У мене трапилось нещастя. Подруга стала чиновницею. Спочатку наче непомітно й навіть трошки весело.
— Вискакуй на каву! – дзвоню, як завжди, опиняючись неподалік її нової роботи.
— Ні, ніяк, справ маю по горло, – заклопотано порушує давню традицію.
За трохи від живої мови лишається все менше слів та речень. "Ця коротка перерва ніяк не вплине на результати моєї діяльності", – спантеличує мене. Я лиш поцікавилась здоров'ям, бо останні кілька днів вона пролежала з високою температурою і чекала на лікаря.
Далі – суцільні прес-релізи, на зразок, "то були заплановані витрати на підтримання статусу державного службовця" замість "побачила такі мешти, що в гаманці лишилось тільки на маршрутку". Або "керівництво поклало на мене відповідальність за додатковий проект" як пояснення "сидітиму на роботі всі вихідні". Наші постійні зустрічі стають нечастими.
Я в капітальному ступорі. Почуваюся, що жінка алкоголіка. Бачила, як з Льонькою скидався, як у Свєтки закладав. Коли спився – шокована.
Все шукаю в подруги в очах колишнього запалу й трохи вітру в голові. Згадую наші подорожі автостопом за тисячі кілометрів. Або нічні розмови "за життя" й бунтарські бажання бути іншими.
– Слухай, усе це повна дурня, – зауважую при розмові про якісь чергові новини.
– Але дана інформація повністю співпадає з моєю офіційною позицією, – заряджає вона у відповідь, а потім ще натякає на прослушку. Я здаюсь, кидаю слухавку й більше не дзвоню.
Днями на мобільний приходить повідомлення: "Поздравляю с праздником! Желаю счастья и удачи!" Ні, не від подруги, один посадовець прислав. Це в них називається "створення позитивного іміджу та підтримання зв'язків з громадськістю".
"Я знаю, що такі ж есемески отримали із сотня моїх колег, спасибі, що включили до переліку, – пишу йому у відповідь. – У вас гарна сім'я. Дуже хочу, щоб вони вас надихали на хороші, достойні чоловіка вчинки".
"Щиро дякую!" – приходить за кілька хвилин. На якихось броньованих дверях в цю мить з'являється напис "Я = Людина".
Мабуть, і подрузі найближчим часом задзвоню.
2 
1
Коментарі