Коли бачиш, що будують концтабір, не захочеш чекати, чим це завершиться. Бо знаєш – чим

Крайні ідеології є людиноненависницькими

8 травня українці згадали чи, як у таких випадках кажуть, відсвяткували День пам'яті та примирення, 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Рік за роком ці дні стають водорозділом між українцями та умовними росіянами в Україні. Ми стали свідками двох протилежних підходів. Як і в питанні Російської православної церкви, в Україні сформувалася, по суті, національна російська меншина зі своїм поглядом на події Другої світової як "великої перемоги". І з року в рік ця частина зменшується, скоцюрблюється.

Для українців це день пам'яті, війни між двома тоталітарними режимами, де українці грали роль гарматного м'яса і де намагалися створити яке-не-яке власне військо, щоб боронитися.

Перемога над нацизмом 1945 року – це чудово. Проте лише з перемогою над комунізмом 1991-го Україна стала вільною і від тоталітаризму, і від окупації.

 

А для росіян – це перемога однієї зі сторін, з якою себе асоціюють. Радянський Союз – "це ж ми". Отже всіх ворогів СРСР записують до зрадників, бандитів, фашистів тощо. У такій системі координат важко дотримуватися закону про декомунізацію. Тому прихильники російської версії подій намагаються пронести комуністичні символи на свої мітинги чи пам'ятні заходи. Та цьогоріч і поліція, і Націо­нальна гвардія спрацювали на диво злагоджено та професійно. Порушень майже не було. Адже закон потрібно виконувати. Навіть якщо з ним не погоджуєшся.

Проте був інший ексцес. 3 травня на варшавській зустрічі з президентами Польщі та країн Балтії президент України Володимир Зеленський заявив, що СРСР "мав свої плюси і мінуси". Навряд чи президент здогадувався, що якраз Польща і Балтія чудово знали "плюси" Радянського Союзу. Питання в іншому: чи міг би дозволити собі німецький або чеський політик заявити, що "за Гітлера ж будували дороги, тож були й плюси"? І що було би з таким політиком?

Тож спробуймо зрозуміти, чи така страшна комуністична ідеологія, яку в усій Центрально-Східній Європі поставили поруч із нацизмом? Адже чимало людей в Україні досі вважають, що плюси були, а комунізм – чудова ідея, тільки реалізована не дуже.

Знайомий недавно обурювався, мовляв, рішення української влади несправедливе. Адже забороняє всю комуністичну ідеологію та символи і просуває "тотальну декомунізацію". А "з фашистських рухів" Україна обирає лише конкретний націонал-соціалізм німецького зразка 1930–1940 років – забороняють саме його. Але нічого не хоче робити з іншими правими рухами – не табуює ні фашизму, ні інтегрального націоналізму, нічого з того, що ліві вважають фашизмом у широкому значенні цього слова. Мовляв, так будь-хто, викидаючи руку у вітанні, може стверджувати, що копіює не нацистський жест, а римський салют італійських фашистів. І уникне відповідальності. Також заборона оминула "українські підрозділи СС", – ясно, що йдеться про СС "Галичина". Їхню символіку "клятий український суд" відмовився визнавати нацистською. І притягти до відповідальності її носіїв, "на жаль", не можна.

По-перше, це не так. Зрозуміло, чому ліва й російська пропаганда намагаються маніпулювати нормами закону. Та в ньому чітко прописано, що саме забороняється: комуністична ідеологія часів Радянського Союзу від часу виникнення Російської соціал-демократичної робітничої партії 1898-го і до 1991 року. Разом з усіма її символами, зокрема серпом і молотом. Але комуністична ідеологія як така в Україні не заборонена. З тексту закону видно, якщо комуністи не вважають себе нащадками КПРС у будь-якій формі, вони мають право на існування. Скажімо, портрет Мао, навіть Маркс-Енґельс-Мао з цитатниками, червоною зіркою, не вважатиметься порушенням закону. Навіть Пол Пот ним не буде. Заборона стосується винятково Комуністичної партії Радянського Союзу та місцевих українських колаборантів.

Отже, як і у випадку з нацизмом, закон забороняє конкретні речі.

Тому й не випадає нарікати на якусь відмінність у підходах до обох ідеологій. Українське законодавство радше прирівнює комунізм та нацизм до колоніальних, окупаційних режимів, під прапором яких було знищено мільйони українців. Не розглядаючи, зрештою, внутрішньої злочинності обох ідеологій.

Шкода, що Україна не спромоглася піти далі й провести не лише декомунізацію, а й деколонізацію. Зокрема, у ставленні до подій ХІХ століття, коли країну фактично перетворили на російську колонію. Проте щось мені підказує, ще буде час.

