Ексклюзиви
Четвер, 27 травня 2021 06:31

"Шукала щось легеньке й веселе. Виявилося, такого нема"

Автор: Любов Мовлянова
  Ольга Дубчак читає свій нарис ”Мовний патруль” під час благодійного музично-літературного вечора ”На шапку”. Його організував у Києві фонд ”Свої” у жовтні 2019 року
Ольга Дубчак читає свій нарис ”Мовний патруль” під час благодійного музично-літературного вечора ”На шапку”. Його організував у Києві фонд ”Свої” у жовтні 2019 року

— Воюємо з ворогом, який говорить російською. Це підстава відмежуватися від нього й поштовх користуватися українською. Дивно, якщо комусь такої причини замало, — каже 37-річна Ольга ДУБЧАК, авторка книжки "Чути українською. У світі звуків та букв".

Вона народилася в російськомовній сім'ї в Києві. Навчалася на філологічному факультеті педагогічного університету.

— Спеціальність у вузі не змусила мене перейти на українську, — розповідає. — Поштовх дала помаранчева революція. На Майдані панувала українська атмосфера, і одногрупник сказав: "Як нам не соромно говорити російською". Це був переломний момент.

З чого починати російськомовним? Як наважиться говорити державною?

— Маю багато знайомих, які переходили на українську. Їм було важко. Думали, будуть легко говорити, як і російською. Але потрібні зусилля. Можна ставитися до цього як до виклику чи змагання. Отримаєте величезне моральне задоволення. Не знаю жодного випадку, коли людина перейшла б на українську, а потім відмовилася й повернулася на російську.

Для кращого володіння мовою радять читати, дивитися фільми та слухати музику. Та зараз все великою мірою зводиться до соцмереж. Чи дає читання постів той же ефект, що і книжки?

— Певний ефект це дає, але ніхто не гарантує їхньої грамотності. Тому друковану продукцію ніщо не замінить. Певний час вважали, що вона виходить з ужитку, стає нецікава. Але це не так. Щоб вчити мову і вправно нею володіти, треба багато читати. Друковані видання проходять багато етапів підготовки. Тож маємо якщо не зразкову, то оптимальну продукцію для читання українською правильно. Хто пише в інтернеті — не має цензора, редактора й коректора. А це означає, "пишу, як хочу".

Що підштовхнуло до написання книжки?

— Доводилося вивчати українську все життя. Але не натрапляла на серйозні праці, які зацікавлювали б і легко читалися. Я викладала і виробила власну методику. Не заглиблювалися з учнями в академічну науку, а з гумором і цікавинками розглядали мовні явища. Це краще запам'ятовувалося. Багато років шукала щось легеньке й веселе. Виявилося, такого нема. Довелося зробити.

Чи важлива для сучасної людини грамотність?

— У світі популізму й шалених ритмів грамотність — останній оплот, за який можна триматися. Звучить кумедно, але вона має психотерапев­тичну дію. Грамотні тексти приємно почитати, засвоїти й отримати задоволення. Неграмотний — викликає погані емоції.

Якщо в людини під час читання виникає більше питань, ніж відповідей, то текст поганий. Наш мовленнєвий апарат переважно сам знає, як говорити правильно. Так підсвідомість працює з текстами.

Останнім часом усе частіше користуються термінами, що прийшли з англійської. Водночас є портал "Словотвір", де пропонують питомо українські замінники. Як ставитеся до цього — маємо говорити, як в оригіналі, чи вигадувати своє?

— Дотримувалася б золотої середини. Мова — живий організм. Не можна лишити щось одне — тільки англіцизми або до всього добирати українські відповідники. Є іншомовні загальновживані слова. Вони зрозумілі, їх немає сенсу замінювати. Але молодь часто зловживає термінами, які мало хто розуміє. Треба відкинути насаджене ззовні російське, користуватися рідним. Вживають слова на зразок "хайп", "кріндж", "токсік", "чілл". Навіть я їх часом не розумію. Почуваюсь не дуже комфортно, хоч і до старих людей себе не зараховую. Треба лізти у пошуковик та з'ясовувати про що говорять.

Є думка, що найчистішу чи найправильнішу українську мову зберегли в діаспорі. Інші кажуть про Львів, де її не забороняли, як у Російській імперії. Або про Полтавщину, де творив Котляревський та Черкащину Шевченка. Де й від кого можна почути найчистішу українську?

— Маємо дві мови — це розмовна й літературна, закріплена в правописі. Жива мова лежить в основі літературної. Остання базується на центральноукраїнських діалектах, до яких належить мова Котляревського та Шевченка. Тому найправильнішу розмовну можна почути в центрі України.

Мова Галичини й Волині — українська, але належить до західноукраїнського діалекту. Спільнота в діаспорі відокремлена від природного місця побутування української і часом виробляє власні правила. Це нормально, але їхню вимову не можна вважати найправильнішою.

Українцям вдасться подолати почуття меншовартості й цінувати свою мову?

— Протягом століть мусили доводити комусь і самим собі рівноправність і рівноцінність української мови з іншими. Григорій Квітка-Основ'яненко створив "Марусю", щоб показати — українською можна писати серйозні речі. Зараз бачу прогрес завдяки державі, яка ухвалила закони про мову та український дубляж, допомогла українському ринку книжок, заборонивши ввіз російської друкованої продукції.

Чому важливо користуватися державною мовою?

— У романі чеського письменника Ярослава Гашека "Бравий вояк Швейк" у героя запитали: "Швейку, а чого ви говорите чеською мовою?" Він відповів: "Тому що я — чех". Україна має державність, свідоме суспільство, давню культуру.

Зараз ви читаєте новину «"Шукала щось легеньке й веселе. Виявилося, такого нема"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі