"Сусідка вчора 4 кіла гарбуза продала, а 3 — назад привезла"

Вінничанин 46-річний Олександр Токарь продає насіння соняшнику. Засіває ним 1 га.

— Колись ше мої батьки тримали баштани по 5 гектарів, з яких 4 засівали подсолнухами. Зараз стільки не дають. У селі біля хати маю хоч такий кусок землі — й то добре.

Працює водієм, восени бере відпустку. Соняшник починає зрізати в кінці серпня.

— Поле обробляємо вдвох із жінкою. Зрізаємо шапки, накладаємо назад на палку з подсолнуха. Шапка підсихає на сонці, зернята добре вибиваються. Підсушані шапки на городі молотимо палками, підстеливши кусок брезенту. Перевіюємо їх на вітрі. Чисту сємєчку переносимо на горище в хаті, так вони точно не протухнуть.

Цьогоріч зібрали 15 мішків насіння. У місті продають на банки.

— Цього року сємєчки великі й повні, бо погода жарка стояла. Продавав літрову банку по 4 гривні. Із мішка виходить 100-110 банок. Буває шо за день по два-три мішки продаю.

Добре купують соняшник із тонкою шкіркою та крупними насінинами.

— Їх ше називають городні. Якщо люди беруть їсти, то ці кращі. А олійні — дрібні й жирніші, то їх рідко купують, таких сажу трохи. Городні вигідніше продавати, бо вони легші.

Частину врожаю здав оптовим покупцям.

— Вони беруть трохи дешевше, але мені срочно треба були гроші. Самі підходять, стоять на Привокзальному ринку. Дивляться, яка сємочка. Як хароша і чиста, то дають більше. Так здав п'ять мішків, заробив 1,5 тисячі.

За два місяці вторгував 5 тис. грн.

— На роботі зарплату затримують, то якраз це мене виручило. Сім'ю треба за щось кормити, у мене дві дочки-школярки.

5 листопада о 9.00 Ольга Лисейко, 64 роки, снідає булочкою й чорним чаєм із термоса на сходах біля столичного метро Позняки.

Навколо неї розкладено більше десятка товарів. Продає моркву, картоплю, буряк, накраяний гарбуз, пучки часнику, гарбузове насіння, сушені та свіжі яблука, лущені горіхи, стручки пекучого перцю, топінамбур, квасолю. Кожного товару по кілька кілограмів. Усе виростила на своєму городі. За день уторговує 150 грн.

— Сусідка вчора 80 гривень вторгувала. 4 кіла гарбуза продала, а 3 — назад привезла. Сьогодні не поїхала. Але й 80 гривень де взяти, якщо дома сидіти, — каже Ольга Лиcейко. — Із нашого села всі їздять у Київ спродуватися.

Назвати село відмовляється. Каже, що з Васильківського району Київської області. Зелень сіють у серпні й вересні. Накривають спанбондом, щоб продавати до грудня.

— Із зеленю треба щодня їздити. Я тільки раз на тиждень можу, коли внук не вчиться в інституті й помагає привезти торби з товаром. Сама дотягти не можу. Але й це не поганий підробіток. За світло цими грішми плачу, хліб, масло, крупи, олію купую, мило, порошок. Пенсія ціла остається. Докладаю вторговані гроші й по 500 гривень щомісяця даю двом онукам. Вчаться в інститутах, треба помогти.

Ольга Лисейко встає о 5.00. Першою маршруткою їде до Києва. Торгує до 19.30. Каже, що купують, доки працює метро, але опівночі немає чим вертатися додому. За місце торгівлі не платить, міліціонери ганяють. Торгувати в переході заборонено.

— Наженуть, позбираю все в торби і йду за угол. Постою, доки міліція розійдеться, знов розкладаюся. Буває, раз п'ять за день так наженуть, а буває ні разу. Є такі, що сочуствують.

×