Ексклюзиви
Середа, 09 квітня 2014 12:11

"Люди, які голосували "за гречку", нікуди не ділись. На Майдані гинули не вони"

  Гліб КАНЄВСЬКИЙ. Народився 1989 року в шахтарському місті Олександрія на Кіровоградщині.  Мати Олена працює продавцем. Батько – Олександр Петрович. ”Хто він – я не знаю. З батьком із дитинства не живу”, – каже Канєвський.  Закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка позаторік. За спеціальністю – політолог. Експерт антикорупційного відділу Центру політичних студій та аналітики. Пише для Forbes.ua, ”Наші Гроші”, ”Економічної правди”.  Одружений. Дітей не маєй
Гліб КАНЄВСЬКИЙ. Народився 1989 року в шахтарському місті Олександрія на Кіровоградщині. Мати Олена працює продавцем. Батько – Олександр Петрович. ”Хто він – я не знаю. З батьком із дитинства не живу”, – каже Канєвський. Закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка позаторік. За спеціальністю – політолог. Експерт антикорупційного відділу Центру політичних студій та аналітики. Пише для Forbes.ua, ”Наші Гроші”, ”Економічної правди”. Одружений. Дітей не маєй

Українська влада має зменшити вплив олігархів і російського капіталу – вважає політолог Гліб Канєвський

Чи можна в Україні створити сучасну європейську демократію без витіснення ­олігархів?

– Ні. Європейська демократична Україна і багатії з 1990-х – речі непоєднувані. Ці люди отримали капітали, монополізувавши цілі сектори економіки. В будь-яку хвилину вони здатні змінити хід історії країни, тому це величезна загроза національній безпеці. Лише Дмитро Фірташ за останні три роки купив понад 10 облгазів і міських газів. У будь-який момент ці потужності він може перекрити. Промисловість, оборонно-технічний комплекс, нормальна життєдіяльність населення паралізуються за лічені хвилини. Розпочнеться гуманітарна катастрофа.

Чого олігархи бояться найбільше?

– Заможної та правової країни. Вони зароб­ляли на розкраданні бюджетних коштів і підлаштуванні законів "під себе". Без цього втратять якщо не вже набутий капітал, то точно можливість його нарощувати в такий спосіб. Зате населення отримуватиме більше якісних послуг, бо розвиватиметься конкуренція. Тому потрібно, щоб активізувався антимонопольний комітет. І всі сфери, де занадто великий вплив мають кілька людей, треба демонополізувати. Наприклад, Рінат Ахметов за часів Януковича придбав Укртелеком. Потрібно пустити в сферу фіксованого зв'язку інших гравців, середній бізнес. Таким чином олігархи втратять можливість впливати на долю країни. Вони не зникнуть як клас – просто продовжать бізнес за цивілізованими правилами.

Олігархи не прощатимуться легко зі своїм капіталом і впливом.

– Так, зараз не комунізм, коли просто так забирали майно. Уряд має компенсувати збитки, проконтролювати розподіл грошей. За умов чесної компенсації олігарх перетвориться на бізнесмена з багатьма активами в різних сферах. Але надприбутків уже не буде.

Чи реальні зміни за нинішніх умов?

– Доки є воєнна загроза з боку Росії, із серйозними трансформаціями варто почекати. Зараз маємо мобілізувати сили для боротьби з ворогом, а будь-яка реформа породжує невдоволених, які ускладнюватимуть цей процес. Ображені олігархи можуть стати союзниками окупантів, і це призведе до катастрофи.

А зараз дехто з них приносить користь. Ігор Коломойський і Сергій Тарута очолили області, в яких мають найбільше активів. Сприяють стабілізації ситуації там. Розкуркулювати олігархів треба, але не зараз. Пізніше, в мирний час, інтереси їхні й держави уже не збігатимуться. Так, як не збігалися раніше.

У політиці олігархи грають за принципом футбольних команд. Обирають серед політичних лідерів найкращих, купують їх, роблять ставки, торгуються з компаньйонами. Таким чином просувають до влади "потрібних" людей, які у відповідь мають піклуватися про їх добробут.

Чи довго може тривати ситуативне союзництво Коломойського і влади?

– Доки є зовнішня загроза. Коли громадяни почуватимуться в безпеці, шляхи ситуативних союзників розійдуться. Люди не забудуть, за що стояли на Майдані та за що загинула Небесна сотня. А стояли вони проти олігархічної системи – у тому числі. Тому говорити про стабільне політичне майбутнє Коломойського не варто.

Як трактуєте слова Юлії Тимошенко, що після завершення конфлікту з Росією олігархів при владі не буде?

– Активи Фірташа за її правління, вочевидь, націоналізують і продадуть на відкритих торгах – якщо Тимошенко стане президентом. Після цього вона заявить, що поборола олігархію. Та я не впевнений, що такі монополісти, як Ахметов, Пінчук чи Коломойський, зникнуть. Якщо Ахметов захоче покарати когось із політиків – просто вимкне електрику, й будь-які вибори будуть уже програні. Всі це прекрасно усвідомлюють.

Петра Порошенка також можна назвати олігархом. Які ризики й переваги того, що він вирушив у самостійну політичну подорож?

– У нього сформовано образ небайдужого та відповідального політика. Можна припустити, що Порошенко буде добрим господарем і для держави. Загроза в тому, що він прекрасно знає, куди "пливуть" гроші, тому може стати і професійним корупціонером і паразитувати на бюджеті.

Олігарх на вищих керівних посадах у країні не є абсолютним злом?

