– Знову порядку нема, – товариш закурює цигарку. – А я за Зеленського голосував, сподівався.
У відповідь я співаю: "Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе…"
– А де логіка? – усміхається Вадим.
Він етнічний росіянин, але змалку живе в Україні. Батьки приїхали на будівництво Каховської ГЕС у 1950-ті й залишилися в Новій Каховці на Херсонщині.
Ми з Вадимом познайомилися 1987-го. Я за нього написав свій перший журналістський матеріал. У перший день роботи в редакції міської газети отримав завдання зробити відгук комсомольського активіста на рішення чергового пленуму ЦК КПРС.
– Ти напиши, а ми знайдемо, ким підписати, – сказав мені заввідділом партійного життя. Тоді це називалося "організувати матеріал".
Я прочитав рішення пленуму і вимучив замітку. Шеф схвалив її без жодних зауважень.
– Ось телефон, там сидить заступник секретаря комітету комсомолу електромашзаводу, – каже. – Прочитаєш йому – для узгодження тексту.
Я так і зробив. Вадим погодився, попросив лише додати два речення. І цей опус вийшов наступного дня в газеті.
Потім наші шляхи не раз перетиналися. Він очолював молодіжний клуб, брав участь у подіях 1990-х років, вступив до українського козацтва. Тепер працює контролером на міському автовокзалі. Загалом став щирим патріотом України. Але ментальності українців не розуміє.
– Де логіка? – перепитує суворіше.
– У нас не логіка, а етика, – відповідаю.
Пригадую новорічне звернення Володимира Зеленського, в якому він говорив про країну, "де не важливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам'ятника ти чекаєш на дівчину, в яку закоханий".
Росіяни таке сприйняли б на ура. А українців обурило. Саме тому, що ці слова побудовані на логіці. Бо для нас важливо, як називаємо вулиці, кому ставимо пам'ятники, до якої церкви ходимо, якою мовою говоримо. І нехай вулиця буде в ямах і вибоїнах, але ми пишатимемось, якщо на будинках висітиме табличка "вулиця Героїв України". А президент, який виріс у пролетарському кварталі Кривого Рогу, цього не розуміє.
Тут ми підходимо до фундаментальної відмінності в ментальності росіян і українців. У психотипі росіян головна риса – сенсорний примус. Тобто вони примушують інших і самі готові підкорятися сильнішому. В українців же ця точка – найслабша. Треба довго на неї тиснути, щоб "увімкнулася". Тому практично не було спротиву окупації Криму та легким прогулянкам банди Стрєлкова-Гіркіна на Донбасі. І лише коли Росія почала повномасштабну агресію, ця точка запрацювала. З'явилися добробати, волонтерський рух, героїчна оборона Донецького аеропорту тощо. Тобто українці змогли згуртуватися і дати відсіч. Без примусу з боку держави.
Типовий українець – етико-інтуїтивний інтроверт – Миротворець. Його головною – програмною – психічною функцією є "етика духу і любові". А найвідчутнішим проявом дії духовного світу є голос совісті.
Другою – інструментальною – психічною функцією Миротворця є "інтуїція здібностей". Головним інструментом реалізації стратегії він вважає таланти і здібності – свої та членів своєї команди. Все має робитися добровільно, згідно з власними переконаннями і сумлінням, адже Миротворець не виносить насильства.
В українців працюють горизонтальні зв'язки в суспільстві. Як громада між собою домовиться, ото й буде порядком. Тому здавна й існувало звичаєве право, а не "вот приедет барин, барин нас рассудит".
Типовий росіянин – це сенсорно-логічний екстраверт – Генерал, головною психічною функцією якого є "сенсорика примусу". Він експерт у підкоренні людей своїй волі. На переконання Генерала, без примусу суспільство нежиттєздатне.
Другою психічною функцією Генерала є "конкретна логіка", тому інструментом реалізації насильства є чітка субординація у вигляді бюрократичної чи силової структури. Тож продуктом його діяльності є відверта чи замаскована диктатура в будь-яких масштабах – від дрібної чиновницької структури до всієї держави. Тобто працюють лише вертикальні зв'язки – всі мають виконувати те, що наказує начальство. Тільки тоді життя має сенс. Для росіян логіка примусу зрозуміла й прийнятна, а етика духу й любові – це якась вигадана лірика, на яку не варто звертати увагу.
Для нас "ой чого калина зажурилася" важливіше, ніж "порядок в танковых войсках". Ну й пісні відповідні. У росіян: "Врагу не сдается наш гордый "Варяг". А в нас: "Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці".
За радянських часів з'явилося чимало російських естрадних пісень воєнної тематики. Від "Уходили комсомольцы на гражданскую войну" до "Этот день Победы порохом пропах". Переважно вони бравурні й мілітарні. Навіть у ліричних "строчит пулеметчик за синий платочек". Натомість українських пісень такої тематики одиниці. Хіба що "Степом йшли у бій солдати". Вони переважно сумні й душевні. Ну як, приміром, "Пливе кача по Тисині".
