Вінничанин 26-річний Олексій Назаренко три роки тому позичив рідному брату 31-річному Анатолію $6 тис. Брат обіцяв повернути борг за рік, але досі не віддав.
Анатолій працював лікарем у місцевій лікарні. Із дружиною та 2-річним сином жив у окремій квартирі, яка дісталася йому від бабусі.
— Брат працював, жінка вдома сиділа з малим. Я вчився на стаціонарі в Одеській юридичній академії. Як приїжджав додому на вихідні, обов'язково заходив до них, — продовжує. — Я твердо вирішив, що піду працювати.
Восени, коли став студентом другого курсу, влаштувався охоронцем в один із нічних клубів Одеси.
— Там можна було нормально заробляти, — каже Назаренко. — Я високий, маю накачані м'язи, займався спортом. Працював ніч через ніч з 19.00 до 7. 00 ранку. Отримував 1000 гривень за місяць. Бувало, щодня працював. Пари старався не прогулювати, але спав на останніх партах. Пропрацював чотири роки. З того, що заробляв, трохи тратив на себе, решту — відкладав.
Гривні переводив у долари. За чотири роки мав $6 тис.
— За ці гроші хотів відгуляти весілля. Як закінчив академію, повернувся до Вінниці. Влаштувався юристом.
Всі у родині Назаренка знали, скільки і на що він відклав грошей.
— Одного дня прийшов до мене брат і каже: "Позич мені цих шість штук. Я тобі через рік потихеньку віддам, мені дуже треба, хочу машину купити". Я відмовив: а якщо захочу женитися через місяць? Він обурився. Почав виказувати, шо я не брат, а чортзна-шо.
Олексій та Анатолій не розмовляли тиждень.
— Потом він прийшов до батьків у гості. Ми вийшли покурити, помирились. Він жалісливо почав просити гроші. Казав, що дитиною клянеться, поверне — максимум за рік. А якщо я раніше надумаюся женитися, то віддасть, коли попрошу.
За місяць Олексій почав зустрічатися з дівчиною, а за п'ять місяців їй освідчився.
— Вона погодилась. Йду до брата, такий щасливий. Хотілося з ним першим поділитися.
Анатолій сказав, що грошей у нього немає.
— І немає йому в кого позичити. Я витріщив очі — ти ж обіцяв. Толік розпинався пів часа, як я можу вимагати з рідного брата. Я побачив, що то марна справа. Кажу: "Добре, коли зможеш повернути?". Він грубо відповів: коли зможу, тоді й поверну. Мені хотілось йому в морду врізати, але не зміг. Батьки були в курсі, однак я просив, щоб вони не вмішувались.
Олексій частину грошей на весілля позичив у товариша, решту дали батьки.
— Другові гроші повернув за три місяці із зарплати, майже нічого собі не купляв. Хотілося скоріше віддати борг.
На весіллі були всі родичі, зокрема й брат із сім'єю.
— Я спілкувався з Толіком і в гості вже сім'ями один до одного ходили. За борг не згадували. Коли минув рік із того часу, як він позичив, я йому нагадав, що пора віддавати. Він занервував, назвав мене безсовісним. Я не витримав і засадив йому такого кулака, що він із синцем місяць ходив.
Відтоді минуло два роки. Анатолій не повернув борг.
— Ми не спілкуємося. Знаю, що мама його штурхає, щоб віддав, але він тільки ниє, що в нього нема. На свята до батьків чи спільних знайомих, коли знаю, що він має прийти, ми з дружиною не ходимо. Говоритиму з ним, коли віддасть борг. Не віддасть — значить, і він, і я втратили один одного назавжди, — каже Олексій.
1 
1
Коментарі
4