"Тільки не пишіть мого прізвища, бо УБОЗ пов"яже", — просить "ГПУ" 34-річний Віктор, житель передмістя Черкас. Він погодився розповісти про підробку напоїв.
Віктор — приватний підприємець. Тримає кілька кіосків та дві продуктові крамниці по селах та райцентрах Черкаської області. Фальсифіковані харчі й напої збуває три роки.
— Я колись намагався працювати по-чесному, але від того доходи замалі, а побори великі, — пояснює. — Сільському покупцю що треба? Товар подешевше. Він не вчитується у склад продукту. Акцизні марки теж ні до чого. Підробити можна все. Найбільший виторг — алкоголь і куриво.
Спирт для горілки Віктор купує в Перегонівці Голованівського району Кіровоградщини. Його виносять робітники місцевого спиртового заводу. У своєму сараї торговець змішує спирт із водою. Етикетки виготовляє на кольоровому ксероксі. Пляшки постачають приймальники склотари.
— Одна пляшка такої горілки мені обходиться від 5 гривень, а за 12–15 гривень збуваю її сільським алкашам, — веде далі Віктор. — Хлопці, які самі розбавляють спирт, мають до 300 процентів навару на рік. А, ті хто варить самогон, — іще більше.
Горілку відомих марок фальсифікувати важко. Бо розведений водою спирт на смак значно гірший за фірмовий продукт. Тому Віктор купує горілку, розлиту на заводах. На ній "навар" — 50%.
— Як правило, кожен виробник виготовляє частину продукції "наліво". Можуть працювати навіть у дві зміни. У третю зміну йде "ліва" горілка. На неї немає ні податків, ні акцизу, тому пляшка буде на 5 гривень дешевша, ніж зазвичай. Вона йде на продаж тільки через такі точки, як мої.
Пиво робить із солодового порошку, додає спирту та вуглекислого газу
По горілку підприємець їздить до міста Немирова Вінницької області. Там є горілчаний завод. Заздалегідь домовляється з місцевими оптовиками, які збувають через свої склади "лівий" товар.
Віктор навчився підробляти й пиво. Улітку на кожній точці щодня продає 300–500 л.
— Кег, 50-літрове алюмінієве барило, пивзавод відпускає оптом за 100 гривень. Мастаки купують порожні кеги й самі колотять у ньому бухло із солодового порошку. Його теж продають оптові бази, по 20 гривень за кіло.
У барило Віктор засипає кілограм порошку, доливає спирту. Аби пінилося, заправляє вуглекислим газом із балона.
— Навіть якщо півлітровий стакан наливати по 2 гривні, з кожного кега маю 180 гривень чистого прибутку. А я їх продаю до 10 за день.
Найпростіше фальсифікувати мінеральні води та солодкі газовані напої.
— Їх у кожному райцентрі по підвалах роблять, — запевняє торговець. — Станок для виробництва пластикових пляшок коштує п"ять тисяч гривень.
Ціна півторалітрової пляшки справжньої мінералки чи лимонаду — від 2 грн. А фальсифікат підпільники продають по 0,5–1 грн за пляшку. Його й закуповують сільські продуктові кіоски.
Найскладніше підробляти масло, йогурти та сирки, ділиться досвідом Віктор.
— У провінції є проблема, де роздобути упаковку. Але у великих містах такі справи поставлені на конвеєр. Найбільший завод із виробництва тари — "Стирол". У нього чимало цехів по східних областях виробляють пластикові стаканчики для йогуртів, сметани. На вигляд цю тару не відрізниш від фірмової. Маю постачальників, які самі ксерять обгортки до масла. Хоча їх можна дістати й через робітників заводів, чию продукцію хочуть підробити. Найбільше обгорток черкаські фальсифікатори купують на місцевих молокозаводах та в Києві.
— Фальсифікатори часто влаштовують "виробництво" в занедбаних фермах, складах, — додає бізнесмен. — Ліплять на свою сметану, йогурт чи сирок обгортку з невідомою назвою — "Світанок" або "Зоря". Сільський покупець не дуже на те зважає. Купить, бо воно дешеве.
На кожній пачці фальсифікованого молокопродукту кіоск має 50% прибутку.
3 
1
Коментарі
1