Влаштуватися на роботу в столичний фаст-фуд "Швидко" доволі просто. На короткій співбесіді в основному дивляться на охайність та чистоту рук. Мене прийняли відразу, хоч я не мала навіть трудової книжки при собі. Та й попереднього досвіду роботи теж.
"Молодого бійця" у новому колективі за п"ятнадцять хвилин вводять у курс справи.
— Це мийка, це комірка — тут зберігаються віники та інші засоби для прибирання, — проінструктувала мене Наталя, 19 років, яка працює у "Швидко" вже третій місяць. — Працюватимеш у залі. Дисципліна у нас залізна. Для того, щоб відлучитися буквально на хвилинку (покурити, у туалет чи навіть відповісти на мобільний телефон), слід питати дозволу в старшого.
Робота в залі спочатку здалася найскладнішою. Працюєш, як машина, за заданим алгоритмом — протер підлогу, відніс швабру в комірку, помив руки, повернувся до зали позбирати таці. Якщо з таці на підлогу впав порожній стаканчик — мусиш повертатися у комірчину, брати віник і совок, потім — до зали, прибрати стаканчик і викинути у сміття. І знову мити руки.
Схудла на три кілограми
Миття рук у "Швидко" — майже магічний ритуал. Над мийкою висить велике оголошення: "Мийте руки після виходу на зміну, переходячи з однієї ділянки на іншу, після контакту з формою, волоссям, обличчям, після контакту з інвентарем, столом, ручками дверей і кожні півгодини". Руки треба мити постійно. Деякі працівники на мобільному телефоні виставляють нагадування через кожні півгодини. Бо менеджери за цим дуже пильнують. Тому із собою варто носити крем для рук — шкіра від такого частого миття стає сухою.
Друга ділянка роботи — кухня. У залі ти можеш спокійно переходити від однієї механічної дії до іншої. А робота на кухні потребує постійної концентрації уваги. Напружується також і слух. "Борщ" — чуєш працівника з каси. Треба швидко покласти заморожений буряк, картоплю, моркву та капусту, залити це водою, посипати зеленню та голосно проказати: "Борщ каса".
Відвідувачів "Швидко" просимо не обманюватися — майже все готується з напівфабрикатів.
Ресторан надає 50-відсоткову знижку на обід. У середньому він обходиться у 20 грн. Тобто харчування забирає чверть зарплати. Тому працівники "Швидко" ходять "наліво" і купують булочки по 2 грн у переході.
Двічі я стояла на касі. Тут мобілізуються всі відчуття. По-перше, маєш повсякчас усміхатися і пам"ятати, що ти — "обличчя компанії". Основна проблема — дикція відвідувачів. Бувають моменти, коли людина говорить геть нерозбірливо. Доводиться інтуїтивно здогадуватися і передавати замовлення на кухню. Перепитувати зайвий раз вважається неповагою до клієнта.
На касі я відчувала себе ніби круп"є у казино — одночасно треба слухати та запам"ятовувати, передавати інформацію далі, рахувати гроші та усміхатися. Конвеєрна праця виснажує. Вдома хотілося просто посидіти. Але дисципліна далася взнаки. Побачивши на підлозі кухні папірець, я викинула його й автоматично помила і без того чисті руки. За три дні у "Швидко" я схудла на три кілограми.
За годину платять 4,2 гривні
Команда у ресторані швидкого харчування на Лук"янівці молодіжна. Для більшості студентів зароблені у "Швидко" гроші — кишенькові. Зміна триває 9 годин. За годину роботи платять 4,2 грн. Тож за день можна заробити близько 40 грн, а за місяць — майже 800 грн. Зарплату починають нараховувати лише з шостого робочого дня. Так керівництво бореться з плинністю кадрів. Хоч люди все одно змінюються часто. Робота тяжка. І той, хто протримається хоч півроку, може стати менеджером.
1 
1
Коментарі
1