– Він не буде злом, якщо позбудеться всіх своїх олігархічних активів. Проте це не означає, що його колишні бізнес-партнери не зароблятимуть на державних тендерах і не розпилюватимуть держмайно.

Про Ріната Ахметова кажуть, що він грає під дудку Росії. Якщо припустити, що це так – що такого Москва могла йому пообіцяти?

– Кремль може запевнити, що в разі отримання контролю над якоюсь частиною України не зачепить його тамтешні активи. Може навіть пообіцяти, що дозволить Ахметову прибрати до рук активи, що були в його бізнес-опонентів. Але все це – обіцянки з позиції сили, які Кремль може елементарно порушити. Свої васали Путіну зручніші. Тим більше, на південному сході України багато підприємств оборонно-промислового комплексу, що залежать від нафтогазової системи та від електроенергії. І навряд чи мілітаристська Росія захоче, щоб захоплений нею оборонний комплекс був зав'язаний на газі чи електроенергії якогось там Ахметова.

Крім того, будь-який олігарх, який захоче працювати з урядом окупанта, має розуміти: для нього назавжди зачиняться двері на Захід.

Чи справді Ахметов є всесильним на Донбасі й міг не допустити сепаратистських провокацій?

– Були навіть не чутки, а офіційні заяви, що Ахметов на своїх підприємствах зриває мобілізацію військовозобов'язаних чоловіків у резерв Збройних сил України. По-друге, з тих десятків тисяч чоловіків, які працюють на його шахтах і заводах, можна було б створити численні загони дружинників. І якщо б перед двотисячним проросійським мітингом зібралася група з 15–20 тисяч дружинників – сепаратисти тричі задумалися б, чи варто їм ризикувати за Росію.

Це означає, що Ахметов ще ні з ким не домовився?

– Важко сказати, але наведу такий приклад: Ахметову належить Крименерго – підприємство, що повністю забезпечує півострів електроенергією. Коли туди прийшли окупанти, їх уряд почав націоналізовувати великі підприємства – і державні, і приватні. Але Крименерго не зачепили. Чи значить це, що Ахметов домовляється? Мабуть. У будь-якому разі уряд у Києві має зробити висновки. І, якщо треба, то зв'язати олігархам руки, аби ті не підтримували сепаратистів.

Системно саботують рішення нової влади також комуністи й "регіонали". Частина з них пройшли в парламент завдяки олігархам. Чи правильною була б люстрація або заборона цих партій?

– У ситуації, коли загрожує зовнішня агресія, у парламенті добре мати якомога більше представників різних регіонів, політичних уподобань тощо. Адже зараз Верховна Рада – єдиний орган, визнаний легітимним і Заходом, і Росією.

Поки що за демократичними силами – більшість. І "регіонали" з комуністами, хоч і саботують діяльність своїм голосуванням, ні на що суттєве не впливають. Тому хай побудуть до наступних парламентських виборів. А тоді люди оцінять, хто як проявив себе в скрутні часи.

На президентських виборах українці знову продаватимуть свої голоси?

– Люди, які голосували "за гречку", нікуди не ділися. На Майдані гинули не вони. Єдине: прагматичні політичні експерти радіють тому, що відійшов Крим. Це значить, два мільйони любителів гречки, базовий електорат комуністів і "регіоналів", участі у виборах не братимуть. Відтак їхні кандидати – і на президентських, і на парламентських виборах – матимуть менше шансів перемогти.

В Україні дуже велика частка російського капіталу. Як її можна зменшити й за що братися насамперед?

– Розвивається мережа російських автозаправок, сюди зайшов Газпром. Також засоби масової інформації: російських інвестицій в цю галузь у нас чимало. А російські медіа бувають лише двох типів – або ті, що з курсом Кремля, або закриті. 2010-го Росія затвердила державну програму під назвою "Інформаційне суспільство". Вона має діяти до 2020 року і передбачає експансію ЗМІ Російської Федерації по всій земній кулі. Вони мають дотримуватись офіційного державного курсу: висвітлювати події в Росії та світі відповідно до позиції Кремля, популяризувати російські цінності, традиції.

Рада нацбезпеки й оборони має вирахувати, яка частка російського капіталу є в українській економіці. А тоді через суди, через Антимонопольний комітет розібратися з цими ресурсами, змусити росіян їх продати. Інакше Москва зможе й далі підривати нам економіку, поширювати сепаратистські та екстремістські ідеї.

Програма "Інформаційне суспільство"

У жовтні 2010 року тодішній російський прем'єр Володимир Путін затвердив державну програму "Інформаційне суспільство (2011 – 2020 роки)". Її загальна вартість – $40,6 млрд.

Мета програми – всеосяжне охоплення російськомовного населення земної кулі засобами масової інформації всіх форм власності, що поділяють державний стратегічний курс Російської Федерації.

Привілейовані ЗМІ зобов'язані поширювати "правильну" інформацію про події в Росії та світі, пропагувати ідеї та цінності "русского мира".

Ключовими виконавцями програми є:

– Міністерство зв'язку й масових комунікацій, що координує реалізацію "Інформаційного суспільства";

– Россвязь і Роспечать, що контролюють розвиток російських ЗМІ;

– Роскомнадзор та ФСБ, які слідкують за "чистотою" ефіру від інформації, що суперечить офіційному курсу Москви.

Програма забезпечується бюджетними субсидіями, які здебільшого спрямовують на державні російські ЗМІ.

Зараз ви читаєте новину «"Люди, які голосували "за гречку", нікуди не ділись. На Майдані гинули не вони"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5238
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода