Агресивний сусід змушує активніше працювати заради виживання – помри або розвивайся. Найкраще і найшвидше ми вчимося під тиском, – каже американський військовий, капітан першого рангу у відставці Гаррі Табах
Лідери Росії, Німеччини та Франції обговорили питання Донбасу без України. Про що це свідчить?
– Європейські лідери звикли говорити одне, думати інше, робити третє. Ведуть закулісні бесіди з Володимиром Путіним. На словах сварять, а на ділі співпрацюють.
На Донбасі бачимо чергове загострення. Як змінювалася стратегія росіян?
– Єдине, що змінилося за останні пів року, – лідер в Америці. Російський президент випробовує американського, як далеко той готовий піти після слів, що Путін – убивця. Це в його стилі – відповісти на такі слова смертями українців на Донбасі. Кремль не може стягнути війська до кордонів США, тому б'є по союзниках, робить боляче там, куди може дотягнутися.
Випробовує на Донбасі зброю, тактики. Тестує Україну й союзників. Це постійна загроза. Треба навчитися жити з усвідомленням цього.
Чому в серпні 2008‑го росіяни напали на Грузію? Джордж Буш завершував каденцію. Перевіряли майбутнього президента США Барака Обаму. Замість того щоб винести урок з агресії на американського союзника, Обама послав держсекретаря Гілларі Клінтон перезавантажити відносини з Москвою. Росіяни зрозуміли, що можна йти далі – готувати анексію Криму.
Наскільки небезпечно, що росіяни стягують війська до кордонів України?
– Коли брязкають зброєю біля українських кордонів, завжди є загроза нападу. Не треба недооцінювати ворога. Багато війн почалися з нічого. Ніяких великих розбіжностей між країнами перед Першою світовою не було. Але події переросли у дві найбільші війни в історії людства.
Однак на масштабну атаку Москва радше не піде. Українська армія не та, що була 2014‑го. Крім цього, в України багато союзників. Насамперед США та ЄС.
Проте Путін не атакує в лоб. Працює хитро, закулісно, через спецоперації. Вносить розбрат. Багато років діяв так в Україні, пробував у США. Робить усе, щоб одні частини суспільства виступали проти інших, щоб ослабити своїх ворогів. Цілі російських спецслужб – посварити українців між собою та із союзниками.
В Україні існують поділи на схід і захід, україномовних і російськомовних, провокації з угорцями та поляками у прикордонних територіях. У Сполучених Штатах те саме – протести Black Lives Matter улітку торік поділили країну на антифашистів і патріотів, на білих і чорних. Раніше таких гострих суперечностей по цих лініях не було. Існували розбіжності, але проблем, що виливалися в погроми й масові акції, не виникало.
Як змінилася армія України за сім років війни?
– Складне питання, яке стосується різних сторін. Загалом стала на порядок краща, кваліфікованіша. Там багато професіоналів і тих, хто має бойовий досвід. Озброєння змінилося. Та, як будь-яка велика система, громіздка й неповоротка, змінюється не так швидко, як хотілося б, і не функціонує настільки добре. Патріотизм дещо спав, бо не може триматися на високому рівні багато років, як у 2014–2015 роках.
Українській армії бракує професійних сержантів, офіцерів нижньої ланки. І сучасної школи офіцерів.
Потрібно, щоб зарплати в солдатів були достойні. Особливо на передовій. Щоб мали повний пакет соцзахисту, не думали, чи має їхня сім'я, що їсти. Щоб кожен захисник України знав, якщо поранять чи вб'ють, держава подбає про нього та родину. Щоб були гарантовані тил і якісна медицина.
Частини на передовій – у повній бойовій готовності дати відсіч ворогу. Але все, що на периферії, далеко не найкраще. Українським військовим варто більше їздити в країни НАТО, обмінюватися досвідом, співпрацювати, вивчати англійську. У цьому сенсі важливі навчання, як-от "Сі бриз" чи "Швидкий тризуб".
Якої техніки й озброєння найбільше потребує українська армія?
– Новітньої зброї та високих технологій. Дронів спостереження і бойових, приладів нічного бачення, засобів радіолокаційного стеження, снайперської техніки, електроніки, космічних систем зв'язку. Це дорогі речі. У цьому Україна ще залежить від західної допомоги.
Чого нас навчила війна між Вірменією та Азербайджаном наприкінці 2020‑го?
– По-перше, що технології та новітня зброя грають ключову роль у сучасній війні. По-друге, мають бути сильні союзники, які гарантовано підтримають. Не варто починати війну, якщо не впевнений у перемозі.
