— Зараз є запит на вивчення української. Відомі люди розмовляють нею і пишуть у соцмережах. Більшість із них не мали можливості вивчати її в дитинстві. Росли в російськомовних осередках. Відвідували школи, де викладали російською. До них треба ставитися з розумінням, заохочувати і підтримувати. Про чистоту мови слід подбати й тим, хто вважає її рідною. Вживають багато суржику, покручів і чужомовних слів, — каже автор словників і перекладач 42-річний Тарас Береза.
Вважає, що найбільше українській автентичності шкодять англомовна глобалізація та русифікація. У людей зменшується словниковий запас. Українська перетворюється із вишуканої мови на засіб для порозуміння між людьми на побутовому рівні. Це найпримітивніша її функція.
— Знання історії та мови робить із нас націю, зберігають державу. Серед 6912 мов світу наша на 25-му місці за чисельністю носіїв. Це дуже висока позиція, зважаючи на 400-річну історію заборон, приниження та дискредитації, — продовжує. — Але письменники і перекладачі творять на догоду загалу, послуговуючися чужомовними запозиченнями. Все менше використовуємо самобутніх слів. Наприклад, слово "швидко" можна замінити на "квапливо", "нагально", "негайно", "поквапом", "похапки", "притьма", "спохвату", "шпарко". Ми маємо багатенну мову.
Як можна змінити ситуацію?
— Українську мову потрібно подавати як модну та сучасну. Вона має заполонити інтернет і мобільні телефони. Якраз працюю над декількома застосунками. Для цього потрібна підтримка держави.
Є яскраві приклади мовного патріотизму — країни, де підтримка мови на вищому законодавчому рівні. Польща, Франція, Чехія, Японія захищають свої мови від глобалізації, замість чужих слів культивують власні. Поляки називають футбол — "пілка ножна". Подібні вдалі новотвори є й у нас: "інтернет" — "всемережжя", "ньюзрум" — "новинарня". Але ми цураємося таких слів, не вживаємо їх, намагаємося замінити на англіцизми. "Дедлайн", "блогерство", "контент", "рекрутинг", "перформенс", "чізкейк", "пост", "меседж", "лайк" убивають нашу мову.
У минулому більшість, потрапляючи в місто, переходили на російську. Сьогодні українська мова аж ніяк не є другосортною. На це вплинули події двох Майданів, розвиток української літератури, кіно і театру. Але замінити російську повністю все ж не вдається. Чому?
— Це світогляд малоросів. В Україні немає жодної людини, яка не розуміла б української мови. Наприклад, є одна академія бізнесу і маркетингу в столиці. У них взагалі немає українського змісту. А вони щороку збирають сім-вісім тисяч людей — повні зали. Якби перейшли на українську — нічого не втратили б, а ще й більше зібрали б. Це стереотип, що українська може загальмувати бізнес.
Російськомовні кажуть, що комедії українською дотепніші та смішніші. Нещодавно дивився музичну комедію "Гуцулка Ксеня". Прозвучав вислів дівчини до старшого пана: "Дядьку, ви якийсь підтоптаний". Зала зареготала. Це про те, що в кожному з нас живе рідне слово у всій своїй красі, розмаїтті та багатстві. Та ми ліниві до мови, не хочемо відкривати її скарбів із середини. Те, чим користуємося — мовна полова. В одному реченні поряд з українським — російське, англійське та ще невідомо яке.
10 років тому ситуація була краща. Українську принаймні було чути у Львові. Місто традиційно вважають осердям усього українського. Але сьогодні все більше штучного, російськомовного, глобалізованого, зокрема й щоб догодити туристам. Ситуацію змінила і велика кількість переселенців і розвиток технологій. У Києві — 50 відсотків суржику, 30 — української і 20 відсотків — англіцизмів. У Харкові — 60 відсотків суржику, 30 — української і 10 відсотків англіцизмів.
Це саме суржик, а не російська. Він шкодить українцям не менше, ніж танки на Донбасі. Ось так і втрачаємо мову. Вчора дивився серіал "Спіймати Кайдаша". Те, як там говорять — реальна картина. І не лише в селах, а й в українських містах.
Чи зможе впоратися з українізацією мовний закон?
— Він стосується лише офіційної сфери, діловодства й освіти. Прийняли його для заспокоєння суспільних настроїв. Потрібно вести потужнішу гуманітарну політику. Щоб впливові медіа підтримували її, пояснювали суспільству важливість мови. Востаннє це було під час Майдану. Після нього намагалися розмовляти українською. Зараз іде відкат.
Не обійшлося без апатичності нової влади та підходу "какая разница". Шкодить ідея двомовності. Після президентських виборів у моєму оточенні стало відчутно, що люди менше читають, послуговуються мовою соцмереж. Ті, хто намагався розмовляти українською, втрачають ініціативу — переходять на російську. У владі немає потужних еліт, які культивували б ідею української національної держави. Набагато важче стало видавцям. Відсутні соціальні платформи та майданчики, які порушували б мовні питання.
Карантин — чудова нагода зайнятися самоосвітою, читанням українських книжок. Словники — це також книжки, в які потрібно вчитуватися, щоб віднайти влучне слово, зрозуміти автентичність мови, її багатство, синтаксичну та синонімічну розлогість. В інших країнах таких видань набагато більше, тож є своєрідна конкуренція. Читач послуговується найкращим, зокрема й електронними версіями. Там державна політика сприяє розвитку мови, а не спотворює її до мішанки з іноземними, як у нас.
У липні народна депутатка Ольга Богомолець пропонувала закон про дематюкацію. Як ставитеся до лайливих слів?
— Нинішні матюки нам привезли північні сусіди. У нас споконвіку були лихослів'я та прокльони, вони є у збірках народної творчості. Мають українську автентику, що не має нічого спільного з "русским матом".
Якби суспільство повернулося до своєї самобутності, то й забороняти нічого не довелося б. "Русский мат" не викоріниш зі свідомості за допомогою закону. Мені до вподоби інший шлях. Через українські фільми й серіали й надалі пропагувати питоме українське. Краще вживати: "А бодай на тобі сорочка палала", "Аби тє грім пальнув з ясного неба", "Бодай тебе той знав був, що трясе очеретами", "Грім тебе бий", "Крутила б тебе лиха година", "Лихо тебе бери", "Стонадцять чортів тобі в хвіст".
3 
1
Коментарі