Ексклюзиви
Субота, 19 травня 2012 10:00
Наталка Макогон
Наталка Макогон
Наталка Макогон

Як наші Берлін брали

- Допоможи терміново, - подруга дзвонить із Парижа.

Я ціпенію й тамую подих. Уявляю найгірше.

- Можеш знайти адресу Ейфелевої вежі? - питає Альона. - У телефоні зламався навігатор.

- Йой! - виривається в мене. - А ти не можеш підняти голову від свого мобільника?

- Піднімала -  не видно, - серйозно відповідає подруга.

- Вилізь на дерево чи хоча би на стовпа, - регочу я.

Альона знає кілька іноземних мов, об'їздила півсвіту, технічно підкута, однак, виявилася безпорадною в банальній життєвій ситуації.

Сталося диво - путівок дали дві

Я одразу згадала історію, яку любить розповідати моя мама. У 1970-х вона потрапила до Німецької Демократичної Республіки. Путівку вибивала бухгалтерка нашої сільради - Бармачка. Однак сталося диво - путівок дали дві.

Бармачку цікавило одне - у Берліні служив її син. Перед поїздкою вона зібрала йому чималу "передачу". Маму запросила більше з потреби в "тягловій силі".

Вільного часу в Берліні було півдня - екскурсовод сказала, де чекатиме групу, а сама побігла з торбами збувати товар із Союзу. Мама з Бармачкою лишилися посеред невідомої площі. Адреси військової частини не мали, з німецької мови знали хіба "хенде хох!". І ось вони сіли в перший-ліпший автобус.

- Ми з Бармачкою - а навколо німці, - зі сміхом згадує мама. - Як на війні.

А наші, відомо, не здаються. Тож почали ходити автобусом, допитуватися в пасажирів: "Русіш солдат? Русіш солдат?".

Німці мовчки витріщалися, коли один раптом каже:

Ya, ya! - і показує, що треба виходити.

Він пересадив маму з Бармачкою в інший автобус і пояснив водієві, де їх висадити. За півгодини Бармачка обіймала свого сина.

Зараз ви читаєте новину «Як наші Берлін брали». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода