Знаєте, як дивляться передові світу цього на нашу кирилицю? Кажуть люди, що приблизно так, як і на патріарха Кирила. Доволі знаково, що історія звела їх в один часопростір.
Вперше всерйоз про доцільність переведення української мови на латинську абетку я почув від свого репетитора, коли вчився в школі. До того просто бачив написані англійськими буквами замітки Володимира Костирка в газеті "Поступ", які я сприймав суто як художній прийом митця.
Перш ніж пригадувати корені латинко-кириличного протистояння, хочеться згадати тих, хто всіляко проти ідеї переходу на латинку. Не засуджую ні їх, ні їхню позицію. Хай перечать і надалі, лиш би, раз уже стають на якусь сторону, не були необізнами.
А оскільки супротивниками є майже всі, то можна звести до займенника "ми". Від самих нас я б хоч кілька відповідей хотів отримати.
Чому, відстоюючи повсюдне панування кирилиці, ми не протестуємо проти спотворення наших імен та прізвищ у закордонних паспортах? В Європу хочеться? А чому з власної волі псуємо образ своєї мови наугад придуманим правописом текстових телефонних повідомлень? Я вже не кажу про те, що ніяк не можемо обійтися без абревіатур SMS, GSM, GPRS?
А наскільки ми лишаємося задоволені своїм програмним забезпеченням? Гляньмо на клавіатури. Про апостроф на манівцях не всі українські користувачі знають. Не у всіх він там і присвоєний. Із запровадженням кнопки "ґ" виробники та продавці теж не поспішають. На планшетах писати "ї", "є", "ґ" часто треба з затримкою на чекання, поки вона виповзе з-під кнопки, призначеної для іншого знака. Навіть частовживану кому ми з вами мусимо писати з шифтом, у той час коли англійською є під це окрема кнопка.
Офіційні правила транслітерації українських слів латинськими буквами Кабмін затвердив аж 2010 року http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/55-2010-%D0%BF. І все одно людям важко вивчити, що в слові "Ющенко" "ю" пишеться через "yu", а в "Іванющенко" - через "iu".
Рухаємося далі по проявах буквеної дискримінації.
Щоб заїхати своїм транспортом у Європейський Союз, на його номерних знаках не має бути незрозумілих тамтешньому обивателю символів. Саме тому на київських номерах давно не "КИ" і не "КВ". Луганська область позначена тепер "ВВ", львівська "ВС", бо колись у нас хитро постановили нумерувати українські транспортні знаки тільки тими літерами, які є і в нашій, і в англійській абетці. Таких 12: А, В, С, Е, Н, І, К, М, О, Р, Т, Х.
URL-адреса (знов питання до відповідного скорочення) - це неповторний рядок, за яким прописаний кожен сайт. Опанування українського кириличного інтернет-світу загрузло на анонсованих розширеннях "укр" і "блог". Росія тим часом забронювала й потроху наповнює домен "рф". Серед піонерів у цьому - викуплений російськими акціонерами livejournal. Пропонує ім'яблогу.жж.рф. Напівкириличні адреси можна реєструвати і в Україні, але який тоді в них сенс, якщо все одно доводиться перемикатись, аби дописати після назви ще старе com.ua або kiev.ua? Та й іще одна незручність є. Адреса вікі-статті про винахідника гвинтокрила прописана ось-так uk.wikipedia.org/wiki/Сікорський_Ігор_Іванович . Однак, якщо не знати секрету і перед копіюванням URL не дописати в кінці пробіл, то на місці вставлення вона розтягнеться у вас ледь не на півсторінки:
Про клопоти з перенесенням та прочитанням, зокрема на MP3-програвачах, названих кирилицею файлів уже, на щастя, призабули, але припускаю, що згадав далеко не всі випадки упослідження кирилиці та пов'язані з цим труднощі.
З часом для себе виявив, що спроби використовувати західне письмо для руської мови були ще в середньовіччі.
