Субота, 03 грудня 2011 15:00
Наталія Павленко
Наталія Павленко
Наталія Павленко

Смуглянка

- Дякую, маестро, - спускаюся зі сцени провінційного клубу, де лишила свої квіти. Зв руку підтримує хлопчина у військовій гімнастерці. Він та ще кілька студентів виступали з програмою "В бой идут одни "старики".

В афіші обіцяли зустріч з акторами з фільму, зокрема зі Смуглянкою - Сергієм Підгорним. Та хтось захворів, хтось не зміг приїхати і перед глядачами виступала сама юнь. Минуло років сім. А й досі пам'ятаю дівчину, що читала воєнні вірші з таким надривом і болем, наче вчора з фронту. Зал ридав.

- Хто там? Редакція? Геть! - так Підгорний зустрів мене три роки тому у своєму будинку в містечку Буча, під Києвом.

Він сидів п'яний, розхристаний і якийсь неприкаяний у заваленій непотребом кімнаті, в якій нічим було дихнути через дим і перегар. Від питань про родину сердився, відвертався до стіни з репродукцією Мони Лізи. Тільки коли мова зайшла про Леоніда Бикова, заговорив:

Хто там? Редакція? Геть!

- Він із кожним привітався за руку. Мене попросив усміхнутися. "Ты будешь играть," - сказав. Не гримували, бо я ж смуглий. Як вийшла стрічка, проходу мені не було. З тих пір я Смуглянка. Учора знайомий сказав: "Ти Смуглянкою і помреш".

Підгорний потроху призвичаївся до "чекушки", знімався все рідше, став столяром. Навіть труни робив.

Після інтерв'ю попросив підкинути до магазину. Купив пива й лишився на лавці.

Таксист сказав мені:

- Еще раз посадишь такого, я вас обоих выгоню. Всю машину мне провонял.

Так захотілося дати йому в пику. Тепер, після смерті Смуглянки, шкодую, що стрималася.

Зараз ви читаєте новину «Смуглянка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода