— У 46 років залишилася сама. Дочка заміж вийшла, переїхала в інше місто. Чоловік пішов від мене. Зар­плати медсестри в поліклініці на життя не вистачало, — розповідає 52-річна Катерина Баранська з селища Брюховичі поблизу Львова. Працює в Польщі п'ять років.

— Виїхати за кордон думала давно. Наважилася після того, як подивилася серіал про чотирьох українок, що нелегально потрапили до Варшави. Я так не хотіла. Заплатила 3 тисячі гривень українській фірмі за пошук роботи. Відправилася теж до польської столиці. Влаштували мене у клінінговий відділ будівельної фірми. Мала прибирати об'єкт перед здачею чи після ремонту. Отримувала в середньому 100–200 злотих за об'єкт, залежно від площі. На місяць виходило близько 12 тисяч гривень. П'ять років тому то була солідна зарплата, — додає Катерина Ігорівна.

За житло платила 250 злотих — це трохи більше 1800 гривень. Жили по двоє в кімнаті хостелу. Він належав українсько-польській фірмі, що влаштувала на роботу. Усюди був сучасний ремонт, але туалет із душем — один на всіх. Також користувалися однією кухнею. У хостелі жили 12 жінок. Але за деякий час зарплата зменшилася, бо нам давали по кілька вихідних на місяць. Казали, немає роботи. Знайшла підробіток — ночами виготовляла різдвяні вінки. Це робота на конвеєрі. Платили по 9 злотих за годину.

Додому повернулася на Різдвяні свята. Перші п'ять днів лише спала та їла. За зароблені гроші купила онуці золоті прикраси й полікувала зуби. Зробила собі голлівудську усмішку. Вирішила, я молода й гарна жінка. Поїхала знову до Варшави шукати чоловіка. Знайшла роботу на складі брендового одягу. Заробляла по 10 злотих за годину. За місяць отримувала 2 тисячі злотих — це 14,5 тисячі гривень. Працювала п'ять днів на тиждень, плюс дві суботи на місяць. Житло від фірми давали безкоштовне. Ще домовилася з однією полькою, що за 100 злотих раз на два тижні робитиму в неї вдома генеральне прибирання.

Щонеділі гуляла центром Варшави, у театр ходила кілька разів. Але чоловіка знайшла на роботі. Наш завскладом родом із Хмельницького. Залицяється до мене вже півроку.

×