Західними буквами українську мову писали навіть у канцелярії короля Данила Галицького, значить у ХІІІ столітті. Зустрічається така писанина і в українській діловій документації XVI-XVII століть. Але по-справжньому суперечка щодо того, якими знаками слід користуватися на цих землях, розгорілася аж коли письменність сягла масовості. Перший її спалах спричинив 1834 року вчений Йосип Лозинський статею "О wprowadzeniu abecad?a polskiego do pismiennictwa ruskiego". Замість "невідповідної українській фонетиці мертвої кирилиці" пропонував попросту впровадити абецадло польське. Серед його супротивників був і Маркіян Шашкевич. Історики нашого часу стверджують, що в умовах штучної тодішньої роз'єднаності українського народу латинізація Галичини була спрямована на відрив Західної України від Великої України. Зокрема так вважає мовознавець Михайло Худаш. Вдруге розрухала це питання спроба запровадити латинку в галицьких школах з боку губернатора Агенора Ґолуховського 1859 року. Після дворічних перепалок інтелігенції, австрійське міністерство цю справу полишило.
А в наступному столітті полем бою між кирилицею та латинкою стали простори Євразії.
Москва, згідно з постановою з 1929 року "Про новий латинізований алфавіт народів арабської писемності Союзу РСР" перевела на латинське письмо півсотні з 72 мов.
Першому Наркому освіти СРСР, уродженцю Полтави Анатолію Луначарському була до смаку навіть латинізація російської мови. Не проти був і дідусь Ленін: "Не сумніваюся, що прийде час для латинізації російського шрифту, але зараз діяти поспіхом буде необачно."
У 1930 році видано тези професора мовознавця Николая Яковлєва "Про необхідність латинізації російського алфавіту". Діяла навіть державна підкомісія з питань латинізації. Користуючись тим, що поки що російську в Україні розуміють, подаю мовою оригіналу:
"1. Всякая графика не только техника письма, но и его идеология - алфавит отражает в себе идеологию создавшего его общества и класса (греческий и латинский алфавит эпохи восточной и западной империи, кирилица, петровский гражданский шрифт).
2. Русский гражданский алфавит в его истории является алфавитом самодержавного гнета, миссионерской пропаганды, великорусского национал-шовинизма, что в особенности проявляется в руссификаторской роли этого алфавита по отношению к нац. меньшинствам бывшей Российской Империи (записка генерала Кауфмана и др. документы). В то же время этот алфавит является орудием пропаганды русского империализма за рубежом (славянофильство, борьба за проливы).
3. Русский алфавит и после его частичной реформы 1917 года, целью которой было превратить орудие классовой письменности в орудие массовой грамотности, продолжает оставаться алфавитом национал-буржуазной великорусской идеологии. Это особенно ясно сказывается в стремлении национальностей, пользовавшихся русской графикой, перейти на латинскую графику (осетины, абхазы, движение у коми и т.д.), как на графику, идеологически более нейтральную и международную.
По тем же основаниям национальности арабского письма сознательно выбрали на смену его латинское, а не русское, выдвигая даже принцип недопустимости пополнения латинского алфавита отдельными буквами из алфавита русского.
...
6. Современный русский алфавит, как и другие национальные графики (еврейская, грузинская, армянская и пр.), затрудняют языковое и культурное общение национальностей внутри Союза, в частности, мешают пользоваться нарастающей во всех языках международной терминологией. Наоборот, введение международного алфавита на латинской основе, единого для всех национальностей Союза и предназначенного сменить национальные разновидности латинского алфавита во всем мире, явится одной из решающих предпосылок, которая в невиданной до сих пор степени облегчит языковое и культурное взаимообщение национальностей (система двуязычного обучения в нацобластях и во второй ступени, изучение языков). В этом смысле международный алфавит на латинской основе есть шаг на пути к международному языку. Наоборот, русский алфавит, как и другие национальные алфавиты, в настоящее время уже противоречит темпу развития и использования международного запаса слов.
...
9. Латинская графика в большей степени, чем русский гражданский шрифт, отвечает уровню современной полиграфической техники и физиологии чтения и письма. Это об'ясняется тем, что современная латинская графика, как и физиология глаза и руки современного человека, соответствуют современному уровню развития техники, тогда как графические формы современного русского алфавита отвечают более низкому уровню развития производительных сил, а следовательно и техники письма и чтения. Поэтому формы латинских букв по сравнению с русскими экономнее в смысле пространства, более четки и удобны для чтения и письма и более красивы и удобны для художественной стилизации. Переход на латинский алфавит с сохранением технических и графических достоинств последнего даст значительную экономию бумаги, металла и рабочей энергии (10-15%)...
