"У селі легше людям жити, бо городина своя. Хоч працювати важко треба — я знаю, бо сама народилася в селі. А в Києві тільки асфальт та ціни захмарні, — 72-річна киянка Ольга Бугайова з паличкою кульгає до лавки в парку біля вул. Тимошенка, що на Оболоні. Жінка з дитинства має хворий стегновий суглоб. — Мені дали статус інваліда війни другої групи, тепер отримую більшу пенсію — 870 гривень. Зараз із банку повертаюсь, гроші забирала".
Пенсіонерка живе в однокімнатній квартирі на Рибальському острові. Прописана на Оболоні — там мешкає син з родиною. Він також інвалід — отримав травму на роботі, нині не працює.
— Дітям із пенсії віддаю 400 гривень, решту залишаю собі, — каже жінка. — Із тих 470 на харчі залишається, може, сотня, не більше.
У помешканні на Оболоні прописані п"ять людей — син з дружиною та двома дітьми і Ольга Миколаївна. Вона має пільги — до 70 кіловат за світло не платять. Але каже, що за воду віддають 200 грн щомісяця. Ольга Бугайова повертає невістці п"яту частину квартплати. Ще 200–300 грн витрачає на медикаменти — має бронхіальну астму. Продуктів жінка майже не купує — їй діти дають. У сватів є город — харчі передають автобусом.
Пенсіонерка дістає з саморобної сумки схему вишивки та блакитні нитки. Розгортає невелике полотно. Говорить, що вишиває орнамент до сорочки для старшого онука.
— Він у мене голубоокий парубок. Ой, як мене ця робота виручає, — усміхається. — Невістка казала, що сорочки на дітей біля музею в Пироговому коштують від 100 гривень. То я купила тканини — і за роботу. Ситець маю, сорочечку сама зшию. У магазині 30-й розмір за 16 гривень висить. А я ще раніше ситцю накупила по 8 гривень за метр. Пошила дві сорочки онуку.
Жителька села Кам"янка Новоград-Волинського району Житомирської області Ганна Загорудько, 69 років, працювала на фермі завідуючою. Застудила ноги, захворіла на поліартрит. Уже 10 років не ходить. Живе із сім"єю доньки.
— У селі всі гроші — на хазяйство і город. А решту на харч та продовольчі товари тратимо, — розповідає Загорудько. — Що ж з тої пенсії маєш?! Дають 597 гривень. Газу в селі немає. Щороку треба берегти якісь рублі на дрова. Дві машини на зиму — це 1000 гривень. По сотні з получки одкладаю.
За сотку обробленої трактором землі беруть 6 гривень
У селі є фермерське господарство, люди віддають в оренду земельні паї. За них щороку отримують зерно.
— Хліб не купуємо, свій печем. Голова колгоспу дає зерно. Якого року штири центнери, а якого і тонну дасть. Все залежить од вружаю, — каже Загорудько. — Сього року по п"ять центнерів дали. У мене є 3,4 гектара землі.
5 ц зерна вистачає родині на рік. Трохи для курей залишають, частину на борошно мелють, із решти — "товч та грис" виходить — комбікорм для худоби.
— Маємо двоє поросят. Мішка суміші вистачає на 2–3 місяці, — продовжує. — Донька тримає корову — та то вже їхні гроші. Щодня здають 3–5 літрів молока. За літр отримують 1,5 гривні. Мають собі якусь копійку.
Жінка щомісяця із пенсії виділяє гроші на обробіток городу.
— За сотку обробленої трактором землі беруть 6 гривень. Чи то косять, чи орють, чи скородять, а 6 гривень сотка, — розказує. — Коло хати ми маємо 70 соток. Двічі на рік по 400 рублів давай. А ще косити — то буде 200–300. Найняти людину на поміч сапувати чи копати, то 20 гривень беруть, а інколи й більш можуть правити.
По півсотні Ганна Загорудько віддає за ліки. Цього місяця ще 160 грн заплатила за мішок цукру для консервації.
— Старому гардєроб не тра. Хіба валянки на зиму придбати. Так це 40 рублів, — каже жінка. — Аби онучкові щось дати, то од получки виділяю десятку. Він уже дорослий хлопчик — 6 років — не цукерки хоче, а банан чи апельсин.
2 
1
Коментарі