— Варити сир почав випадково. Двоє дівчат із нашого села вчилися на французькій філології. Поїхали стажуватися на південь Франції в кооператив "Лонґо Май". Там познайомилися з хлопцями, запросили їх у гості. Ми потоваришували. Розговорилися за кавою. Я сказав французам, що хотів би сир виготовляти. Молока повно в селі. Вони домовилися, щоб я поїхав на навчання до Швейцарії, — розповідає 50-річний Петро Пригара з села Нижнє Селище Хустського району на Закарпатті.
13 років тому відкрив сироварню. Раніше викладав математику в школі.
— Вчився варити сир у пастухів в Альпах на висоті 1400 метрів над рівнем моря. Його готували на дровах. Там не було електрики, мали лише генератор і мідний котел для сиру.
На будівництво сироварні взяв безвідсотковий кредит на 15 років в однієї з міжнародних організацій. Увесь комплекс обійшовся у 130 тисяч євро. Головна умова кредиторів — щоб проект був соціальним. Тобто максимальна кількість людей має бути задіяна. Коли відкривав підприємство, зібрав односельців. Розказав, що спробуємо варити сир, назвав ціну на молоко. В той період працювали й інші молокозбирачі. Вони кілька місяців брали сировину й не повернули людям грошей. Це спричинило обурення. Мені не вірили, хоч і пропонував більшу ціну. Тоді домовився, що виплачуватиму гроші за молоко щонеділі після служби в церкві. Влаштовував для односельців невеличкі фуршети, давав сир на пробу, наливав каву. Зараз із 800 дворів мені здають молоко близько 600. Ще в п'яти селах організував його збір та приймальні пункти. Плачу за літр 6 гривень. Люди не завжди чесні, розбавляють молоко водою. В Швейцарії за таке є кримінальна відповідальність. Як ловлю за руку, розриваємо контракт. За добу підприємство переробляє до 2 тонн молока. Кілограм сиру продаємо по 200–370 гривень.
На сироварні працюють восьмеро людей. Усі навчалися за кордоном. Варять три сорти сиру — "Селиський", "Хуст" і "Нарцис Карпат".
— Перші три роки сироварня працювала у збиток, — каже Петро Пригара. — Взимку катастрофічно не вистачало молока. Також не мали досвіду, як збувати сир. Потім я взяв термобокс із сиром і поїхав у Львів, Київ. Пропонував свої сири в супермаркетах, людям. Гарно пішли екскурсії на підприємство. До нас почали приїздити туристи, аби подивитися на виробництво, скуштувати продукцію. З дорослого беремо 50 гривень за дегустацію, з дитини — 30. До сиру наливаємо келих вина.
Доставляємо по всій Україні. Пересилаємо "Новою поштою". В магазини невеличкі партії відправляю машинами. Елітний київський супермаркет щомісяця присилає по сир рефрижератор з охолодженням. Кредит ще весь не виплатив, але тепер справи йдуть добре. Щомісяця продаємо по 120 тонн сиру. Сироварня — затратне виробництво. Наприклад, сир "Селиський" дозріває півроку, "Нарцис Карпат " — щонайменше три місяці. Якщо починати таке виробництво, не варто розраховувати, що вкладені гроші повернуться за рік-два. Найшвидша окупність — 10 років.
Бракує недорогих сирів
— Популярний італійський сир маскарпоне може зробити кожен селянин, якщо має вдома сепаратор. Але в Україні його не готують, — говорить бізнес-консультант 40-річний Андрій Степановський.
— Сироварню можна відкривати, маючи в господарстві від п'яти корів. У справу достатньо вкласти 10 тисяч гривень. Кредит на таке підприємство допомагав оформляти двічі. Під Києвом є ферма, де варять сири з горіхами, зеленню й часником. Натрапив на них на одному застіллі. Власника майже за руки тягнув у банк по кредит, аби купив ще кілька корів і розширив виробництво. Зараз ця ферма розрослася в солідне господарство.
На ринку бракує новинок сиру, але недорогих — в межах 50–150 гривень за кілограм.
2 
1
Коментарі