- Я така припарена, що не змогла б тут жити, - каже про столицю 30-річна землячка. - Стала б отак у метро і тормознула б усю лінію. Куди всі ці люди біжать?
Вона приїхала до Києва вперше. Попросила повезти її на майдан Незалежності та Хрещатик. Найбільшим випробуванням для неї був ескалатор у метрополітені. Називала його "лєсніца-убійца".
Я приїхав до Києва п'ять років тому. Шукав роботу, щодня їздив на співбесіди. Вже до обіду був знесилений. Величезні переїзди, натовпи в метро, переповнені маршрутки так стомлювали, що робив післяобідній відпочинок.
У Києві довелося жити в різних місцях, і я зрозумів, що столиця тут не всюди
Це тобі не провінція, думав я, де до роботи 7 хвилин спокійної ходи. І то іноді лінувався й викликав таксі. У столиці ж до місця роботи доводиться добиратися годину - із двома пересадками на різні види транспорту. Спочатку це страшенно дратувало. Щоб зайвий раз не нервуватися, читаю подумки мантри й афірмації. Якщо вдається сісти - заплющую очі й медитую.
За ці роки так втягнувся в ритм столичного життя, що, приїжджаючи додому на відпочинок, вже на третій день починаю нудьгувати. Тепер дратує провінційний спокій і незворушність. Здається, люди якісь сонні. Навіть ходять повільніше. А після шостої вечора вулиці містечка вимирають. Людно лише в центрі, де розташовані нічний клуб, піцерія, ресторани й кафе.
Втім, у Києві довелося жити в різних місцях, і я зрозумів, що столиця тут не всюди. На Борщагівці, Дарниці чи на Шлакоблоці почуваєшся як у пролетарському районному містечку. Невпорядкованість, бруд і матюки. Увечері - п'яні робітничі компанії й ватаги борзих підлітків.
Нещодавно був у відпустці в мами в Асканії-Новій. Через дорогу від маминої хати - ботанічний парк, метрів за 300 - заповідний степ. Абсолютна тиша. Повітря не просто чисте, а наповнене п'янкими пахощами різнотрав'я. Земний рай.
Та щоб збагнути це, треба пожити у столиці.
1 
1
Коментарі
8