39-річний киянин Костянтин Котенко має майстерню з ремонту взуття біля метро Лук"янівська в Києві. Його прибуток залежить від сезону. Улітку за день можна заробити до 200 грн, а взимку — 300–400 грн, бо зимове взуття ремонтувати дорожче, каже чоловік.
Майстром індпошиву взуття в ательє Костянтин проробив майже 10 років. Отримував на той час величезні гроші — майже 1000 рублів на місяць. Тоді люди з вищою освітою в середньому заробляли 380 рублів. Після розвалу Союзу Котенко втратив роботу. Але сім"ю — дружину й сина — треба було якось годувати.
Спочатку спробував себе в автомобільному бізнесі — приганяв з-за кордону автомобілі, потім переключився на одяг із Туреччини. Згодом познайомився із шевцем, який шукав помічника. Через два роки, 2001-го, Костянтин вирішив відкрити власну майстерню.
Отримати статус приватного підприємця — нескладно, каже Котенко. Пишеш заяву, сплачуєш держмито і чекаєш два тижні. Свідоцтво реєструють у районній податковій адміністрації. За майстерню він щомісяця сплачує єдиний податок. Сам кіоск з усіма необхідними документами коштував на той час 10 тис. грн. А Костянтин у "Союздруку" виторгував старий ларьок разом із доставкою на місце за 700 грн. Сьогодні такий кіоск коштує 15–25 тис. грн, ще понад чотирі тисячі треба вкласти в ремонтне устаткування.
Хабарів ніколи не вимагали
На оформлення бізнесу без жодного хабара підприємець витратив — 5 тис. грн і рік часу. Костянтинові довелося обійти сім держустанов, кожна з яких видала список організацій, де треба "відмітитися", і рахунки, які необхідно сплатити. Оформлення одного документа тривало 2–3 тижні.
— Хабарів узагалі ніколи не вимагали. Там хитра система: якщо не хочеш чекати, починаєш шукати "кінці". А якщо не поспішати, все одно документ видадуть. Тобто береш ізмором, — ділиться досвідом майстер.
Спочатку підприємець звернувся до Спецвідділу з контролю за станом благоустрою Шевченківського району Києва, щоб отримати дозвіл на установлення кіоску. Папери мав підписати начальник місцевого ЖЕУ. Костянтин домовився: підпис в обмін на щомісячну матеріальну допомогу на потреби ЖЕУ — 160 грн. А потім перестав платити — зайвих грошей не буває, та й ЖЕУ на це ніяк не відреагувало.
Хоча до Костянтина з перевіркою приходить районний інспектор зі спецвідділу з контролю за станом благоустрою. Складає акт, іноді пише зауваження. Вони трансформуються в адміністративні штрафи. За рік їх "набігає" приблизно на 250 грн.
Для розміщення взуттєвої майстерні передусім треба знайти перспективне та прибуткове місце, вважає Котенко. Найкраще підійде невеличкий майданчик неподалік офісних центрів. Бо вартість ремонтних послуг залежить від району, де розташована майстерня. У "спальних" районах дешевше, в центрі — дорожче. Ремонт чоловічого взуття в майстерні Костянтина в середньому коштує 50 грн, жіночого — 75.
За місяць Котенко заробляє понад сім тисяч гривень. Приблизно третину вкладає у справу — закуповує матеріали для ремонту взуття. По 125 грн платить за оренду землі та електроенергію, 150 — єдиний податок.
Щоб відкрити свою справу в цьому бізнесі, не обов"язково отримувати відповідну освіту. Початківцям Костянтин рекомендує на рік найнятися в якусь майстерню, щоб перевірити бажання працювати за спеціальністю. За його словами, там зазвичай платять 30% від вартості замовлення.
2 
1
Коментарі
1