 

Насправді як крайні ідеології комунізм і нацизм – подібні. По суті, є людиноненависницькими. Адже в обох людина не сприймається за цінність. Комуністи розглядають її як тварину, яка мусить забезпечити свої первинні потреби – мати можливість їсти, спати, працювати. Нацисти сприймають її як перехідний етап до надлюдини, напівбога в їхній хворій уяві. І перших, і других людина цікавить лише як частина певної спільноти. У перших це клас, у других – раса. Обидві ідеології вважають, що лише певний тип людей має право на життя і добробут. Отже, у запереченні людини, в антигуманістичному погляді на світ і полягає злочин обох ідеологій.

Це означає, що осуд стосується саме ідей, а не лише їх втілення на практиці. І комуністи, і нацисти вважають, що реалізація їхніх ідей на практиці була неправильна, невдала, неповна, несправжня. І що гріха таїти, велика частина наших громадян теж так вважають. Але річ якраз у тому, що такі ідеології у принципі не можуть бути вдалі. Проблема в них самих.

Часто чую від лівих, що засуджувати комунізм некоректно. Адже це остаточна мета, якої ніде й ніколи не було досягнуто. Проте і мети нацистів – мати расово чисте, "повноцінне" суспільство – теж. Отже, вони знов виступають, як близнюки. Мало не сіамські.

Тому що коли бачиш, що будують концтабір, потроху зводять стіни, ось уже і струм провели, то навряд захочеш чекати, чим це завершиться. Бо знаєш чим. Комунізм – це коли з концтабору втекти не можна. Нацизм – це коли ти приречений на концтабір, якщо не відповідаєш біологічним критеріям. Саме неможливість утекти забиває останній цвях у засудження цих режимів.

Були і є чимало режимів, які називають себе комуністичними. Зокрема й нелюдський режим камбоджійського диктатора Пол Пота, який, до речі, був студентом Сорбонни в 1960-ті і приніс комунізм з Європи. І хунвейбіни Мао, і північнокорейське чучхе, і сталінізм. Навряд чи можна знайти в історії хоч щось, що не демонструвало б огидності комуністичних ідей на практиці. Мені намагалися пояснити, що мало не зразковою була Іспанія 1930-х, але кожен, хто завдавав собі праці поцікавитися, якою саме вона була, розуміє, що це щонайменше введення в оману.

Те саме стосується нацизму. Він, як і комунізм, винен у десятках мільйонів смертей, хоч і з дещо інших міркувань. Знов-таки, ми не знаємо, які були б комунізм – безкласове суспільство, і нацизм – расово чисте. Та підготовка до таких суспільств була очевидно жахливою, тому ці ідеології для будь-кого, хто їх досвідчив, викликають огиду.

Для багатьох західних країн комуністична ідеологія ніколи не була дотична, а завжди розглядалась як щось абстрактне та умоглядне. І це причина серйозної хвороби на комунізм великої частини західних інтелектуалів. Таке лікується життям у Радянському Союзі з його "плюсами", проте щиро зичу західному світу таки до цього не дійти.

Водночас змушений розчарувати своїх знайомих із поміркованого лівого табору – ні фашизм, ні тим більше інтегральний націоналізм не можуть вважатися нацизмом. Праві рухи є невід'ємною частиною політичного процесу в будь-якій країні. Та в лівих є мода ототожнювати націоналізм з ультраправими ідеологіями. Це не відповідає дійсності. Націоналізм не є частиною політичного спектра. Можна бути націоналістом і комуністом водночас, націоналістом і лібералом, націоналістом і фашистом. За визначенням, націоналізм полягає в обстоюванні права українців на свою національну державу – відповідно, усунення дискримінації українців в Україні.

Недавній марш на згадку дивізії СС "Галичина" в Києві вкрай обурив ліберальну громадськість. Ані "Галичина", ані її символіка не можуть підпадати під закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів. У тому числі й через те, що навіть найгарячіші фантазери навряд чи вважатимуть її вояків нацистами. Символіку ж дивізії СС "Галичина", яка поєднує два герби Галичини різних історичних часів, суд окремою ухвалою визнав такою, що не є нацистською. Тож, на що саме спираються деякі представники влади, погрожуючи кримінальними справами учасникам ходи, не зрозуміло.

Так, українці мусили воювати у ворожих арміях – німецькій, радянській, польській, румунській, угорській, чехословацькій тощо. Але цінність дивізії СС "Галичина" саме в тому, що вона сприймалася як сякий-такий ерзац українського війська. Згодом її таки перетворили на Українську національну армію. Запізно, звісно. Що зрештою не скасовує того, що вона воювала на боці німців і що вся ця історія досить складна. Проте у Другій світовій багато складних історій.

Отже, Україна таки не заборонила ідеології. Вона лише впритул до цього наблизилася. Чи варто це робити? Чи не буде це обмеженням свободи людини – питання відкрите. Тим більше, якщо зважати, що в західному світі комуністичну ідеологію досі вважають цілком респектабельною. Камбоджа й Україна не переконують, бо це не Франція і не Британія. Тому, радше за все, маємо вдовольнитися повільним відмиранням комунізму в Україні. Нацизму тут, по суті, й нема. Може, воно й на краще.

×