— 1990 року, коли я почала працювати в "Гончарах", в економіці був просто хаос, — розповідає Тетяна Андрієнко. — Обліку для мого виду діяльності взагалі не існувало.
Доводилося все розраховувати та придумувати самотужки, а потім йти до податкової і доводити свою правоту.
Ми розмовляємо в маленькому салоні "Гончарі" на Подолі. Пані Тетяна очолює його ось уже майже 15 років.
— До цього я працювала у проектному інституті. Одного разу до мене прийшла подруга дочки, керамістка. Дівчина бідкалася: всі її друзі з творчого гурту "Гончарі" мали великі проблеми. "Тетяно Павлівно, допоможіть! — благала дівчина. — Усі рахунки арештовано, майстерні опечатані, податкова наклала шалені штрафи".
Іван Салій сказав, що на Подолі буде або він, або "Гончарі"
Я стала ходити до них і намагалася розібратися в ситуації. Вони вже встигли вигнати свого бухгалтера і розсваритися з усіма службами. Іван Салій, який тоді очолював район, при нашій першій зустрічі взагалі сказав, що на Подолі буде або він, або "Гончарі", — пригадує Тетяна Павлівна. — Річ у тому, що керамісти вивісили на майстернях оголошення: "Художників гноблять. З усіх питань звертайтесь до пана Салія". І його персональний телефон написали...
Поволі налагоджувалися взаємини з усіма установами. Працювала, поки все не розгребла. Знайшла спільну мову і з податковою. Потім, коли виходив новий закон, мені навіть телефонували звідти й розпитували, як його впроваджую я.
Минуло кілька років, поки "Гончарі" зіп'ялися на ноги. Зараз це невелика, але прибуткова справа.
6 
1
Коментарі