Суперечка, чому українці не повертаються до рідної мови, триває у нашому суспільстві багато років. Чому україномовні люди Заходу та Центру дедалі частіше переходить на російську, хоча ще недавно Галичина та Волинь були зразком мовно стійких місцевостей?
Передусім, слід зрозуміти: мова не існує сама по собі. Це складова культури, світогляду людини та суспільства. Суспільства Галичини, Волині, частково Центральної України донедавна були самобутніми світами, спосіб життя в яких суттєво відрізнявся від Києва чи Харкова. Спробуйте описати побут галицького села 1960-их років російською мовою! Одразу виникне відчуття неприродності, чужорідності мови щодо середовища.
З того часу відбулися суттєві зміни. Провінція занепала, молодь почала масово виїздити в обласні центри та столицю, а отже традиційне середовище, в якому українська мова природньо розвивалося, перестало відтворюватися в культурному плані. У провінції масово поширилися телебачення та Інтернет. А яка в нас найзрозуміліша для всього суспільства мова, крім української? Звісно що російська! Український ефір заповнили російські передачі та серіали, найпопулярнішим сайтом в Україні стала російська соціальна мережа "Вконтакте".
Коли українська стане мовою альтернативної сірій дійсності культури, тоді українцям російські фільми - разом із їхньою мовою - видаватимуться чимось екзотичним. На рівні з пакистанськими.
Окрім зрозумілості, російська має ще один плюс серед українців. Виготовлений у Росії культурний продукт переважно описує знайому нам совкову дійсність: убогість суспільства, хабарництво, дідівщину, бандитизм. При цьому понятійно-термінологічний апарат у російській мові для опису цієї дійсності розроблений значно краще, ніж в українській, тому знаменитиу корупційну тріаду "распил-откат-занос" українською калькують дослівно: "розпил-відкат-занос". Українській мові вже не підсилу займатися словотворенням, коли можна просто копіювати з російської. Суцільний "бєспрєдєл". Відповідники "безмір", "безмір'я", "сваволя" - не прижилися.
"Мені тяжко уявити собі естонців, які принижено сплять по московських вокзалах" - писав на зорі Незалежності Юрій Андрухович. В Естонії з радянських часів існувало два суспільства: ті, хто вважав за нормальне принижено спати по московських вокзалах і ті, хто вважав це неприпустимим. Перші розмовляли російською, другі - естонською. В нас - від Чопа до Владивостока - такої різниці нема: всі опинилися в одному кораблі пострадянського вічноперехідного суспільства, і друга (крім російської) мова цьому суспільству просто не потрібна. Вона повільно опиняється за бортом, або принаймні десь у трюмі.
Який же вихід? Зрозуміти, що мова - складова суспільства, якщо суспільство знаходиться в єдиному культурно-інформаційному просторі з Москвою - Москва на цьому просторі і в цій системі координат домінуватиме. Українська мова відродиться лише тоді, коли стане мової інакшої, альтернативної сірій дійсності культури, мовою нового європейського світогляду. І тоді для нового покоління українців російські фільми чи інтернет-проекти - разом з їхньою мовою - видаватимуться чимось екзотичним, на рівні Пакистану чи Камеруну.
3 
1
Коментарі