Туристичні рюкзаки на замовлення шиє 26-річний Дмитро Глибовицький із Полтави. За місяць заробляє до 3 тис. грн.
— Я за фахом — вчитель фізкультури. З університету ходжу в туристичні походи в Крим, Карпати. Похід триває сім-вісім днів. Із собою треба брати багато провіанту. Мій рюкзак для цього не годився, не витримував вантажів. Допомогла теща. Вона працює на швейній фабриці. Запропонувала пошити добротний рюкзак, — розповідає Дмитро. — Поїхав у Харків на ринок, купив тканину "Оксфорд 600" — цупкий джинс, з одного боку просочений гумою, як брезент, не пропускає воду. Коштує 40 гривень за метр, але в Полтаві вдвічі дорожче. На рюкзак треба десь 4 метри. Через інтернет замовив пластмасові застібки, змійки, шнурки, стрічки, з килимка вирізав вставки для наплічника. На ці деталі пішло гривень сто. Привіз матеріали тещі, сам зробив викройки. Теща пошила. Кльовий рюкзак вийшов, ніде не давить, не рветься. Хлопці в поході побачили і собі такий замовили. Виникла ідея зайнятися пошиттям.
Через газету для оголошень Дмитро купив за тисячу гривень промислову швейну машину "1022 клас" 1986 року.
— Чоловік мав швейну майстерню, машинка в ідеальному стані — змазана, деталі не іржаві. Потужна, голка пробиває цупку тканину. Нові машинки такої якості коштують до 4 тисяч гривень, — продовжує. — Поїхав знову в Харків. Оптом купив тканини по 20–30 гривень за метр, фурнітуру. Витратив 3 тисячі. Собівартість одного рюкзака — 500 гривень, продаю по тисячі. Маю 100 відсотків навару. Було замовлення на п'ять рюкзаків, тому зразу відбив вкладені гроші. Зараз по три-п'ять замовлень на місяць. Більше не встигаю. Викрійки і розрахунки розмірів роблю сам, шити навчила теща. На один рюкзак іде три дні. За стандартами маю найбільші — на 110–115 літрів, десь 67 сантиметрів довжиною. В магазинах такі коштують 1,5–2 тисячі гривень. Але вони часто розлазяться. Я використовую міцні капронові нитки.
Майстерню Дмитро облаштував у гаражі. Коли з'явилися замовлення, залучив двох швачок.
— Стало важко самому, не встигав. 10 рюкзаків вони шили за півдня, платив їм за це по 125 гривень. Але робота йшла тільки, коли був поруч. Як від'їду — не ту нитку візьмуть чи застібку. Один рюкзак чоловік повернув, бо розлізлися шви. Вирішив шити власноруч.
Рюкзаки купують для походів, спортсмени та ті, хто їде на заробітки.
Перші два роки не сплачують податки
— Хотів відкрити швейний цех, зробив бізнес-план. Щоб найняти працівниць, купити тканину, три швейні машинки, оверлок, іншу техніку, брати в оренду приміщення, платити податки, треба десь півмільйона гривень, — розповідає Дмитро Глибовицький. — Носив цей план інвесторам-бізнесменам, щоб дали на виплат такі кошти. Так вони хочуть за півроку мати прибуток. Це нереально, нормальний заробіток можливий років через три-чотири. Якось подзвонив поляк, побачив мій номер в інтернеті. Каже: я взяв би штук 30 рюкзаків, тільки покажи сертифікат якості на тканину. Де я його на базарі візьму? У Польщі люди, які займаються таким бізнесом, звертаються в міську раду, їм дають недорогий молодіжний кредит. Купують сертифіковані матеріали. Через два роки мають прибуток. І лише тоді з них беруть податки.
4 
1
Коментарі