Навіть козацькі пісні в нас не носять мілітарних мотивів. Там у козака "серденько мре", а гетьман Сагайдачний поміняв жінку на люльку, необачний.
Звісно, це пояснення узагальнене. У кожному народі є фізики й лірики, воїни й миротворці, менеджери і виконавці, совісні й безсовісні, таланти й прихильники. Але головні риси психотипу проявляються.
Коли я все це пояснюю Вадимові, він скрушно зітхає:
– А як же без порядку?
Я розумію, що йому ще треба це осмислити. Та не впевнений, чи вдасться.
Останніми днями ситуація на Донбасі загострилася. Російські найманці знову почали активні бойові дії. У соцмережах пишуть, що підрозділи ЗСУ не дають адекватної відповіді, тому загарбники нахабніють.
Та ось читаю пост знайомого бійця, що ДУК "Правий сектор" у зв'язку із загостренням на фронті проводить мобілізацію.
Значить, наша найслабша сенсорна
точка знову ввімкнулася.
4 
1
Коментарі
1Шановні жінки.Не головне в житті уміти цвях забити,чи борщ зварити.Головне це кохання.Я таке довго шукав.А дзвінок зремонтувати можна і майстра позвати.
Сусідка найняла майстрів дах перекрити. Пару тижнів була робота, як сорочині діти, старалися представники різних фірм, давали всьому лад. Коли вивезли будвідходи і позамітали, повернувся чоловік. Всі веселі - всі сміються.
Кохання тепер і їж - заявив новоспечений чоловік своїй новоспеченій дружині у холодній і порожній кімнаті. Як же голодному ...?
А взагалі Ви давно одружені? Ваша дружина теж вважає що цвях забити неважливо? Чи вона не варить борщів ви не забиваєте цвяхів і всім все добре?
Пані Ларисо.Одружений я вже 20 років.Жінка навчилась і борщ зварити і паску спекти.А головне народила і виховала чудових дітей .За що люблю і ціную.Стосовно мене.Вмію дім побудувати,криницю викопати,паркет настелити і т.д.Хоча це не є моя основна робота.І всеж повторюся,що це нічого не варте ,якщо в домі не має любові та поваги.Бо тоді і борщ пересолений і цвях криво забитий.
ідеального чоловіка. На папері не важко написати хороші слова. Чи цінує дружина ваші '+'. Завжди варто вислухати обидві сторони, а то жінки, як сороки, а чоловіки в собі все носять. Часто п'ють, замість того, щоб говорити та щось змінити.
На рахунок ідеального чоловіка це до ALFа.Я себе таким не вважаю.Те що багато вмію.Так у Лесі Українки є хороша казка.Називається "Біда навчить".Чи цінує дружина мене?А ви як гадаєте?
Варто і дружину почути. Та якщо не пішла від Вас, значить між Вами ЩОСЬ таки є : довір'я і повага = Любов.
Особисто для мене те що жінка нерозійшлася з чоловіком після 20 років шлюбу говорить, що може бути два варіанта. Перший - ніхто кращий не підвернувся. Другий - таки любить. І впевнена, що ці варіанти не єдинственні
Тарас Чубай якось сказав, що в Америці цінується, коли чоловік уміє грати на музичному інструменті, а у нас ремонтувати унітаз. Справжній чоловік не соромиться, якщо жінка уміє щось робити краще за нього, а нормальна жінка не дорікатиме. Що ж це за чоловік такий, якого, крім як за прибиту поличку, і похвалити немає за що?
А чого не може бути що чоловік і унітаз вміє полагодити і на гітарі грає? Інше питання коли чоловік уміє щось робити добре а все одно все в хаті робить жінка. Одна моя родичка дізналася що її чоловік вміє смачно готувати коли попала в лікарню з апендицитом. Раніше він приходив додому й чекав поки прийде з роботи жінка наварить їсти і погодує. Багато залежить від жінки. Якщо розрішити чоловікові тільки грати на гітарі він ніколи не підійде до унітаза
Опитування молодих нідерландських респонденток (середній рівень - трохи вище за середнй) десь у 2004 р. на тему "Чоловік вашо мр " масово виявили окрiм стандартних "спортивний, вірний. розумний, високий, КРАСИВИЙ, освічений, забезпечений .."(та інш.) )))))) ще й таке, як "надійний, дуже охайний, щедрий, щiрий, не нудний, щоб iз ним було цікаво, iз дуже хорошими смаком (особливо в одязi!) i почуттям гумору, щоб добре знався на мистецтві...".
