"Цей рік буде найважчий у війні, багато в чому визначальний, та якщо докладемо зусиль – переломний"

Країна живе у двох паралельних реальностях. Люди в тилу заробляють, мають свята й відпустки. А кількасот тисяч щодня ризикують життям. Ці два всесвіти все більше розходяться. Такі ситуації вибухають революціями, – каже правник та доброволець Геннадій Друзенко

Наприкінці 2023 року відбулася знакова подія – початок переговорів про вступ України до Європейського Союзу. Наскільки в юридичному плані ми готові до євроінтеграції? Як має змінюватися наше законодавство?

– Переговори полягають саме в підготовці законодавства. Це порядок прийняття Acquis (Acquis communautaire – правова система ЄС. – Країна) й торгівля за відстрочки чи послаблення. Acquis – це приблизно 150 тисяч сторінок європейського законодавства, який країни-члени мають ухвалити на державному рівні. Є приклади, коли Acquis ухвалювали швидко, особливо у країнах, що входили до європейського економічного простору. А є довгі історії. Туреччина розпочала переговори про членство 2005 року й нікуди не поспішає. Двері для нас відчинені, але шлях довгий. Головне – не побігти за ЄС стрімголов. Суть у тому, щоб виторгувати кращі позиції, зрозуміти свої інтереси й те, де європейські регулювання по них битимуть. Наприклад, обмеження виробництва агропромислової продукції. Євросоюз – це спільнота миру, він був задуманий як антидот для війни. Не всі норми мирного часу підходять для воєнного. У питанні пріоритету безпеки чи євроінтеграції я завжди обиратиму безпеку.

 

Дослідження "Індекс демократії" 2023 року виставило Україні 5,4 бала з 10 можливих, зарахувавши український режим до гібридних. Чи не занизький рейтинг для старту євроінтеграції?

– Одного з членів ЄС – Угорщину – теж зарахували до гібридних режимів. Підготовка до євроінтеграції – це не так про демократію, як технократична процедура. За демократію і верховенство права більше відповідає Рада Європи. В Євросоюзі ж найбільше говорять про спільні ринок і стандарти. Тут немає жодної демократичної романтики – це здебільшого марудна технократична робота. Але якщо нас визнали країною-кандидатом і ухвалили рішення про початок переговорів, отже, належний рівень демократії в нас є. Проте є й небезпека, що цей рівень може впасти. Каденція парламенту спливла. За Конституцією, вибори Верховної Ради під час воєнного стану не відбуваються. Через пів року закінчиться конституційний мандат президента. Жодних згадок щодо продовження президентських повноважень внаслідок війни в Основному законі немає. Якщо рейтинг Зеленського падатиме, його легітимність буде під сумнівом – і він почне закручувати гайки. Це викличе проблеми з демократією та занепокоєння в ЄС. І якщо з Угорщиною тепер не знають, що робити, то з Україною, яка перебуває на етапі переговорів, питання вирішується набагато легше.

Чи можлива розбудова демократії в умовах війни?

– Ізраїль є прикладом того, що можна вічно воювати й бути цілком демократичною країною. Там парламентська демократія британського зразка – до влади приходять шляхом виборів і переговорів усередині кнесета. Є чого повчитися. Ми вперше в такій ситуації, в якій ізраїльтяни перебувають давно, й нам поки що вдається триматися в демократичних рамках. Спокуса привести до влади якогось генерала, який наведе порядок, буде все сильніша, що більше проблем буде на фронті й у тилу. Але тоді доведеться забути не тільки про Європу. Мрія про сильну руку – це дитячий синдром: мовляв, хтось один має взяти всю відповідальність і зробити диво. В дев'яти з десяти випадків хунта закінчується погано. Тому я був би обережний із пошуками українського Наполеона.

Найбільша помилка, якої може припуститися президент Володимир Зеленський, – відкласти вибори до кінця воєнного стану, писали ви у фейс­буку. Але чи зацікавлений Зеленський у проведенні виборів?

