Мій девіз – роби, що хочеш, і будь що буде. Видозмінив відоме лицарське гасло. Там сказано "роби, що повинен". Це – від "повинність, винен". Тобто не хочу кудись іти, але піду, бо є обставини. Мені цікаві люди, які живуть так, що нікому нічого не винні. Добровільно йдуть кудись, роблять щось, обирають когось. Навколо мене зараз такі – у полку "Азов". Так, вони від чогось відмовилися. Але тому, що самі цього хочуть.
Багато проблем у житті людей виникають, бо не розуміють або не знають значення слів.
Знайшов жінку, яка цінує мене, бо я – це я. Якщо говорить прямо, чого хоче, – проблем не виникає. Два егоїзми зустрілися і нормально живуть.
Найближча людина для мене – та, що поруч. Ще – та, хто мене чує. У солдатів є вислів "я тебе почув" – зрозумів, прийняв, зробив висновки й діятиму. Це – як підпис.
Точні науки ніколи не приваблювали. У родині є бухгалтери. Коли складають квартальні звіти, мене охоплює містичний жах – як можна розібратися у 30 аркушах суцільних цифр?
Людина – це частина природи. Хвороба і смерть – частина життя. Хотілося це вивчати. На другому курсі прийшов на пару до професора Юрія Федоровича Вікалюка. Він для мене досі колосальний авторитет. Міг зацікавити предметом. Хоча це – занудне роздивляння в мікроскоп, розтини, щось страшне. А мені й досі подобається.
Одружився у неповні 22. Тепер розумію, що це було зарано.
Ретельно захищаю особистий простір. Пхання брудними руками до мене в душу закінчується, як правило, фізично. В писок можу дати запросто.
Ніколи не пробував переламати жінку під свій штиб. Намагався – себе. Далі мене переламувала жінка. Спочатку побутові моменти – зроби так, а не інакше. Чому? Бо я так сказала, або – бо так буде краще. Думаєш: я сильніший, маю поступитися. Але більшість жінок сприймають це як слабкість.
Людей не дуже люблю – професія відбиток наклала. У більшості хвороб люди винні самі. Патологоанатомія це чітко показує. На одному з корпусів Сорбонського університету, де працює прозектура (патологоанатомічне відділення. – Країна), написано "Місце, де смерть допомагає життю".
У 19 років під час походів лісами вперше врятував людину. Чоловік отримав наскрізну рвану рану стегна, з якої хлинула кров. Перев'язав її гумовим джгутом.
Старості не боюся. Навіщо боятися того, чого не можеш заперечити?
Думаю про себе щодня. Інакше – не живеш, а пливеш за течією. Мушу відповісти на ті запитання, що поставив цей день.
Не скучаю ні за роботою, ні за колегами. Розрахувався перед тим, як їхати на Донбас. Вони дивувалися, говорили неприємні речі. Але мене це вже не обходило. Вирішив повністю змінити життя. День за днем робив щось, що не приносить ні морального, ні матеріального, ні внутрішнього задоволення. На момент звільнення мав 1360 гривень зарплати. А отримав – паралельний світ, де бачу плоди праці, де росту.
Маю смішну методу лікування. Людина описує проблему, 2-3 години спілкуємося. Кажу: розписую режим життя погодинно – що пити, що їсти, коли і скільки спати. Ти даєш 500 гривень. Якщо за місяць приходиш і тобі хоча б наполовину легше, я повертаю гроші. Нічого не робиш – вони лишаються в мене. Погодилися двоє. Одному я повернув гроші. У другому випадку молода жінка вирівняла сон, нерви, гемоглобін. Купила мені книжку за 200 гривень, і ми розбіглися задоволені.
Професіонал – це не досвід, знання і вміння. Це – відсутність емоцій.
Жінка – це гроза з дощем. Гримить, блискає, поливає. Це красиво. Це небезпечно. Це цікаво. Це неповторно.
Сьомий рік не вживаю алкоголю. 2009-го помирав від пневмонії. Був дуже п'яний. Саме тривав період свинячого грипу. П'ять тижнів хвороби, кілька видів антибіотиків, виснаження. Вирішив пару місяців не вживати. Це переросло в півроку. Потім з'явилася установка: якщо вип'ю, станеться щось недобре. Через випивку випадає весь наступний день. 10 діб, доки все це з організму вийде. І три тижні, доки він повністю відновиться.
Вилікувати можна все, що завгодно. Навіть невиліковне. Якщо підходити повноцінно з усіх боків до хвороби й до людини.
Кохання – це найвищий ступінь довіри. Можеш спокійно сказати все й почути все. Розлучився, бо не було довіри.
Найдорожче, що Бог людині дав, – можливість вибору. Стоїш на двох доріжках і обираєш – праворуч чи ліворуч. Назад чи вперед. Їх завжди дві. Мокрий або сухий. Ситий або голодний. Навіть якщо з'їв сухарик – ситий. Зробив ковток води – напився. Золотої середини немає. Це як стрілка на приладі. На міліметр, але хитнеться до мінуса чи до плюса.
Сучасні діти відрізняються від мого покоління тим, що мають вибір без вибору. Інформаційний простір не дає зосередитися. Це як пульт на 150 каналів.
Навчаю дітей думати. Вони не є залежними від інтернету, комп'ютерних ігор. Читають, щось роблять. Малий у футбол ганяє. Мала з подругами кав'ярнями ходить, гуляє, малює. Привіз їй пензля. Та вона сказала, що малює в графічному стилі і пензель їй не цікавий.
Був період, коли думав зашитися у глухе село і жити за власними законами. Зараз ця думка трансформувалася – після війни хочу поїхати в глухе село лікарем. Пробувати відродити просвітницьку, земську медицину. Люди дуже мало знають про те, що робиться в них усередині.
У місті забагато людей не знають, чому вони тут є, що тут роблять. У селі простіше. Або зорав, або ні. Або виростив, або ні.
Подвиг – це зрушити з місця. Є чудове слово – подвижник. Є люди, які подвигають себе, оточення. Кожен день, коли є рух хоча б трішечки, – і є подвиг. Поперек дійсності, поперек того, що скажуть, подумають.
Багато палю. На день іде більш як пачка.
Востаннє плакав у березні, коли загинув наш тернопільський хлопець.
Дратує те, що відбувається в суспільстві. Є два паралельні світи: на Донбасі – війна, а тут її нема. Для мене ж війна – і тут теж. Це її тилова частина. Коли в 1930-ті голод прийшов на більшу частину України, це зачепило всіх. Це лишилося в пам'яті і трималося в головах. Можливо, породило ОУН і УПА. Бо найкраще й найтяжче збирає докупи спільна біда.
Найбільше задоволення – дійти до межі власних можливостей. Будь у чому. Дізнатися про свою межу. Я – в процесі.
8 
35413
Коментарі