понеділок, 05 березня 2018 13:09

Коли боєць у шоковому стані, головне – розмовляти українською. На російську починають стріляти

Вадим Козловський понад 200 операцій зробив у АТО

Батько працював фельдшером. Під його впливом вирішив стати лікарем. Неодноразово шкодував.

У кожного лікаря є своє кладовище. Можна врятувати сотню життів, але пам'ятатимуть одне – не врятоване. Більшість людей думають: у лікарні щонайменше буду живим. Але медики – не боги. Якщо настав час помирати – не врятуємо.

Пацієнти часто нагадують про клятву Гіппократа. Але у ній ідеться про стосунки між досвідченими фахівцями й студентами-медиками. Про пацієнтів є лише один пункт: лікар має застосувати всі свої знання, щоб вилікувати хворого.

  Вадим КОЗЛОВСЬКИЙ, 45 років, хірург. Народився 3 квітня 1972-го у Смілі на Черкащині. Батько був фельдшером, мати – вчитель й інженер-соціолог. Почав працювати у 14 років – збивав ящики на машинобудівному заводі. Рік був санітаром у санстанції. Закінчив медичний факультет Ужгородського університету. Працював лікарем у міській поліклініці Сміли. Зараз – заступник головного лікаря  з експертизи тимчасової непрацездатності Смілянської районної лікарні. Проходив стажування з тактичної медицини в ”Білих беретах” у Тернополі. Чотири рази їздив у зону бойових дій на Донбас як хірург-доброволець. Щоразу – на місяць. Провів понад 200 операцій. Працював у Новоайдарі та Попасній на Луганщині. Займався самбо. Захоплюється полюванням. Любить читати історичні романи. Із дружиною Людмилою вчився в одному університеті. Побралися на третьому курсі. Вона працює окулістом. Виховують трьох синів. На фото: Лікар Вадим Козловський їздив у зону АТО чотири рази. Місяць працював хірургом у лікарні в місті Попасна на Луганщині. Фото зроблено в серпні 2016 року
Вадим КОЗЛОВСЬКИЙ, 45 років, хірург. Народився 3 квітня 1972-го у Смілі на Черкащині. Батько був фельдшером, мати – вчитель й інженер-соціолог. Почав працювати у 14 років – збивав ящики на машинобудівному заводі. Рік був санітаром у санстанції. Закінчив медичний факультет Ужгородського університету. Працював лікарем у міській поліклініці Сміли. Зараз – заступник головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Смілянської районної лікарні. Проходив стажування з тактичної медицини в ”Білих беретах” у Тернополі. Чотири рази їздив у зону бойових дій на Донбас як хірург-доброволець. Щоразу – на місяць. Провів понад 200 операцій. Працював у Новоайдарі та Попасній на Луганщині. Займався самбо. Захоплюється полюванням. Любить читати історичні романи. Із дружиною Людмилою вчився в одному університеті. Побралися на третьому курсі. Вона працює окулістом. Виховують трьох синів. На фото: Лікар Вадим Козловський їздив у зону АТО чотири рази. Місяць працював хірургом у лікарні в місті Попасна на Луганщині. Фото зроблено в серпні 2016 року

Приходять випускники шкіл по направлення в університет. Про майбутню роботу знають лише одне – ходитимуть у білому халаті. Пропоную тиждень побути в нас санітаром. Якщо погоджуються, підписую направлення.

Дівчина стажувалася після чотирьох років в університеті. Йшов коридором, коли вона збиралася робити укол хворому. На ампулі було написано "інсулін". А в картці вказано – "гепарин" (препарат, що розріджує кров. – Країна). Пацієнт міг померти, а лікар сісти в тюрму.

Дратує, коли пропонують гроші, щоб "краще полікував". Я лікую всіх однаково.

Щасливий, коли у відпустці ламається телефон. Я тоді поза зоною досяжності. Зазвичай під час відпустки маю по три-чотири дзвінки щодня – просять поради або викликають на роботу.
Уперше поїхав на Донбас у травні позаторік. Селище Новоайдар – це третя лінія оборони. Тихо, спокійно, поранених майже не було. Допомогу надавали "аватарам" (алкоголіки. – Країна) і місцевим жителям.