Як в анекдоті : чоловіка красивого, чуйного, щирого, роботящого, непитущого хотілося б побачити
Цікаво, чи можуть нідерландські респондентки гідно виглядати на фоні таких "чоловіків їхньої мрії"? Мені здається, що важливо не лише цінувати позитивні риси коханого, а й вміти миритися з недоліками. Nobody is perfect.
Читати - "Чоловік вашої мрії" !
"Мій чоловік може", данська розважальна телепередача, дає можливість подружнім парам продем. на що вони здатні та виграти приз - 50 тисяч.
Якби така передача була на Україні то її учасники виграли б по гривні
Та я не ображалася а просто дякувала. І вам всього найкращого
Ой вибачте мене свинюку таку. ВЕЛИКЕ СПАСИБІ!
Вав які страсті
Ганс майте совість відпишіть гарній дівчині. Як людина що знає походження чушки Ви мали б не порушувати етикета листування 
Чоловіки скажіть а хіба хоч одна жінка вимагала від вас бути ідеальними? По суті, що жінці треба? Почуватися захищеною, усвідомлювати, що вдома зрозуміють і допоможуть. Щоб не був жлобом був вірним. Щоб вчасно міг зупинити сварку. Щоб не соромно його на людях показати ну, щоб не носив спортивки з лакірованими туфлями. Ну і картину щоб без контролювання умів прибити куди ж без цього. І це що так важко?
Так и мы же вас – тоже. За "недостатки" критикуем, а как без них бы было – ещё вопрос.
Тот был - первый - гордым,
Правильным был, твердым, -
Ну да Бог ему судья, да был бы жив.
Сквер листву меняет,
Дочка подрастает...
И пустяк, что не наточены ножи.
[Дивлячись у дзеркало] А от і бувають, а от і бувають!!!
[Зашарівся від надлюдської скромності]
Може звернутися до латинсько? ?
я мала наувазі як додавати фотографії на аватару
А хто підкаже як додавати фотографії як у Григорича? Куди що тиснуть? А то я тут новенька...
От поки я був відсутній, тут вже мене випередили та все вирішили. До того ж, Лоро, справедливіше Вам залишитися під своїм ніком, а новому коментатору обрати якійсь інший. Бо, Ви оберете щось новеньке, а через місяць його хтось скопіює. І Вам тоді знову перейменовуватися. Так ніякої фантазії не настачитись. Отже – все Ви вірно вчинили, Лоро. Крім того, Ви тепер маєте змогу додавати у свої коментарі зображення та посилання. Як то кажуть, не було б щастя…
Мені дуже портрет Григорича подобається. Де схожий такий взяти, Віко, не знаєте?
А ось і Я!
Ще треба якийсь фейс вліпить.
Дякую, так і зроблю. Тим паче, що я була зареєстрована під таким ніком для участі в фотоконкурсі, (панорама Києва - то було моє фото) тільки пароль не можу згадати.)))))
В смислі?
Тезко не переймайтеся так. Я от 24 роки була Лорою, а тут з'явилася ще одна Лора ) Ну і я.... вирішила зареєструватися Ларисою
Назва статті нагадала старовинну мудрість. У житті кожної жінки є дві головні мети: 1) відшукати ідеального чоловіка своєї мрії; 2) позбутися цього бридкого мерзотника.
ідеального чоловіка сама жінка виліплює, потім інші поглядають на готове
Отже сировина, з якої вона його виліплює вже зовсім нічого не варта?
В мене в колеги чоловік всі гроші спускав на автомати. Вона приносила на роботу котлети які пожарила сама і казала, що це він жарив. На день народження він її поздравив відкриткою з восьмим березня, хоча народилася вона в лютому. Так вона собі купила золотий браслет і казала всім, що то чоловіків подарунок. А коли вони розійшлися купує синові іграшки і каже, що це від батька. Ліпи не ліпи якщо матеріал попався бракований навіть найкращий скульптор не поможе
Ну, йдучи шляхом Вашої логіки, можна сказати, що сировина була гарна, а скульптор все зіпсував. Замість ліпити – вдавав (імітував) творчий процес перед своїми колегами. Хоча по-людськи я, звісно ж, на боці Вашої знайомої. Надто вже неприємний екземпляр їй трапився. Якщо вдумливо підходити – все має значення: і сировина, і скульптор, і майстерня (студія), і навіть поради критиків та глядачів.
Та моя знайома до одруження наче нормальна жінка була. А коли вийшла заміж і оте все почалося стала ходити до ворожок. Заклала у ломбарді той браслет, що купила сама собі на день народження і заплатила ворожці, щоб та зняла "зглаз". Після того чоловік всі коштовності виніс із хати на автомати. Так вони і розійшлися. А до чого я це веду, що іноді сировина більше ліпить скульптора ніж навпаки
і кажуть: пощастило їй. А насправді там багато її мудрості і любові.
Лоро, вірно кажуть, що пощастило їй. Саме за її мудрість та любов і винагороджується вона (обоє вони винагороджуються) людським щастям.