У переході від метро до швидкісного трамвая на вокзалі чути вигуки: "Торти Карла Маркса! Купуємо торти!" А на кіоску висить табличка з оголошенням "Потрібні на роботу продавці".
— Скільки заробляю? Не скажу! — категорично відмовилася жінка і показала пальцем на білий "Мерседес" навпроти туалету, — там сидить наш хазяїн, у нього і запитуйте!
У "Мерседесі" розсідався, як здавалося, велетенський, огрядний, з серйозним обличчям чоловік.
— Ви звідки?— діловито запитав Олексій Федорович, відсьорбуючи капучино.
— З Носівки. Хочу влаштуватися до вас на роботу, — відповіла я перше, що прийшло у голову. Прозвучало, мабуть, переконливо. Чоловік кивнув головою. — А морозів не боїтеся?
Жінка показала пальцем на білий "Мерседес": "Там сидить хазяїн"
Я енергійно замотала головою. Він усміхнувся: — Дуже добре.
Біля "Вокзальної" у чоловіка є три торгові точки. Щоб стати продавцем рошенівських тортів, потрібно пройти триденне стажування: вивчити асортимент, вагу та ціни.
— Працюють у мене дєвочки щодня з восьми ранку до дев"яти вечора, — розповідає Олексій Федорович, — без обідньої перерви. Ставки немає, з кожного торту вони отримують 2%.
З великого торта за 35 грн — 70 коп, з маленького — 30 коп. У кого ладиться торгівля, отримують понад 1700 грн щомісяця, хто гірше продає торти — близько тисячі гривень.
У кіоску працювати не дуже тепло, тому щодня там інший продавець, щоб кожна хоч день вдома відігрілася.
— Влаштовуйтеся, — порадила одна з жінок-продавщиць. Вона працює у Федоровича більше трьох років.
Кожний працівник може взяти вихідний та відпустку, отримати аванс. Єдине "але" — на пенсію продавці рошенівських тортів не заробляють.
2 
1
Коментарі