Мене покинули немовлям. Я зростала не в тій сім'ї, у якій з'явилася на світ. З дитинства знала, що я – нерідна дитина. Як кажуть англійці, немає нічого холоднішого за благочинність. Фіона Семпсон – не моє ім'я. Його дали люди, що мене вдочерили. Народилася з іншим – Клеа Дюрі. От і в поезії тікаю сама від себе.
Дитина не розуміє різниці між рідними й нерідними батьками. Важко стає пізніше.
Я була дуже гарною дитиною. Чесною і прямою. Дуже серйозною. Були ідеї вчинити бунт, але тільки в голові. Змалечку знала, що думки треба тримати при собі.
Важко зростати в країні, де все оточено комфортом, коли для тебе це не є цінністю.
Як скрипалька усвідомлювала: Європа – це щось значно більше, ніж видається з англійських теренів. Якщо займаєшся класичною музикою, розумієш, що найкращі її взірці походять із Будапешта, Відня, Варшави, Москви, Києва.
Белград – моє улюблене місто. А Київ – його збільшений варіант.
Боюся смерті. Своєї і тих, кого люблю. У життя після смерті не вірю. Чи вірю в Бога? Не знаю.
Бути живою – це означає мати все, що тільки можна.
Я – маленька людина, тому й завдання в мене маленьке: тримати англійську поезію настільки автентичною, наскільки це можливо.
Поезія – це те, що я вважаю найцікавішим.
Оскар Вайльд сказав, що людина, яку любиш, – це і є твоє справжнє я.
Коли вперше виходила заміж 23-річною, обрала дуже правильного хлопця. Але по-справжньому закохалася пізніше. Щоб аж убивалася за чоловіком – треба було, аби мені виповнилося 36.
Другий мій чоловік був письменником, родом із Балкан. Кохання до нього було подібне до релігії. Він довго хворів. Це важка комбінація, коли кохання поєднується зі смертю. Зробила вибір на користь життя. Чоловік, на щастя, не помер.
У коханні дуже важлива повага. Треба пам'ятати, що ви – команда. Уміти стримувати себе, не зважати на дрібниці, що дратують.
Можу вибачити, коли людина втрачає рівновагу, стає нетерплячою. Навіть якщо нахабно поводиться. Але терпіти не можу самозакоханих егоїстів.
Часто зустрічаю підлих безчесних людей. Вони вдають, що ти їм подобаєшся.
Найбільше задоволення отримую від написання. Це стан, що не полишає до кінця написання твору. Працюю щодня зранку. Вдень викладаю, редагую, відповідаю на електронні листи.
Знаю багато творчих чоловіків. Усі вони – неорганізовані. Творчі жінки – навпаки.
Маю близько шести близьких друзів і подруг. Потім інше коло – майже 20 людей. Дружба – це коли не треба прикидатися.
Чи не вперше відчуваю впевненість у завтрашньому дні. Бо зараз мені вистачає грошей.
Ймовірно, хотіла би мати дітей. Але всі мої шлюби випадали на такий час, що це було неможливо. Це проблема жінок-поеток. Ми зустрічаємося з чоловіками-поетами, а вони – дуже ненадійні.
Чи хотіла б я усиновити дитину? Ні. Усиновлена дитина все-таки залишається чужою. Хоча краще бути усиновленою, ніж у дитбудинку.
31 
1
Коментарі