– Він має бути зацікавлений. Державою значно легше керувати зі свіжим мандатом, а не з простроченим. Треба думати, як максимально демократично провес­ти вибори в цих складних умовах. 23 відсотки території окуповано. Але станом на 2019 рік було окуповано 15 відсотків, і це не завадило провести вибори. Президент має забезпечити технічні умови й готуватися до виборів. Бо воєнний стан може затягнутися на роки. Як політику Зеленському вигідно не проводити виборів, щоб довше лишатися при владі. Це поганий сигнал – влада зацікавлена у продовженні війни. Тим паче переможець цих виборів – під сумнівом: якщо пів року тому Зеленський був безальтернативним лідером, то тепер динаміка рейтингів негативна, він програє головнокомандувачу Валерієві Залужному. Невідомо, чи Залужний балотуватиметься, але на майбутніх виборах реальними конкурентами Зеленського будуть люди, які носили військову форму. Притула – добрий волонтер, але не більше.

Організація президентських виборів в умовах війни видається надскладною. Багато людей – за межами України, інші живуть у прифронтовій зоні, велика кількість громадян – в окопах і бліндажах.

– Класичні вибори з паперовими бюлетенями – під величезним сумнівом. Що ближче до фронту, то актуальніше питання безпеки. Але ж ми довіряємо своїм смартфонам свої гроші й персональні дані. Нині майже кожна людина має смартфон. Цілком реально організувати дистанційні вибори. Проблеми можуть виникнути не на етапі голосування, а під час опрацювання даних. Сучасні технології дають змогу зробити вибори прозорими. За умови відкритості процесу та підтримки міжнародних партнерів можна забезпечити високу явку. До війни реєстр виборців містив майже 30 мільйонів. Думаю, тепер можуть проголосувати, якщо це можна буде зробити як на виборчих дільницях, так і через смартфон, мільйонів 15–18. Треба забезпечити для них альтернативні умови голосування – або ставити галочку в бюлетені, або ідентифікуватися в "Дії". Якщо довіряємо сучасним технологіям банківські операції, чому не довірити б голосування? Українці політично активні, в більшості європейських країн явка не сягає 50 відсотків.

Чи є ознаки того, що президент Володимир Зеленський прагне одноосібного правління? Конфлікт влади з головнокомандувачем Валерієм Залужним, чий рейтинг довіри є одним із найвищих, більш ніж промовистий.

– Правління Зеленського вже сьогодні одноосібне. Є коло осіб, що легітимізуються через нього, й це коло нашіптує: "Ти врятував Україну 2022-го, тому ніяких виборів". Це путінська модель – ніхто, крім нього, не може "врятувати країну", хоч би які дурниці він робив. Президент-демократ робитиме все для проведення виборів, а якщо він не уявляє себе поза владою, то прагнутиме, щоб вони не відбулися. Останній варіант послабить не лише його позиції, а й позиції України у світі.

На початку 2023-го журналіст Дмитро Лиховій зазначив, що президент "перекупався в теплій ванні й неадекватно сприймає реальність" Чи вийшов він із "теплої ванни", з огляду на пресконференцію 19 грудня?

– На жаль, ні. Якщо півтора року тому я бачив сміливого й харизматичного лідера, готового радикально змінювати несприятливі для України тренди, то сьогодні це відрізаний від каналів інформації чоловік, що ревниво ставиться до будь-якої критики.

На пресконференції 19 грудня я побачив людину, що прийняла завелику дозу влади й отруїлася нею. Критика не сприймається, викликає роздратування. Заява "Своїх я не здам" – які можуть бути у президента свої або чужі? Є ті, хто добре виконує свої обов'язки, погано виконує і хто не виконує. Посада президента – це тягар і важкий хрест, але справжній лідер має це витримати. Боюся, що 2023 року Зеленського ще глибше занурили в "теплу ванну". Кадрові зміни відбуваються, лише коли відчуваються удари по рейтингу. Це все більше нагадує російський режим і непокоїть. Для диктатора лояльність цінніша за професійність.

