Письменник Юрій Винничук розповів, що в радянські часи в Україні перестали писати романи діалектами. Натомість у Європі на діалектах досі пишуть успішні письменники, нобелівські лауреати. Використовують забуті регіональні мови.
"Був колись такий совєтський письменник із Закарпаття Юрій Балега, який гнівно таврував діалектизми, вважаючи, що вони засмічують мову. В епоху Щербицького і Білодіда такі нападки на застарілі слова й діалектизми тільки віталися.
Зближення народів і зникнення республіканських мов на догоду одній – російській – це те, що мало чекати на нас в недалекому майбутті. Для того щоб висохла повновода ріка мови, треба було за будь-якої ціни замулити й загатити усі струмки, що впадають у неї. З цим компартія здебільшого дала-таки раду, бо хоч і не повністю загатила, а таки немилосердно замулила. Тому-то й бачимо силу русизмів у так званій русинській мові, яку намагаються прищепити на Закарпатті за московські гроші", - пише він у "Збручі".
У радянську добу літературу на діалектах було заборонено.
"Єдине, що пробивалося в друк, то це твори Стефаника, Черемшини, Хоткевича, хоча вони писані не повністю діалектами. Перед війною література на українських діалектах ледь жевріла. За совєтів видати книжку не літературною мовою було просто неможливо. Тому все, що з'явилося, з'явилося за Австрії та за Польщі. Лемківським або ж русинським говором видають віддавна книжки й часописи в Словаччині й країнах колишньої Югославії. За совєтів у нас до цих письменників рідко признавалися, хоча були окремі публікації в часописах та видано було кілька антологій. А в московській антології "Молодые поэты Югославии" (1974) з'явилися й "переводы с русинского" двох поетів", - вказує письменник.
На гуцульському діалекті нових творів немає. Перевидали книжки гуцульських класиків "Жьиб'ївські новелі" Онуфрія Манчука та роман "Дідо Иванчік" Петра Шекєрика-Дониківа.
"Зараз в Україні діалектами пишуть хіба гуморески та вірші. Ніхто не важиться написати роман. Хоча широке використання північноукраїнських діалектів присутнє в романах В. Дрозда "Листя землі", В. Медведя "Кров по соломі" та інших", - розповів Винничук.
При цьому в Італії існують сицилійська, сардинська і фріульська літератури. Виходять часописи цими мовами. Сицілійські письменники отримують Нобелівську премію.
"Звичайно, ці три літератури не вважають діалектними, бо за ними стоять народи з окремими мовами. Але ними розмаїття італійської літератури не вичерпується, бо література там твориться ще й неаполітанським, міланським, лодійським (Ломбардія), тосканським, римським (так званий романеско) та іншими діалектами. А Карло Еміліо Ґадда у своєму романі "Ота брудна веремія на віа Мерулана" вжив у мові персонажів аж вісім діалектів. Ці твори перекладено безліччю мов, на відміну від творів багатьох наших прихильників дистильованої мови, які намагаються писати "чисто", але їхня слава за межі рідної Зачепилівки чомусь не виходить", - каже Юрій Винничук.
В інших європейських країнах є свої регіональні літератури.
"У Франції є літератури корсиканська, бретонська, провансальська (є теж свій лавреат Нобеля Фредерік Містраль, перекладений українською), ельзаська, у Великоій Британії – шотландська, валлійська, ірландська, менська, оркнейська. А також ціла купа діалектних. Як і в Німеччині й Австрії", - вказує літератор.
Регіональні мови там розростаються і розвиваються.
"Воскресають навіть уже мертві мови, як, наприклад, корнваллійська на півдні Англії. Ця мова, що належить до групи кельтських, вийшла з ужитку ще в середні віки. І от 1974 року на щорічному фестивалі кельтської поезії, який відбувається у Валлії й куди з'їжджаються поети з Шотландії, Ірландії, Бретані, Оркнейських островів та острова Мен, відбулася сенсація. На сцену вийшов поет, який оголосив, що читатиме вірші корнваллійською мовою. Не дивно, що його потім носили на руках. Наслідок був такий, що згодом випірнуло ще кілька корнваллійських поетів, а зараз уже є "Історія корнваллійської літератури", - пише Винничук.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Габелок, нюхтики, страпезяки - які слова допоможуть освоїти волинську говірку
Планують відроджувати літературу на діалекті острова Бласкет. Для їхньої традиції характерні родинні саги.
"Але, відштовхуючись від цілого роману "Дідо Иванчік", з яким ви можете ознайомитися в інтернеті, як і з новелами Манчука, мушу зі смутком констатувати, що в нас після війни не видано жодного роману на будь-якому діалекті", - підсумував Юрій Винничук.
Проскурівська говірка донині в ужитку в передмістях Хмельницького. Зустрічається усередині родин, де мешкають разом декілька поколінь. Сучасні хмельниччани неодноразово чули такі слова якщо не в побуті, то на вулицях - повідомляє Музей історії міста Хмельницького.
4 
35413
Коментарі