"Хм, ти ніколи не ставиш смайликів, це насторожує", - пише мені вже не вперше хтось зі співрозмовників. Цього разу то не просто хтось, а полтавська редакторка "Газети по-українськи".
Якби це трапилося тільки раз, то вартувало б і забути. Але ж повторюється і повторюється.
Дійсність показує, що людина, яка не малює в тексті колобків, все остаточніше стає в очах більшості ненормальною.
Ще один друг зізнається, що залюбки б їх поступово вводив у ділове мовлення. Почав би, каже, з газет. Насторожує факт, що це не просто приятель, а теж мій колега, тобто журналіст.
Котимося впевнено. Мало того, що американці вже радили працедавцям не брати на роботу людину, яка не показує свій профіль у фейсбуці та твіттері. Мало того, що німецькі медіа закликали людей не дружити тісно з людьми без профілю в соцмережі.
Скоро, відчуваю, психологи доберуться і до "знаків посилення емоцій". Привчать усіх до слова "смайлофоб" і "смайложер". Згодом запровадять квоту на їх присутнісь у текстах різної тематики - не менше двох, не менше десяти... Звісно, закликатимуть до паритету смайликів і смайликинь, окрема увага - смайленятам. Ну, і куди ж без смайлів нетрадиційних сексуальних орієнтацій?
А традиційних, у плані письма, якщо такі старовіри залишаться, засилатимуть для соціалізації на примусову терапію. Приписуватимуть сеанси гри Пекмен, а перед кожним сном - казку про колобка. Тільки Лисичку з етичних причин вилучать. Смайли правлять бал.
Як то ще кнопку з набором усмішок ніхто не запатентуав?
Раз уже до того йде, то от вам і мій Смайло: ~:-) . Він же 
.
Це теж він, просто відклав прапор: 
.
Але постійно ставити усмішку, щоб знали, що жартую, щоб бува не образились чи щоб не подумали щось неправильно - то як казати "сміятись після слова "лопата". Я навпаки - люблю жартівників, які найсмішніші речі виговорюють без найменшого натяку на це в міміці. Калєснічєнка не рахується.
В інших моїх текстах усе, що можна сприйняти за смайли - то просто дужки.
2 
1
Коментарі
8