Українська влада має зменшити вплив олігархів і російського капіталу – вважає політолог Гліб Канєвський
Чи можна в Україні створити сучасну європейську демократію без витіснення олігархів?
– Ні. Європейська демократична Україна і багатії з 1990-х – речі непоєднувані. Ці люди отримали капітали, монополізувавши цілі сектори економіки. В будь-яку хвилину вони здатні змінити хід історії країни, тому це величезна загроза національній безпеці. Лише Дмитро Фірташ за останні три роки купив понад 10 облгазів і міських газів. У будь-який момент ці потужності він може перекрити. Промисловість, оборонно-технічний комплекс, нормальна життєдіяльність населення паралізуються за лічені хвилини. Розпочнеться гуманітарна катастрофа.
Чого олігархи бояться найбільше?
– Заможної та правової країни. Вони заробляли на розкраданні бюджетних коштів і підлаштуванні законів "під себе". Без цього втратять якщо не вже набутий капітал, то точно можливість його нарощувати в такий спосіб. Зате населення отримуватиме більше якісних послуг, бо розвиватиметься конкуренція. Тому потрібно, щоб активізувався антимонопольний комітет. І всі сфери, де занадто великий вплив мають кілька людей, треба демонополізувати. Наприклад, Рінат Ахметов за часів Януковича придбав Укртелеком. Потрібно пустити в сферу фіксованого зв'язку інших гравців, середній бізнес. Таким чином олігархи втратять можливість впливати на долю країни. Вони не зникнуть як клас – просто продовжать бізнес за цивілізованими правилами.
Олігархи не прощатимуться легко зі своїм капіталом і впливом.
– Так, зараз не комунізм, коли просто так забирали майно. Уряд має компенсувати збитки, проконтролювати розподіл грошей. За умов чесної компенсації олігарх перетвориться на бізнесмена з багатьма активами в різних сферах. Але надприбутків уже не буде.
Чи реальні зміни за нинішніх умов?
– Доки є воєнна загроза з боку Росії, із серйозними трансформаціями варто почекати. Зараз маємо мобілізувати сили для боротьби з ворогом, а будь-яка реформа породжує невдоволених, які ускладнюватимуть цей процес. Ображені олігархи можуть стати союзниками окупантів, і це призведе до катастрофи.
А зараз дехто з них приносить користь. Ігор Коломойський і Сергій Тарута очолили області, в яких мають найбільше активів. Сприяють стабілізації ситуації там. Розкуркулювати олігархів треба, але не зараз. Пізніше, в мирний час, інтереси їхні й держави уже не збігатимуться. Так, як не збігалися раніше.
У політиці олігархи грають за принципом футбольних команд. Обирають серед політичних лідерів найкращих, купують їх, роблять ставки, торгуються з компаньйонами. Таким чином просувають до влади "потрібних" людей, які у відповідь мають піклуватися про їх добробут.
Чи довго може тривати ситуативне союзництво Коломойського і влади?
– Доки є зовнішня загроза. Коли громадяни почуватимуться в безпеці, шляхи ситуативних союзників розійдуться. Люди не забудуть, за що стояли на Майдані та за що загинула Небесна сотня. А стояли вони проти олігархічної системи – у тому числі. Тому говорити про стабільне політичне майбутнє Коломойського не варто.
Як трактуєте слова Юлії Тимошенко, що після завершення конфлікту з Росією олігархів при владі не буде?
– Активи Фірташа за її правління, вочевидь, націоналізують і продадуть на відкритих торгах – якщо Тимошенко стане президентом. Після цього вона заявить, що поборола олігархію. Та я не впевнений, що такі монополісти, як Ахметов, Пінчук чи Коломойський, зникнуть. Якщо Ахметов захоче покарати когось із політиків – просто вимкне електрику, й будь-які вибори будуть уже програні. Всі це прекрасно усвідомлюють.
Петра Порошенка також можна назвати олігархом. Які ризики й переваги того, що він вирушив у самостійну політичну подорож?
– У нього сформовано образ небайдужого та відповідального політика. Можна припустити, що Порошенко буде добрим господарем і для держави. Загроза в тому, що він прекрасно знає, куди "пливуть" гроші, тому може стати і професійним корупціонером і паразитувати на бюджеті.
Олігарх на вищих керівних посадах у країні не є абсолютним злом?
– Він не буде злом, якщо позбудеться всіх своїх олігархічних активів. Проте це не означає, що його колишні бізнес-партнери не зароблятимуть на державних тендерах і не розпилюватимуть держмайно.
Про Ріната Ахметова кажуть, що він грає під дудку Росії. Якщо припустити, що це так – що такого Москва могла йому пообіцяти?
