— Десять років заробляю в Європі, — розповідає львів'янка 45-річна Ольга Пустовойт.

Раніше працювала вчителькою молодших класів. Із чоловіком розлучена, виховує двох дітей.

— Старша донька мріяла на юридичний факультет вступити. Потрібні були гроші на репетиторів. Моєї зарплати не вистачало. Аліментів від чоловіка не бачили, бо він ніколи офіційно не працював. Почала шукати варіанти, як заробити гроші. Подруга часто їздила на сезонні роботи у Польщу. Вирішила з нею податися. Моя мама з села переїхала до Львова дітей пильнувати.

Для сезонних робіт потрібне залізне здоров'я. Подруга влаштувала до фермера на полуницю. Робочий день тривав 12 годин і більше. На пекучому сонці треба було зібрати 20–30 великих кошиків ягід, аби щось заробити. Найбільше мене дратували діти господаря. Я працювала у школі, але таких невихованих не зустрічала. Якось гралися на полуничному полі. Почали кошики з ягодами перекидати, реготали. Я стояла і плакала — через бешкетників утратила денний заробіток.

Мешкали у бараках, харчувалися за власний кошт. За літо заробила 1 500 доларів — на той час це було 12 тисяч гривень. Повернулася додому, звільнилася з роботи. Тим часом подруга мені підшукала інші заробітки. Два роки доглядала літнього поляка. Коли той помер, залишилася без роботи.

З подругою порадилися і вирішили поїхати на заробітки в іншу країну. Чомусь згадала про Грецію. Хоча ця країна важко переживала економічну кризу, нас туди тягнуло. На острові Парос влаштувалися у ресторан. Чистили рибу, мили посуд, варили каву. Жили у готелі при ресторані, там і харчувалися. Зарплата 800–1 000 євро на місяць. На себе грошей не витрачали, не було коли. Робота не легша, ніж у Польщі. Але ставлення греків до заробітчан у сто разів краще.

×