Серед найоплачуваніших професій на Львівщині — диспетчер управління повітряним рухом. Найменше отримують працівники швейного виробництва, повідомляє Головне управління статистики.
Із 34-річним Володимиром Маргалем зустрічаємося біля аеропорту ім. Данила Галицького. Дев'ять років він працює диспетчером вишки державного підприємства обслуговування повітряного руху "Украерорух". Стежить за посадкою літаків. Щомісяця заробляє 10 140 грн.
— Зазвичай диспетчер — це династійна посада. Закінчив Державну льотну академію в Кіровограді. Виступав за її футбольну команду. Зараз граю в складі збірної України серед диспетчерів. Проблем із працевлаштуванням не було. Три місяці стажувався. У перший рік роботи мав лише голий оклад — 1300 гривень.
Володимир працює три дні, потім має три вихідні. Живе в однокімнатній квартирі в районі аеропорту — отримав її у спадок. Одружений, має доньку Злату, 11 місяців. 1,5 року тому придбав автомобіль "Кіа" за $22 тис.
— Серед предметів, які необхідно знати авіадиспетчеру — аеродинаміка, радіоелектроніка. Треба розумітися на світлосигнальному забезпеченні аеродромів, орієнтуватися в метеорологічних явищах. Не беруть із захворюваннями дихальної системи, гіпертоніків. Вимагають четвертий рівень ІКАО зі знання англійської мови. За серйозні порушення безпеки польоту дають догану. За дві — звільняють.
За рік роботи диспетчерам додають до зарплати 5%. Через три роки — 10, а через п'ять — 15. Щодня підприємство виділяє 70 грн на харчування. Відпустка — 56 днів, пенсія — 8 тис. грн. Найбільшу премію отримав торік — 6 тис. грн.
— Такий високий заробіток зумовлений тим, що я відповідаю за безпеку польотів і за життя пасажирів, — пояснює. — Через це постійно у стані стресу. На комунальні послуги, інтернет і мобільний зв'язок витрачаю майже тисячу гривень. Ще тисяча йде на пальне. Четверту частину від зароблених коштів кладу в банк на депозит. Планую купити землю за містом і звести будинок. Стараюся купувати якісні продукти. Часто з дружиною харчуємося в кафе. А от на курорт із сім'єю вибратися не виходить — усі відпустки витрачаю на футбол. По кілька разів на рік їздимо командою за кордон на турніри.
— Син недавно заявив, що хоче одружуватися. А я на весілля ні копійки не можу йому дати, — каже 54-річна Олена Калина з Червонограда. Вона 27 років працює на фабриці жіночої білизни.
Минулого місяця заробила 800 грн. Половину віддала за комунальні послуги. Один тиждень працює в першу зміну — з 7.00 до 15.00, другий — з обіду до півночі. Відпустка — 28 днів. На Чорному морі востаннє відпочивала 10 років тому.
— Після того, як підприємство стало приватним, директор видає все меншу зарплату. Спочатку мала 1600 гривень, потім 1200. За місяць наша фабрика випускає 10-11 тисяч одиниць одягу. Раніше плани були набагато більші. Іноді додому роботу брали. Тепер два тижні можемо сидіти без діла, бо машина із матеріалами спізнюється. А потім цей план поспіхом доганяємо.
Олена Калина закінчила училище побутового обслуговування у Львові. Два роки вчилася на швачку, ще два — на закрійника-модельєра. Після закінчення училища пішла працювати на фабрику. Розлучена, живе у трикімнатній квартирі із сином Олександром, 22 роки. Минулого року він закінчив біотехнічний інститут у Луцьку. П'ять років навчання коштували 19 500 грн.
— Тоді ще батьки були живі, за навчання онука платили, — каже Олена Калина. — Сама б я не потягнула. Від колишнього чоловіка отримувала лише аліменти — по 217 гривень у місяць. Маю проблеми зі здоров'ям. Руки терпнуть, нирки хворі. У червні за операцію заплатила 5 тисяч гривень. Після стількох років за постійним шиттям посадила собі зір.
7166
гривень — таку зарплату отримав львівський міський голова Андрій Садовий у липні. Цього року депутати скасували премії для мера, через що він заробляє на 3771 грн менше.
2 
1
Коментарі
2