– Кремль може запевнити, що в разі отримання контролю над якоюсь частиною України не зачепить його тамтешні активи. Може навіть пообіцяти, що дозволить Ахметову прибрати до рук активи, що були в його бізнес-опонентів. Але все це – обіцянки з позиції сили, які Кремль може елементарно порушити. Свої васали Путіну зручніші. Тим більше, на південному сході України багато підприємств оборонно-промислового комплексу, що залежать від нафтогазової системи та від електроенергії. І навряд чи мілітаристська Росія захоче, щоб захоплений нею оборонний комплекс був зав'язаний на газі чи електроенергії якогось там Ахметова.
Крім того, будь-який олігарх, який захоче працювати з урядом окупанта, має розуміти: для нього назавжди зачиняться двері на Захід.
Чи справді Ахметов є всесильним на Донбасі й міг не допустити сепаратистських провокацій?
– Були навіть не чутки, а офіційні заяви, що Ахметов на своїх підприємствах зриває мобілізацію військовозобов'язаних чоловіків у резерв Збройних сил України. По-друге, з тих десятків тисяч чоловіків, які працюють на його шахтах і заводах, можна було б створити численні загони дружинників. І якщо б перед двотисячним проросійським мітингом зібралася група з 15–20 тисяч дружинників – сепаратисти тричі задумалися б, чи варто їм ризикувати за Росію.
Це означає, що Ахметов ще ні з ким не домовився?
– Важко сказати, але наведу такий приклад: Ахметову належить Крименерго – підприємство, що повністю забезпечує півострів електроенергією. Коли туди прийшли окупанти, їх уряд почав націоналізовувати великі підприємства – і державні, і приватні. Але Крименерго не зачепили. Чи значить це, що Ахметов домовляється? Мабуть. У будь-якому разі уряд у Києві має зробити висновки. І, якщо треба, то зв'язати олігархам руки, аби ті не підтримували сепаратистів.
Системно саботують рішення нової влади також комуністи й "регіонали". Частина з них пройшли в парламент завдяки олігархам. Чи правильною була б люстрація або заборона цих партій?
– У ситуації, коли загрожує зовнішня агресія, у парламенті добре мати якомога більше представників різних регіонів, політичних уподобань тощо. Адже зараз Верховна Рада – єдиний орган, визнаний легітимним і Заходом, і Росією.
Поки що за демократичними силами – більшість. І "регіонали" з комуністами, хоч і саботують діяльність своїм голосуванням, ні на що суттєве не впливають. Тому хай побудуть до наступних парламентських виборів. А тоді люди оцінять, хто як проявив себе в скрутні часи.
На президентських виборах українці знову продаватимуть свої голоси?
– Люди, які голосували "за гречку", нікуди не ділися. На Майдані гинули не вони. Єдине: прагматичні політичні експерти радіють тому, що відійшов Крим. Це значить, два мільйони любителів гречки, базовий електорат комуністів і "регіоналів", участі у виборах не братимуть. Відтак їхні кандидати – і на президентських, і на парламентських виборах – матимуть менше шансів перемогти.
В Україні дуже велика частка російського капіталу. Як її можна зменшити й за що братися насамперед?
– Розвивається мережа російських автозаправок, сюди зайшов Газпром. Також засоби масової інформації: російських інвестицій в цю галузь у нас чимало. А російські медіа бувають лише двох типів – або ті, що з курсом Кремля, або закриті. 2010-го Росія затвердила державну програму під назвою "Інформаційне суспільство". Вона має діяти до 2020 року і передбачає експансію ЗМІ Російської Федерації по всій земній кулі. Вони мають дотримуватись офіційного державного курсу: висвітлювати події в Росії та світі відповідно до позиції Кремля, популяризувати російські цінності, традиції.
Рада нацбезпеки й оборони має вирахувати, яка частка російського капіталу є в українській економіці. А тоді через суди, через Антимонопольний комітет розібратися з цими ресурсами, змусити росіян їх продати. Інакше Москва зможе й далі підривати нам економіку, поширювати сепаратистські та екстремістські ідеї.
Програма "Інформаційне суспільство"
У жовтні 2010 року тодішній російський прем'єр Володимир Путін затвердив державну програму "Інформаційне суспільство (2011 – 2020 роки)". Її загальна вартість – $40,6 млрд.
Мета програми – всеосяжне охоплення російськомовного населення земної кулі засобами масової інформації всіх форм власності, що поділяють державний стратегічний курс Російської Федерації.
Привілейовані ЗМІ зобов'язані поширювати "правильну" інформацію про події в Росії та світі, пропагувати ідеї та цінності "русского мира".
Ключовими виконавцями програми є:
– Міністерство зв'язку й масових комунікацій, що координує реалізацію "Інформаційного суспільства";
– Россвязь і Роспечать, що контролюють розвиток російських ЗМІ;
– Роскомнадзор та ФСБ, які слідкують за "чистотою" ефіру від інформації, що суперечить офіційному курсу Москви.
Програма забезпечується бюджетними субсидіями, які здебільшого спрямовують на державні російські ЗМІ.
4 
35413
Коментарі
2