Бачте, ще планова економіка десь у зародку, а вже вся філологія обрахована.
10. Технические и экономические трудности введения латинского алфавита не следует переоценивать...
Русский гражданский алфавит в его истории является алфавитом самодержавного гнета, миссионерской пропаганды, великорусского национал-шовинизма, что в особенности проявляется в руссификаторской роли этого алфавита по отношению к нац. меньшинствам бывшей Российской Империи.
Далі йдеться про складнощі з переучуванням грамотних, яких тоді, на руку процесу, ще було не більше половини.
Я собі так міркую, якщо довіряти Вадимові Колесніченку, то й українською не набагато більше зараз володіють. Може, це історична нагода перейти на нові стандарти, поки ще не всі мову вивчили?
Однак 1936 року запустився протилежний ефект - переведення всіх підконтрольних Москві народів на кириличний стандарт. До 1940-го це спіткало всі присутні в СРСР мови, крім Грузинської, вірменської, німецької, їдиша, польської, латиської й естонської. Навіть литовська якийсь час переживала зближення з "батьківською" мовою дружніх республік.
Після розпаду СРСР Азербайджан, Туркменія й Узбекистан у різний час таки перевелися на латинку. Спробував це зробити й Татарстан, який є автономією в складі Російської Федерації, але Конституційний суд РФ не дозволив.
Також минуле століття ознаменувалося приєднанням до "латинкової мовної сім'ї" Туреччини, Малайзії та Індонезії.
А торік світом пробігла новина, що "Ключовий союзник Росії на пострадянському просторі Казахстан вирішив перевести рідну мову на "сучасний"- латинський - алфавіт із кирилиці, підкресливши зміцнення незалежності від Москви, яка понад усе намагається зберегти вплив в колишніх республіках СРСР".72-річний президент у зверненні до парламенту 17-мільйонного народу сказав так: "Мусимо вже зараз почати підготовчу роботу з перекладу в 2025 році казахського алфавіту на латинську графіку. Це служитиме не тільки розвитку казахської мови, а й перетворить її в мову сучасної інформації", – процитувало Нурсултана Назарбаєва агентство reuters.com.
На Захід від нас процеси латинізації теж доходять свого логічного завершення. Любко Дереш, стверджуючи, що на світі немає жодної щасливої й успішної нації, яка послуговується витвором учнів Кирила і Мефодія, так описав свої мандри Балканами: "Сербія поволі відходить від кириличного алфавіту, переходячи повсюдно, навіть у школах, на латинку; Чорногорія ж у цьому значно випереджає свого сусіда. Абсолютна більшість вивісок, написів, меню в ресторанах, дорожні вказівники, – все це написано латинськими літерами. І тільки на цвинтарях, на могильних плитах і хрестах – кириличні написи. Виглядає так, ніби проживши все життя в іншому, європеїзованому вимірі, людина перед обличчям смерті таки повертається до своєї сутності. Бо від кирилиці, повторюся, не втечеш. Вона як родима пляма на шкірі, як прокляття, що тяжіє над людьми й цілими націями".
В Україні це питання виглядає частково смішним, а в решті - надуманим. Однак у Європі його вважають і важливим, і не соромляться. Через єдиного "кирилицемовного" члена ЄС - болгар - на нових союзних банкнотах постановили писати також кирилицею. До речі, на зворотній стороні цих "еврів" уже вмістили цілу Україну. Пустити в обіг цей взірець грошей обіцяють навесну, а на теперішніх видно тільки західну половину нашої держави - по Київ.
Чув я від співробітника теорію, за якою досконало облаштований офіс компанії, як правило, свідчить, що вершина її розвитку вже позаду, а якщо працівники завзято туляться в старенькому приміщенні, то злети товариства ще попереду. Судячи з цього, можна не квапитися й із наздоганянням у письмі цивілізованої частини Євразії. Історія ж крокує маятником. З огляду на те, що західна Європа на підйомі давно, цікаво дочекатися, коли маятник хитнеться в сторону країн, які от-от і закріпляться в статусі таких, що розвиваються. Хтозна, може колись рівнятимуться й на нас.
5 
1
Коментарі
122