"Гідність не передбачає компромісів. Свободу не можна віддавати за жодних обставин"

Знаю, що я – непроста людина. Складний, прямий, незручний.

У кожного є скелети в шафі. Не треба із себе вдавати святого. Та є речі, які не можна зачіпати в розмові, – особисте життя, здоров'я.

Під час знайомства мені простіше попередити, що я ще те гівно, ніж фальшиво усміхатися й бути манірно ввічливим.

У школі вдавалося писати твори. Два роки робив стінгазету. Коли думав, куди вступати, мати сказала: "Йди в журналістику".

 

Стандарти – це трактування речей лише в один спосіб. Але це ж абсурдно – не досліджувати нового, не експериментувати. "Стандарти" треба прочитати, усвідомити й діяти залежно від ситуації.

Найгірше, що може бути, – це колективна відповідальність. Бо це безвідповідальність.

Не дивлюся телебачення. Давно нецікаве. Українським олігархам втирають, що це суперштука і їм то треба. Мовляв, так можна впливати на електорат. А Зеленський виграв вибори тому, що спрацював протест проти влади й Порошенка, а не через телеящик.

Освіта залежить від того, хто твої вчителі. Історії не любив, аж доки в шостому класі до нас не прийшов новий учитель.

Поетами не народжуються, ними стають. Якщо тебе ніхто нічого не навчив і не навчить, то яким ти генієм станеш?

Ми пливемо в часі, й він не має жалю. One direction – в один бік – і ніяк інакше. Якщо це прийняти у будь-який комфортний для цього день, жити стане легше.

Усі кризи середнього, пізнього й фінального віку – вигадані. Розумію, хто я є. Із вдячністю приймаю і роки, і досвід, і свою трансформацію із нічого в щось. Усвідомлення та прийняття – це вміння. Не для всіх.

Не розумію, що таке воля більшості. Більшість кричала: "Розіпніть!"

Бути справжнім – це не вдавати із себе когось іншого. Якщо не знаю, то не придумуватиму, ніби все розумію. Можна ж перепитати.

Гідність не передбачає компромісів. Тим більше із власним сумлінням. Свободу не можна віддавати за жодних обставин. Вона ваша. Так само, як і зазіхати на свободу інших.

Керувати людьми – це право на відповідальність, а не на владу.

Кажете, була Революція гідності? Чому тоді гідність не в пошані? І свобода теж.

Людям властиво перекладати свої проблеми, невирішені питання, відповідальність на когось. Тому їм цікаві харизмати, які можуть повести за собою.

Чи є Бог? Можу припускати, що є. Так само, як і те, що його нема.

Релігія існує і для того, щоб спробувати пояснити людині непояснюване. Інакше та не вгамується й збожеволіє.

Люди повинні бути разом не через гаманець. Заможний чоловік чи заможна жінка – і можна не працювати? Це ж феодалізм.

Для кохання я вже застарий, для одруження – теж. Скаржитися в мої 47 нема на що. Я не сублімую, а просто живу.

Кохання насамперед надихає на секс. А тоді – на все решту.

Можу встати о шостій ранку, можу о сьомій, а можу о першій дня. Мене нічого не підриває. Встаєш і йдеш працювати. Хіба погода ще впливає.

Дивлюся на себе на різних світлинах і бачу еволюцію – від наївності до жорстокості й цинізму. І це ще одне випробування – визнати, який ти є.

До музики я індиферентний. Хіба за кермом можу поставити щось. А вдома сиджу в тиші.

Читаю всяку фігню. На книжки не вистачає часу.

Люди готові обмежити свободи інших через власну обмеженість, несвободу, фобію. Їх лякає відповідальність за вчинки й помилки.

У карантин не входив і не виходив. Я мало куди пересуваюся. Неподалік від офісу живу. Мандрівки – єдине, мабуть, чого за час карантину не вийшло.

Журналістика може бути іншою. Власне журналістикою. У цьому й полягає моя мета.

Хто я? У мене візитка була, на ній написано: "Роман Скрипін". І все.

×