"Бездітні люди жорсткіші. Але не гірші"

Час у мене – розмитий і незрозумілий. Постійно боюся не встигнути. Приходжу на зустрічі або на пів години пізніше, або на 30 хвилин раніше.

Працюй і вдосконалюйся у своїй справі, а робота сама тебе знайде.

Ми взяли неправильні орієнтири. Тішимося, що в Росії все гірше. Як у школі – рівняємося не на відмінника, а на пришелеп­куватого сусіда за партою.

Люблю міста й місця в різний час. Німеччина прекрасна в дощ. Надихає на рух, ведення бізнесу. В Іспанії подобається Барселона – гуляючи містом, можна навіть не дійти до моря. В Англії – Лондон. Там кожна будівля, ріг вулиці, камінець – де треба.

 

Київ – це місце праці, переговорів. Після роботи завжди хочеться додому. Харків і Дніпро – вольові до бізнесу та дії. У Запоріжжі архаїчне та природне стикається з промисловим, рукотворним. Вінниця – провінційна в найкращому розумінні слова. Сімейна, спокійна. Улюблене українське місто – рідний Львів.

До восьмого класу не хотів учитися. Займався боксом, карате. Батьки натякали, що піду в ПТУ. Це налякало.

Батьки ніколи не душили бажань. Лише спрямовували сили й енергію.

Вперше відчув, що я не на своєму місці, коли працював у міністерстві. Щодня читав масиви документів, а краще б Василя Стефаника чи Льва Толстого. Поглинула депресія. Хотів звільнитися, та ситуація вирішилася сама собою. Міністерка пішла у відставку.

Наша політика зараз – наче вино, яке бродить. Не хочу бути в цій бражці.

У політиці не потрібна емпатія. Шкода молодих людей, які пішли в парламент. За два роки їхні обличчя змінилися.

Будь-яка висока посада в Україні – розстрільна тема. Нічого не робиш – погано. Робиш хоч щось – ще гірше.

Ми не Польща й далеко не Нідерланди, де комунікація між народом і чиновниками ефективна та дієва. Але точно не Білорусь чи Росія. Можемо висловлювати свою позицію, ходити на протести.

Ідеальне місто – наповнене необхідними сервісами для життя. Освітніми, медичними, місцями для роботи та хобі. Місто здорової екології, де можна ходити, бігати, їздити велосипедами. Місто з громадським транспортом, який швидко доставить у будь-яку точку. Місто, в якому можна планувати не одну-дві зустрічі, а п'ять-шість. Місто з історією, яка не архівується, а є органічним продовженням еволюції. Відень саме такий.

Циганські декорації, "багаті" дизайни – це через брак освіти. Майже 70 відсотків українців ніколи не були за кордоном. Звідки можуть узятися смак та розуміння прекрасного?

Із радістю переїхав би в село на відшибі. Та для повноцінної роботи потрібні аеропорт, залізниця та хороша дорога.

Українці – нація без амбіцій. Навчилися лише заробляти. Купили машину, хату, маємо сім'ю, сидимо з гостями, п'ємо вино чи горілку, святкуємо Різдво чи Великдень. Не маємо мети зробити щось круте й сильне.

Моє покоління перше, яке почало усвідомлювати, що ніхто нічого й ніколи нам не дасть. Разом із тим маємо змогу вибирати, де жити й ким працювати. Наступне покоління – інакше. Вільне.

Демократія – вроджена риса українців. Жодна тоталітарна машина не змогла нас підігнати під себе надовго.

Розлучень у світі стає більше. Незмінним лишається одне – після розставання всі намагаються створити сім'ю.

20 років тому жінки мріяли вийти заміж. Тепер марять успішною кар'єрою.

Релігії та псевдорелігії тримаються на почутті провини. Своїми правилами та догматами спочатку вганяють людину в цей стан, а потім обіцяють звільнити від нього.

Доньок ліплю за образом й подобою своєю. Беру в поїздки, на роботу. Показую світ і горизонти. Єдине, що прошу, – вивчати мови.

Батьківство розвиває співчуття, людяність. Натомість вимагає жертовності, сили й уваги. Бездітні люди жорсткіші. Але не гірші.

Бачу, як формується старша донька. Сперечається з однолітками про фемінізм, права ЛГБТ-спільноти. Я у свої 14 переймався зовсім іншим.

Беземоційне життя веде до знищення. Кохання – первинна річ, яка збагачує.

Традиції, в яких нас виховують, твердять: егоїзм – це погано. Треба розчинитися в любові та служити всім і вся. Та, якщо людина не вміє любити себе, не зможе полюбити й інших.

У нас можна будь-якого моменту влаштувати хресну ходу центральними вулицями міста. А організувати ЛГБТ-парад зась. Якщо дозволяємо одним проявити позицію, то чому забороняємо іншим?

Хрещений у греко-католицькій церкві. Але назватися християнином не можу. Релігія ділить світ на чорне та біле. Це веде до конфліктів, ненависті, злості. Насправді світ – багатогранний.

Православ'я застигло в Середньовіччі. Це проявляється в архітектурі, вихованні парафіян, руху від науки й розвитку. Найкорумпованіші країни – православні. Довкола конфесії органічно вплітаються бандитизм, зґвалтування, сімейне насилля. Культивується претензія на істину й особливу духовність.

Фраза "На все воля Божа" – хороше знеболювальне. Але вона фатальна для поступу.

Не боюся вмирати, бо не тішу себе раєм і не страшуся пекла.

Лише дискусія провокує розвиток.

Людство приречене на війни через власні комплекси. Сподіваюся, що воюватимуть не за території, а за людський ресурс і потенціал.

Донбас – хороший урок, до чого може призвести нічогонероб­лення. Ми чекали, а Росія працювала.

Друг-веган каже, що хоче дожити до 100 років. Мені вистачило б 80. Питання не в тому, скільки років, а як їх прожити.

Відчуваю, що старію, коли бачу, як помирають кумири молодості.

×