Під час другої поїздки працював у Попаснянській лікарні. Вона обслуговувала і мешканців сусідніх районів – 54 тисячі населення. Лікарів не вистачало, обладнання майже не було. Головний лікар і завідувач поліклініки взяли відпустки. До сєпарів було 700 метрів – через поле. Поряд Світлодарська дуга, де найбільше стріляють. Кожну ніч привозили поранених.

Разом зі мною працювали анестезіолог, гінеколог, невролог. Ще був професор із медінституту. Приїхав у Попасну в костюмі з краваткою. Казав, що 20 пар білих трусів узяв. Я порадив запастися коричневими – на випадок обстрілу.

Місцеві спочатку нас обзивали бандерівцями. Дивувалися, що лікуємо безкоштовно.

Не мав права, за контрактом, залишати лікарню. Та й гуляти не було де: у місті нічого цікавого, у "зеленці" – розтяжки.

В АТО зробив понад 200 операцій. Пришивав відірвані пальці, складав докупи перебиті кінцівки, вирізав апендицит, ампутував руки й ноги. У місцевих часто виявляв запущений цукровий діабет. Хворих оглядали вдень, а вночі – допомагали пораненим. Бувало, не спав три доби.

Здебільшого стріляють уночі. Нам повідомляли, що везуть "трьохсотих". Починали готуватися. Анестезіолог колов наркоз і ставив крапельницю в машині. Я з іншими медиками чекав біля лікарні з каталкою. Пораненого везли в операційну. Якщо ліфт не працював, несли на третій поверх.

Важливою була кожна секунда. Якщо при перебитій артерії джгут накладений неправильно, то кров витікає з рук за 2 хвилини, з ніг – за 3. Ми не знали, скільки часу минуло з моменту поранення.

Вдавалося врятувати не всіх. Траплялося, операція тривала кілька годин, а боєць після неї помирав. Це викликало істерику. Кричав і матюкався.

Перший чоловік, якого оперував, отримав вогнепальне поранення в голову. Куля пройшла знизу крізь сонну артерію. Операція тривала годин 5. Зупинити кровотечу було неможливо. Боєць помер, не приходячи до тями.

Кілька разів доводилося робити складні операції. "Аватар" заліз на дах 5-метрового ангара. Ще двоє попхалися його знімати. Усі звалилися. Рятувальники отримали переломи, а той – розрив сонної артерії і сечоводу. Оперували близько 10 годин. Працювали дві бригади. Пощастило, що тоді не було поранених.

Коли боєць у шоковому стані, головне – розмовляти українською. Якщо почують російську, думають, що потрапив у полон, і починають стріляти. Поранених часто привозять зі зброєю. Особисто в кількох забирав ножі.

У лікарні жили в напівпідвалі. Там були тверді ліжка й миші. Кота не вдалося завести – усі тікали. Бо під час обстрілів туди збігалися собаки, які жили на території лікарні.

У серпні 2017-го розвідка повідомила, що сєпари планують наступ. Чути було, як снаряди перелітають лікарню. Дружині надіслав есемеску: "Я тебе люблю".

Мало лікарів хочуть їхати в зону АТО. Якщо ж наважуються, то лише раз – щоб отримати корочку.

На фронті перебуваєш у постійному напруженні. Іноді дозволяв собі трохи випити. Одного разу на території лікарні розпалили багаття, почали смажити шашлики. Прийшли лікарі, медсестри. Раптом із кущів вилізли п'ятеро чоловіків з автоматами, у балаклавах. Ми перелякалися. Хтось із них спитав: "Ви – лікарі?" Поцікавилися, чи все у нас нормально, – і зникли в кущах. Згодом у комендатурі дізналися, що то були поліцейські. Робили обхід території.

Готуюся до наступної поїздки. Медичний рюкзак стоїть напоготові. Там є все необхідне для первинної допомоги – два джгути, рукавички, шовний матеріал, бинт, бандажі, затискачі.

Зараз ви читаєте новину «Коли боєць у шоковому стані, головне – розмовляти українською. На російську починають стріляти». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути