Моя модель бізнесу - The Beatles: чотири хлопці, що стримували взаємні негативи, урівноважували один одного. І ціле було краще за суму частин. Видатні речі в бізнесі ніколи не робить хтось один, лише команда.

Наш розум - наче електрохімічний комп'ютер. Думки будують стереотипи, як підмостки для розуму. Викарбовують їх хімічно. Із віком люди дедалі більше застряють у власних шаблонах, як у борознах на платівці, й ніколи вже з них не виходять.

Коли бачать незнайомий пристрій, старші запитують: "Що це?", а діти: "Що з цим можна робити?"

Ефективно витратити долар набагато важче, ніж його заробити.

Найкоштовніший наш ресурс - час. Ціна, яку плачу, - майже цілковита відсутність особистого життя. Не маю часу, щоб крутити романи чи подорожувати італійськими містечками, засідати там у кав'ярнях і їсти салати з помідорами та моцарелою.

Коли з'явився телеграф, казали, що він має бути у кожній конторі. Але щоб навчитися ним користуватися, треба 40 годин. Більшість узагалі були не здатні його опанувати. На щастя, Белл винайшов телефон. Він виконував ту саму функцію, що й телеграф. Із тією різницею, що люди вміли ним користуватися. Була змога спілкуватися не крапками й тире, а словами. Можна навіть співати. Macintosh - перший телефон у нашій індустрії. Та, крім іншого, хочемо дати людям можливість співати.

Смерть - найпрекрасніший винахід життя. Вона очищує систему від застарілих моделей

Здебільшого ми приймаємо світ таким, як є. Ми не шиємо одяг, що носимо, не вирощуємо продуктів, які їмо, говоримо мовою, яку придумали до нас. Шанс додати щось нове випадає дуже рідко. Є відчуття, що зараз ми впливаємо на майбутнє.

Мій батько був механік, мав геніальні руки. Міг полагодити будь-який пристрій, і той працював. Коли я захопився електронікою, батько діставав мені речі, які я розбирав і складав знову. Його перевели у Пало-Альто, як мені було 5 років. Так ми опинилися у Кремнієвій долині.

Ми жили на околицях. Мама навчила мене читати ще до школи, тому я відверто нудьгував там, що переросло у невеличкий терор. У третьому класі ми практично знищили нашого вчителя. Випускали змій у класі, підривали бомбочки. Усе змінилося в четвертому класі. Учителька Імоджен Гілл зрозуміла мій стан десь за місяць і прищепила пристрасть до вивчення речей. Того року я вивчив більше, ніж будь-коли в школі. Мене навіть хотіли перевести на кілька класів уперед, але батьки мудро не дозволили цього зробити.

Найбільше люблю підкинути ідею товариству неймовірно розумних і талановитих людей та дати втілити її.

Не думаю про себе як про бізнесмена. Подобається почуватися тим, хто будує місткі добротні речі. Люблю робити інструменти, корисні людям.

В Apple люди віддають роботі 18 годин на добу. Ми приваблюємо тих, хто не хоче чекати змін п'ять чи 10 років. Хто хоче стрибнути вище голови й зробити невеличку вм'ятину у Всесвіті. Ми можемо надати форму майбутньому.

Смерть - найпрекрасніший винахід життя. Вона очищує систему від застарілих моделей.

Якщо хочеш жити творчо, не озирайся забагато. Треба вміти відкинути все, хоч би чого ти досяг і хоч би ким став. Більшість із нас - колекція вподобань, звичок і шаблонів. Усередині - цінності, їх видно з наших рішень і дій. Що більше ростеш і змінюєшся, то сильніше світ прагне вкорінити певний твій образ, яким тебе звикли бачити. Дедалі важче бути творцем. Тоді, щоб залишитися ним, треба піти.

Головна різниця між тим, хто має мільйон і мільярд доларів, - видимість. Просто мільйонерів значно більше, ніж мільярдерів.

Легко мріяти, коли шанс утілити ці прагнення дуже віддалений. У ту хвилину, коли отримуєш засоби здійснити мрію, життя стає набагато жорсткіше. Стаєш відповідальним за те, чи вона збудеться.

Мати більше грошей, ніж можеш витратити за життя, - велика відповідальність. Відчуваю, що таки доведеться ними розпорядитися. Навряд чи хтось захоче залишати по смерті такі великі суми дітям. Це зруйнує їхні життя. Якщо дітей нема, усе отримає держава. Тоді всі подумають, що покійний міг би дати раду коштам набагато розумніше. Головний виклик - як із ними прожити і як інвестувати їх назад у світ. Тобто позбутися або використати, щоб виразити свої задуми чи цінності.

Перший комп'ютер я побачив у компанії Hewlett-Packard. Мій сусід Ларі Лен працював там інженером. Нас запрошували туди щовівторка. Я мав тоді десь 12.

Мені було 12 чи 13, я саме щось збирав, і бракувало деяких деталей. Узяв телефон і подзвонив Біллові Х'юлетту - його номер був у телефонній книзі Пало-Альто. Він підняв слухавку й був дуже люб'язний. Потеревенив зі мною хвилин 20. Доти він мене не знав, але пообіцяв дати потрібні деталі й узяти мене влітку на роботу в Hewlett-Packard, на конвеєр зі складання лічильників частоти. Складання - це було сильно сказано. Клав деталі на гвинти. Але я був на сьомому небі. Пам'ятаю мій перший день. Сповнений ентузіазму й благоговіння, розказував моєму наставнику Крісові, що електроніку люблю найбільше в світі. Запитав, що йому подобається понад усе. Кріс глянув на мене і засміявся: "Трахатися!" Того літа я багато чого дізнався.

Познайомився із Возом (Стівен Ґарі Возняк - співзасновник Apple, разом із Джобсом сконструював один із перших персональних комп'ютерів. - "Країна"), коли мені було 13, у гаражі друга. Йому було 18. Він був, мабуть, перший, хто тямив у електроніці більше за мене на той час.

Ми з Возом зайнялися блу-боксами (нелегальні пристрої, які дозволяли робити безкоштовні телефонні дзвінки на великі відстані. - "Країна"). Якось Воз подзвонив у Ватикан і сказав, що він - Генрі Кіссінджер. Вони вже послали когось будити Папу посеред ночі, доки не зрозуміли, що це був не зовсім Кіссінджер. Інколи нам перепадало. Мене кілька разів виганяли зі школи.

Ми заробили 200 тисяч доларів, коли наш бізнес був іще в гаражі.

Часто люди не знають, чого хочуть, доки ти їм цього не покажеш.

Що відрізняє лідера та послідовника? Інновативність.

У більшості людей із комп'ютерної індустрії досить типовий життєвий досвід. Вони не мають можливості порівняти, й тому їхні рішення доволі стандартні. Якби Білл Ґейтс спробував ЛСД чи пару разів відвідав індійські монастирі - він був би крутіший хлопець.

1979-го я побував у Xerox PARC (експериментальний підрозділ компанії Xerox, який розробляв графічний інтерфейс - системи управління комп'ютером за допомогою маніпулятора й піктограм. - "Країна"), побачив їхні перші розробки. Вони були неповні й багато в чому навіть помилкові - але мікроб ідеї там був. І за 10 хвилин стало зрозуміло, що колись за цією системою працюватимуть усі комп'ютери. Я відчував це кожною кісточкою свого тіла.

Люди, які говорять найгучніше, знають найменше.

Світ знищать технології? Не говоритиму про це - в книжках повно такої дурні. Я не думаю про світ у цьому ключі. Я просто створюю засоби. Маю зробити справді добрі інструменти. Серцем чую, вони будуть важливі. А далі - деталей не передбачиш. Можна лише відчути напрям, у якому все це рухається. І відійти та дозволити створеному жити власним життям.

Технології - це ніщо. Головне - це люди, і треба вірити, що в основі своїй вони добрі та розумні. І якщо ти даси їм інструменти - вони з їх допомогою зроблять дивовижні речі. Так, я залишаюсь оптимістом. Тобто я впадаю в песимізм час від часу, але це не триває довго.

Угадайте, скільки рад директорів ми маємо в Apple? Нуль. Ми працюємо так, як щойно засновані компанії. У нас відсутній будь-який бюрократизм

Про публічного себе думаю як про брата-близнюка, котрого добре знаю. Це не я. Якщо міркувати інакше, можна збожеволіти. Негативну статтю про себе з-під пера якогось ідіота ти не можеш брати надто близько до серця. Так само навчаєшся не перейматися й дуже позитивними відгуками. Люди люблять символи і пишуть вони про них.

Білл Ґейтс неймовірно забагатів, скопіювавши ідеї Apple. І нехай. Я не надаю цьому значення, бо не прагну бути найбагатшим на кладовищі. Яка моя мета? Складно сказати, відповім широко. Мета - шукати просвітлення, хоч би що під цим розуміли.

Головна проблема Microsoft у тому, що вони абсолютно не мають смаку.

Угадайте, скільки рад директорів ми маємо в Apple? Нуль. У нас усе дуже концентровано: одна людина відповідає за телефони, друга - за ноутбуки, третя - за точки продажу. Ми працюємо так, як щойно засновані компанії. У нас відсутній будь-який бюрократизм.

Я досі у вертикальному положенні. Ходжу. Тож працюємо, як і раніше.

Навряд чи існує менш ефективний та повільніший спосіб вводити інформацію, ніж писати від руки.

Ми розробляли iPad із думками про вільну пресу, яка є головною підвалиною демократії. Останні 10 років точаться розмови про те, як їй дедалі складніше виживати. Тому ми й задумалися над створенням пристрою, що дав би пресі можливість розвиватися в сучасних умовах, - і зробив би цей продукт комерційно успішним.

Коли Америка була аграрна країна, найпопулярнішими автомобілями були вантажівки. Потім, коли осередками життя стали міста, а тоді - передмістя, популярнішими стали легковики. Так само і з комп'ютерами. Раніше переважали десктопи, громіздкі, але потужні персональні комп'ютери. Вони залишаться й у майбутньому - як важливі, серйозні механізми. Але володітимуть ними кілька людей із сотні. Решта користуватимуться менш потужними, але зручнішими портативними пристроями.

Вам годі уявити, які милі суперечки бувають у нас під час обговорень.

Комп'ютер може бути лише асистентом. Він не здатний стати гідом, учителем. Він лише реагує. Повести за собою чи зацікавити чимось може тільки людина.

×