Перед входом до Донецької обласної станції переливання крові зранку черга з десяти людей. Донори-продавці приходять о шостій. Заробляють, здаючи кров замість когось.
Сюди приходять родичі та друзі хворих, що потребують переливання крові. У направленні лікарі зазначають прізвище пацієнта. Хто здасть кров — байдуже.
— Вам потрібна кров? — першим підходить 50-річний Микола. — Я можу здати. За дозу 400 грамів станція платить сотню гривень. Тим, хто ходить на роботу, положена пара днів відгулів. А мені, безробітному, вони ні до чого. Я програміст. Фірми дивляться на мене як на відпрацьований матеріал. Я тут зазвичай здаю дві дози, беру з людей по 250 гривень за кожну. А в Києві, чув, дають донорам сотню зелених.
Поруч чекає на замовників 48-річна Наталія. Вона — почесний донор:
— 17 років здаю кров. Тепер роботи нема. Я мати-одиначка. Жити на щось треба. Здаю кров двічі на місяць. Частіше лікарі забороняють. Сьогодні цілий день стою. А клієнтів немає.
— Моїй дружині треба кров. А я здати не можу, бо хворів жовтянкою, — зітхає 35-річний Віталій. — Ото й питав донорів. Але 250 гривень за порцію — це дорого. Подруга дружини погодилася здати кров.
За день до станції переливання крові проходять до ста донорів.













Коментарі
1