"У піснях Висоцького є така сила й правда, яких немає ніде - навіть у книжках"

 

Олександр ЧЕРНЕЦЬКИЙ, рок-музикант, 44 роки

Життя рокера в Україні - це злидні.

У телевізорі нас немає, на радіостанціях - теж. Багато людей вже вирішили, що нас немає серед живих.

Намагався працювати на багатьох роботах, але за останні 15 років мені платили тільки за пісні.

Захворів чи то від травми, чи від переохолодження. Грали ж за будь-якої погоди: сніг, дощ - завжди на вулиці. Целофанові кульки на ноги - і вперед. Це була радянська школа, вона давала результат.

Після школи збирався стати медиком. Хотів докопатися, у чому ж проблема. Лікарі казали: "Хвороба давня, нею ще фараони слабували, ми нічого зробити не можемо".

Якби не хвороба, жодної пісні не написав би.

У 16 років усвідомив, що в піснях Висоцького є така сила й правда, яких немає ніде - навіть у книжках.

Коли виписували з лікарні, сказали дев'ять місяців лежати на спині - протез має обрости кістковою тканиною. А ми ж з Інкою тільки одружилися. Яке там лежати!

Якось почув у лікарні по радіо харків'ян - "П'ятницю". Хлопці  такого "джазу" давали із самою гітарою! Приїжджаю до Харкова, питаю в людей, де "П'ятниця" виступає, а вони й не чули про таких. І це коли в Росії для них уже залів не вистачало!

У харків'ян є така риса: ми наче й не сноби, але думаємо, що найкращі.

Я думаю російською. Хоча в усіх поколіннях - українець.

Cтаю опозиціонером, коли мене заганяють у кут, ставлять на межу виживання. У такій ситуації - це нормальна реакція для будь-якої людини.

Україна - це країна сплячих ангелів. Тут святі люди живуть. Хоч яке лихо народ терпить, за палицю не хапається, як у Киргизії. Юрій Шевчук приїжджав сюди під час помаранчевої революції, і йому просто подобалося ходити поміж людей.

Мені сподобалася фраза: "Той, хто приїжджає до Москви, стає тим, ким хоче, а той, хто приїжджає до Пітера, стає пітерцем".

Москва створена так, що в ній не знайдеш себе. Якось усе нещиро, навіть з архітектурної точки зору - всі вулиці криві. А в Пітері - чесні прямі лінії до горизонту. І люди такі ж.

Якщо в Пітері вирішуємо, скажімо, з якимось Льовою записати платівку, то домовляємося зі студією, записуємо і за місяць випускаємо. У Харкові ж піде чутка: ми з Льовою пишемо платівку. Нам скрізь казатимуть: "Це треба обговорити, обмізкувати - що, як". Якщо за рік доберемося до студії, то до неї під'їжджатимуть пацани з самогоном: "Ви ж альбом пишете, таке діло треба відзначити!"І, скоріше за все, ми його не запишемо. Але ця історія залишиться в народній пам'яті.

Повертатися з Пітера в Харків - наче гуляти по палацу, а потім заходити в хату.

"Киев - мать городов русских" - ідіотський вираз.

Після того як у програмі "Музобоз" зробили про мене сюжет "Брат захворів!", я почав отримувати листи й грошові перекази з усього Союзу. Якийсь хлопчик написав: нас кинув тато, тому ми з мамою надсилаємо лише карбованець.

Після смерті батька зрозумів, що за близьких тепер відповідаю особисто я. Півроку пив.

Я думав про смерть. Намагався звести поквитатися з життям. І хочу сказати, що з цим не можна гратися. За життя завжди треба триматися зубами. До останньої, найтоншої стебелинки.

Питають: "Вам що краще грати - квартирники чи стадіонники?". Відстань до Бога однакова - що з квартири, що зі стадіону.

Як можна не любити людей?!

До церкви ходжу дуже рідко. Але коли сниться, що з донькою сталося щось страшне, я прокидаюся й молюся.

Коли людина щаслива, вона подібна до літака - стрімка, реактивна.

У мене є пісня, яка починається словами: "Жизнь стоит того, чтобы не быть сволочью". Це і є мій девіз.

Дуже подобається фраза: "Знайди своїх - і заспокойся". Зі мною це вже сталося.

Ми - нащадки людей, які пережили війну, а не кадебешники -  складаємо цю країну.

Якби не Beatles , ми продовжували б іти світлим шляхом до комунізму.

Радянський Союз був абсолютно панківською країною, незрозумілою для всього іншого світу. Частково це є і зараз. Тому що більш непередбачуваних людей, ніж росіяни, не існує.

Мені незрозуміле формулювання "русский рок". Рок-н-рол - це англо-американська музика. Просто її співають російською люди з російським менталітетом.

Ті, хто знають західну музику й англійську мову, розуміють, що там немає навіть приблизно тієї поезії, яка є в середньостатистичній пісні російської групи. Протест, який виникав у них, був швидкоплинним - до того моменту, як групи потрапляли в колесо шоу-бізнесу і ставали такими собі "іграшковими" революціонерами. У нас же все було пов'язано із серйозними речами - ув'язненнями, позбавленням роботи. За кожне слово музикант відповідав.

Шоу-бізнес - незрозуміле для нас західне слово. Подивіться на слово "спікер": його використовують у Росії, хоча західного "парламенту" не мають. Так і з "шоу-бізнесом": у Росії це не "шоу" і не "бізнес". Це просто розвод.

Є люди, на яких дивишся і розумієш: вони не будуть довго жити, їм просто совість не дозволить

Зараз повторюється ситуація 1980-х: рок-н-рол знову в андеґраунді. Але тепер принаймні не почуваєшся ізгоєм.

І радянські люди, і російські абсолютно не розуміють, що вони роблять. Цей народ ніколи не цінував ані історію, ані теперішнє, ані майбутнє.

У Росії рулить індустрія розваг. А рок-н-рол - це не розвага, це одкровення.

Мені завжди добре, коли знаю, що проживу ще хоча б день.

Так просто втратити себе: підкинули трохи бабла, вдягли в хлопчачі джинси з базару - і все, ти вже Діма Білан.

Буду щасливий дожити до часів, коли люди ввімкнуть мізки і зрозуміють, що над ними чинять насильство.

Як Бетховен писав музику? Його, напевно, щось мучило.

З усіма треба говорити. У розмовах багато з'ясовується і вирішується.

У чому сенс боротьби з попсою? А в чому сенс кримінальної хроніки? Треба інформувати людей, що існує така зараза, і вона вже на державному рівні.

Козли є скрізь і, на жаль, їх чимало.

Раніше була комуністична ідеологія, тепер - капіталістична мораль. Хрін за редьку не солодший.

Коли мені було 20 років, я писав 20 пісень на рік. Зараз пишу в кілька разів менше.

Є люди, на яких дивишся і розумієш: вони не будуть довго жити, їм просто совість не дозволить.

Мені подобається визначення рок-гурту, яке дав Генрі Роллінз: "Це плем'я, яке в джунглях. Полює, виживає, бореться за існування, але - як єдиний організм. Жодного ватажка".

Коли добре - хочеться випити, і коли погано - хочеться випити. Але під горілку нічого не писав. Хоча, може, й писав, але вже не пам'ятаю.

×