На пресконференції Зеленський заявив, що Росія за 2023 рік не досягла поставлених цілей, але цілей України на 2024-й не озвучив. Чому? Президент не має чітких планів ведення війни?

– Зеленський став заручником своєї політичної інфантильності. Політика – це мистецтво компромісів. На початку війни його наївність зіграла в плюс. Він поставив високу планку, що допомогла Україні мобілізуватися та поламати плани ворогів. Але згодом усе змінилося. Зеленський уперся у просту, але ілюзорну формулу перемоги – "До останнього сантиметра української території", забуваючи, що складовими держави також є люди й інфраструктура. Якщо звільнимо всю територію, але покладемо 5 мільйонів українців – чи буде це перемога? За минулий рік ми вигризли 18 кілометрів на півдні й кілька кілометрів під Бахмутом. Останньою великою операцією з деокупації українських земель стало звільнення Правобережної Херсонщини восени 2022-го. Те, що ми вистояли, зберегли державність і розпочали переговори з Євросоюзом, – хіба це не зрив планів Росії? Президент не озвучив планів, бо цілком очевидно: звільнити всі території 2024-го не вийде. А сміливості сказати, що час переходити до стратегічної оборони, йому забракло. Надто оптимістично він виступав весь минулий рік. Президенту потрібно нарешті ставати державником, а не стендапером. Правила змінюються, а Зеленський цього не відчуває.

У відповідь на корупційні скандали влада провела масові звільнення воєнкомів. Однак ці дії уповільнили набір до Збройних сил. Як ці дії влади позначилися на армії? Яка атмосфера панує там нині?

– В армії складна атмосфера. Рік тому було важко, але всі вірили, що ми активно виганятимемо орду з наших земель. Люди стомлені – багато хто воює два роки, більшість – немолоді й мають проблеми зі здоров'ям. Я очолюю найбільший добровольчий медичний підрозділ. У нашій практиці десятки випадків, коли люди помирали не від поранень, а від хвороб. Має бути справедливість. Наші сили оборони становлять 1 100 000 людей. 500 тисяч – на передку, з них 100–200 тисяч – у шанцях. А в цей час у тилу мільйони здорових чоловіків купили собі право не захищати країну. І старі, і нові воєнкоми зробили все, щоб скомпрометувати мобілізацію. Її проводять за радянськими зразками: хто не відкупився – той іде служити. Це страшенно знижує потенціал бійців і демотивує всіх – і на фронті, й у тилу. Військова служба стає податком на бідність або чесність. Це розкладає військо зсередини. Отже, треба шукати стимули – має бути більше справедливості, краще забезпечення, людяніші командири. Багато військових не отримує обіцяної винагороди. У людях закипає не від того, що на війні багато втрат, а через відсутність справедливості. Тому мають бути краще забезпечення, тренування й належні засоби захисту.

Звільняти воєнкомів – це як збивати високу температуру без усунення причини хвороби: якщо не лікуватися – вона знову підвищиться. Проблеми не вирішено. Стиль, ефективність і підходи в роботі воєнкомів не змінилися. Треба міняти не людей, а підходи.

 

Можлива причина ще й у тому, що в Україні гібридний воєнний стан: на передовій ідуть бої, а тил живе мирним життям. Економіку не переорієнтовано на потреби воєнного часу.

– Країна живе у двох паралельних реальностях. Добре, що багато людей, які на фронті, має друзів і рідних. Це хоч якось зв'язує ці дві частини. Люди в тилу заробляють, мають свята й відпустки. А кількасот тисяч живуть у шанцях або напівзруйнованих будинках, щодня ризикують життям. Є всенародний волонтерський рух, який зв'язує фронт із тилом. Але ці два всесвіти – фронт і тил – усе більше розходяться. Це біда, бо такі ситуації вибухають революціями.

