На асфальті навколо столичного Куренівського ринку щодня розкладають старий крам. Тут — найбільший у Києві блошиний ринок.
Киянин Віктор Семенюта, 62 роки, продає старі деталі до мотоцикла. Розклав їх у відкритому багажнику старого "москвича". Ще є водопровідні крани по 3 грн. Коліщата до візків-"кравчучок" — ходовий товар. Їх беруть по 5 грн/шт. Ще виставив десяток металевих підсклянників. Просить за них по 10 грн.
— Оця викидачка дуже зручна, віддам за десятку, — показує розкладного ножа. — А це — одкидуха, лезо викидається збоку. На колодці ще є ліхтарик і маленький електронний годинник.
— Китайський, мабуть? — цікавиться покупець. — Кнопка заїдає?
— Обіжаєш! "Мейд ін Лук"янівка", — божиться Семенюта.
Такі ножі роблять "умільці" з Лук"янівського СІЗО. Як цей крам потрапляє з-за колючого дроту на базар, чоловік тримає в секреті.
Кілька светрів та ліфчиків, салатова нічна сорочка розвішані на металевому паркані Петропавлівської церкви, навпроти входу на ринок. Речі ношені, але випрані.
— Ночнушку беріть за п"ять гривень, — просить перехожих Тетяна Прокопчук, 63 роки, пенсіонерка з Боярки. — Це невістчина. Вона сина покинула, взяла лише чамайдан і подалася в Білорусію.
Син пиячив, бився, але тепер закодувався. Місяць у чарку не заглядає, хвалиться жінка. По суботах їздить на збори товариства тверезості. Але роботу ще не знайшов, живе на доходи матері.
Хлопець у бушлаті продає фашистську каску зі свастикою. Просить 600 гривень
— Невістка була чистюля, — зітхає Тетяна Петрівна. — Як будете щось брати, віддам дешевше. Купіть, щоб мені було на хліб!
Неподалік сваряться дві жінки.
— Тут моє місце, прибирай свої бебехи! — репетує молодша, років 50.
Старша продає з картатої сумки старі миски й хустки по 3 грн. Поряд на рядні виставила дерев"яного сувенірного орла й кілька скляних графинів. За гумові чоботи просить 25 грн.
— Тут нікого не було, я й стала, — Олена Жученко, 63 роки, тримає в руках чоловічий піджак. — Це мого покійного чоловіка. Він його тільки два рази надівав.
Молодша починає пхати її крам у розкриту сумку:
— Збирайся, кажу, бо все викину!
Зітхаючи, Олена Йосипівна починає складати графини й чоботи в сумку. Тягне її до трамвайної колії. Блошині ряди розтягнулись уздовж неї на півкілометра.
Петро Васильєв, 57 років, розклав на землі бюсти Леніна, радянські вимпели та значки. Фарфорового ведмедика — символ московської Олімпіади-1980 — пропонує купити за 35 грн. Поряд — пошарпані книжки "Історія КПРС", "Гігієна жінки", відеокасета "Профессор Жданов. Борьба с алкоголизмом" і шкіряний намордник.
— Только у меня — радиола "Вега" с набором пластинок! — зазиває інший продавець. — Где вы такое щас купите?
Прилад у робочому стані пропонує за 120 грн. Живе чоловік на Русанівці. Торгувати на Куренівку приїздить щодня, крім понеділка, по 2–3 год.
— Начальства нет — я свободный бизнесмен, — говорить він.
Раніше торгував старими речами на Сінному ринку. Тепер перемістився сюди. Кажу, що історя КПРС навряд чи кому тепер може знадобитися.
— Тут іноземці бувають, хтозна-чого шукають, — розказує Петро Васильєв. — У мене олімпійських ведмедиків купили до біса. На всяк товар свій покупець.
На розкладачці біля трамвайного кільця хлопець у зеленому бушлаті продає фашистську каску зі свастикою.
— Шістсот гривень, — просить він.
— Мабуть, украв на кіностудії Довженка, — невдоволено зауважує Васильєв.
Починає накрапати дощ. Чоловік ховає книжки і касету в наплічник. Решта краму дощу не боїться.
— Холодно, але треба постояти, хоч щось спродати, — усміхається він.
2 
1
Коментарі