В України є підтримка США, Європи, інших західних країн у політиці, дипломатії, військовій справі. Це спільні військові навчання, санкції проти Росії, політичні та дипломатичні кроки.
Ви опікувалися реабілітацією українських солдатів, допомагали їм лікуватись у США. Якою є психологічна реабілітація в Америці?
– У США щодо поранених і фізично, і психологічно, давно розроблені програми. Америка провела багато військових операцій після Другої світової війни та виносила щоразу цінний досвід. Держава виділяє багато коштів, щоб кожен солдат, який пройшов бойові дії, отримав належну фізичну та психологічну допомогу. Програми постійно оновлюються.
Недавно говорив з українськими волонтерами. В Україні немає цілісної системи реабілітації, щоб повернути солдата в суспільство. Щоб ветерани не підсідали на алкоголь і наркотики, щоб не руйнувалися їхні сім'ї. Має бути система повернення в суспільство. Інакше це видається зрадою з боку держави тих, хто віддавав за неї здоров'я і життя. На жаль, усе тримається на ентузіазмі волонтерів, ветеранів російсько-української війни, які хочуть допомогти побратимам, та добрій волі меценатів.
Для солдатів не може бути нічого болючішого, ніж відчуття, що країна їх забула. У них виникає відчуття зради, сім'я не розуміє. Із людьми, які мали фізичні та психологічні травми, часто важко жити. Сам пройшов через це.
Посол України в США Оксана Маркарова назвала вступ України в НАТО одним із пріоритетів, якнайшвидше виконання якого можливе за підтримки США. Яка наша реальна перспектива членства?
– Країна рухається в цьому напрямку. Армія крок за кроком переходить на натовські стандарти, є навчання та координація. Країна визначила членство в Альянсі зовнішнім пріоритетом.
Але реальних перспектив зараз не бачу. Для України найреальніше стати союзником НАТО та основним союзником США поза НАТО. Не всі розвинуті демократичні країни є його членами. У багатьох такі ж проблеми, як в України. Це Японія, Південна Корея, Ізраїль.
Однак не люблю говорити "ніколи" щодо вступу. Бо світ не стоїть на місці. За 76 років після завершення Другої світової багато що змінилося. Цілком можливо, це станеться знову. Якби у грудні 2013‑го мені сказали, що за три місяці Росія нападе на Україну, будуть анексія та війна, вважав би це божевіллям.
НАТО майже припинило існувати до початку 2000-х. Там зосередили увагу на антитерористичних операціях по світу. В Альянсу не було практичних функцій, справжнього ворога. Завдяки Путіну знову з'явився сенс. Після Грузії і тим паче України організація ожила, почали виділяти кошти на переозброєння, програми.
Наскільки ймовірні політичні зміни в Росії, що дали б нам змогу повернути окуповані території?
– Росією керують у ручному режимі, диктаторськими методами. Вся влада – в руках однієї особи та її оточення. Ніхто не може довести її до розвалу більше, ніж вона сама. Думаю, розпадеться на кілька країн. Тоді Україна отримає шанс повернути захоплені регіони. Головне, щоб це відбулося відносно мирно. Такий розвиток подій буде на користь багатьом державам.
Україні слід уже думати, як повертати душі жителів Криму й окупованої частини Донбасу, зіпсовані роками російської пропаганди, як переконувати їх любити цю країну.
Як розвиватися біля агресивного сусіда, який дестабілізує та веде війну?
– Ви не перші й не останні, в кого такі проблеми. Так десятиліттями живе та розвивається Південна Корея. Ізраїль понад 70 років воює, із другого дня незалежності. У нього сусіди-вороги. Проте зараз це одна з передових країн. Виникла серед пустелі, а продає продукти всьому світу. Це дивовижно, як грамотне управління може все змінити.
Часто агресивний сусід змушує активніше працювати заради виживання – помри або розвивайся. Ми найкраще та найшвидше вчимося під тиском.
Яка, найімовірніше, буде Україна 2031 року?
– Сподіваюся, процвітаюча. У неї для цього є всі передумови. Одна велика проблема не дає змоги розвиватися – корупція, і як похідна – погане управління та марно витрачені зусилля й ресурси. Треба подолати олігархів і корупцію на топрівні та збудувати ефективні інституції.
Можливо, прогрес України за останні роки видається меншим, ніж хотілося б, але він є. Рухаєтесь у правильному напрямі. Збоку це видно.
4 
1
Коментарі