За моїми підрахунками, в Україні мінімальний мобілізаційний ресурс – 5 мільйонів, із них задіяно лише мільйон. Треба шукати справедливості, не перетворювати служби в армії на справу бідних. Людям треба давати паузу, більшість із них не професійні військові. Ця проблема наполегливо стукає у двері, але ми не почули від президента, як їй даватимуть раду.

Зеленський не дав відповідей на незручні запитання. Щодо конфлікту із Залужним сказав, що має з головнокомандувачем робочі стосунки. Щодо скандалів із депутатами заявив, що не може під час війни розпустити парламент і не змінюватиме команди. Що ховається за цими непрозорими відповідями?

– Щодо Залужного Зеленський повівся щонайменше некрасиво, назвавши того Валєра. Щодо депутатів – це лукавство. У парламенті нині нічого не вирішується. Долю країни визначає оточення президента, зосереджене в його офісі, – близько десятка людей з Андрієм Єрмаком на чолі. Єдина впливова особа в парламенті – Давид Арахамія, гаманець фракції "Слуга народу".

Ще один центр впливу на рішення – Рада національної безпеки і оборони. Але секретар РНБО її не очолює – за Конституцією, головою є президент. І він може усунути секретаря, якщо вважає роботу РНБО неефективною. Щоб змінити міністрів, треба дотримуватися формальностей. А щодо зміни тих, хто реально впливає на рішення, навіть жодних формальностей не треба, це конституційне повноваження президента. Небажання Зеленського відповідати на такі запитання свідчить про його слабкість. Сильний лідер не боїться складних запитань. На жаль, чинний президент перетворюється на автократа.

Експерт Адріан Каратницький у статті для видання Politico зазначив, що ейфорія від воєнних перемог минула й Україні треба створити уряд національної єдності. Третина українців ставиться до цієї ідеї позитивно, за соцопитуваннями. Як ставитеся до неї ви?

– Я ставлюся до такої ідеї позитивно – це створення більш відкритої системи. В умовах воєнного стану президент не ризикує втратити важелі контролю. Командувачів родів військ, спецслужб, усіх генералів він призначає без погодження з парламентом. Головний орган під час війни – Ставка Верховного головнокомандувача. Уряд займався б економікою. Це було б далекоглядне рішення – ніхто не бігав би до регіоналів по голоси, була б парламентська коаліція, бо ж монобільшості давно немає. Створюючи такий уряд, президент підтвердив би свою легітимність. Але особисті ревнощі до Порошенка, очевидно, зупиняють Зеленського від цього кроку. І це знову свідчить про його незрілість як політика. Перед лицем смертельного ворога політичні розбіжності мають відходити на другий план. На місці президента я запропонував би підписати коаліційну угоду, де було б чітко окреслено, задля чого співпрацюють політичні сили. Це був би і чудовий меседж для Заходу про українські пріоритети: спершу – перемога, потім повернення до політичної конкуренції. Єдина небезпека – щоб уряд національної єдності не перетворився на уряд національного дерибану, коли єдність буде не заради перемоги, а задля доступу до бюджетної годівниці.

Які ваші очікування від 2024 року? Що зміниться для України?

– Цей рік буде найважчий у війні, багато в чому визначальний, та якщо докладемо зусиль – переломний. Маємо мобілізуватися – йдеться не тільки про призов до війська, а про мобілізацію влади, щоб вона почала працювати згідно з умовами воєнного часу. У нас нині лише 20–25 відсотків економіки працює на фронт, тоді як під час Другої світової країни-учасники мобілізували щонайменше 60 відсотків ВВП. Ми не потягнемо виробництва літаків, але стати найкращими у дронах і відродити ракетну промисловість зобов'язані. Це розв'яже нам руки щодо асиметричних атак по Росії. Необхідна мобілізація наших партнерів. Якщо на початку війни Зеленський ідеально зіграв на емоціях, то тепер треба апелювати до інтересів, пояснювати з калькулятором, чому вигідно вкладати в українців. Якщо ми щонайменше не хочемо програти, 2024-й має стати роком мобілізації. Якщо мобілізуємо всі ресурси, 2025-й може стати роком перемоги.

×