний острах щодо посилення євроскептиків. Причому вони виступають із двох флангів: націоналісти – справа, соціалісти – зліва. До проекту ЄС є багато питань. Але в історії Євросоюзу не було ще жодної кризи, що його послабила б. І це те, що Україні варто перейняти. Адже за 20 із гаком років незалежності не було прецеденту, коли б ми навчилися чогось на власній помилці.
Лідери ЄС надалі спілкуватимуться з Путіним?
– Показовим буде розвиток військового контракту між Парижем і Москвою щодо "Містралей" (вертольотоносець, який французи будують на замовлення Росії. – "Країна"). Поки що гроші перемагають цінності.
Відносини між Вашингтоном і Москвою змінюватимуться?
– Це вже відбувається, але тихо. Американський архітектор "перезавантаження" стосунків із Росією Майкл Макфол (політолог, колишній радник президента Барака Обами з національної безпеки. – "Країна") не закінчив свій термін послом у Москві. Спакував валізи і вернувся додому. Нових архітекторів "перезавантаження" біля Обами не з'явилося. Він, як і Анґела Меркель, зрозуміли: не завжди варто гнатися за російським журавлем; буває, краще вибрати синицю в руках – Україну.
Що відбуватиметься на пострадянському просторі?
– Викристалізовуватимуться два табори країн. Одні ще більше закручуватимуть гайки, лякаючи людей вибором "порядок чи громадянська війна". Інші навпаки – ще наполегливіше стукатимуть у двері ЄС. Як Молдова, наприклад. Кишиневу пощастило, що Росія зайнята Україною. Мають час вирішити деякі питання й підписати Угоду про асоціацію спокійно.
Як теперішня криза вплине на Росію?
– Усе залежить від того, як Україна вийде з конфлікту. Якщо зможемо показати історії успіху – у Путіна швидко з'являться проблеми. Навіть сьогодні багато освічених росіян, незважаючи на потоки брехні та пропаганди, знають, що в Україні, наприклад, є свобода слова. Для них це – показник успіху і руху вперед. Так само жваву дискусію в Росії викликало викорінення корупції в Грузії. Зараз викликом є безвізовий режим для Молдови. Кожен такий успіх доводить: немає ніякого особливого "русского мира" чи "православного пути". І будь-яка країна здатна модернізуватися за європейським прикладом. Такі історії, як крапля камінь, точитимуть путінський режим.
3 
1
Коментарі