Саморобна переправа через ріку Случ діє в селі Вітковичі Березнівського району Рівненщини. Її звели місцеві жителі за власний кошт. Дерев"яний міст витримує трактори та вантажівки з піском.
У сезон збору врожаю переправою за 10 хв. проїжджають 15–20 підвод.
— На тому боці ріки наші поля, — каже 56-річний пенсіонер Володимир Плескач. — Коли 2001-го розпаювали колгоспні землі, нам віддали понад 380 гектарів чорноземів.
— Тілько переправи не дали, — обурюється комбайнер Павло Пилипака, 38 років. — Довелося самим викручуватися. Спаде вода в ріці — будуємо міст, у повінь знімаємо його. Мучимось вже сім років поспіль.
Із протилежного берега Случі веде дорога до сусідніх Тишиці, Орлівки та Городища. Інакше треба об"їжджати 30 км через райцентр.
— Незручно. Та й часу забирає багато, — відмахуються селяни. — Дешевше самим зробити переправу. Із бюджету сільради не взяли ані копійки.
У Вітковичах живе 2 тис. осіб. На будівництво мосту з кожного двору збирають по 10 грн. Деревину та цвяхи закуповують на приватних пилорамах.
— Немає такої родини, яка не дала би грошей, — каже Плескач. — Для мосту беремо лише соснові дошки. Вони не скоро відсиріють.
85-метровий міст щовесни будують усім селом. Чоловіки збираються у бригади по десятеро й виходять на роботу по черзі. Працюють без обіду.
— Два тижні треба, щоб звести міст, — розповідає 31-річний Віктор Рабчун. — Приходиш о десятій ранку й закінчуєш роботу, коли сідає сонце. Я не маю власного земельного паю, але працюю за батька.
Головує над будівельниками 70-річний Ілля Сухан. Він малює креслення й командує, куди що прибивати. Чоловіки його слухаються без заперечень.
Ширина мосту дозволяє проїхати одній бричці. Щоб розминутися, селяни чекають одне одного на протилежних берегах.
Вітковчани запевняють, що переправа міцна та надійна.
— Нещасних випадків досі не було, — підморгує Володимир Плескач. — Два роки тому мій товариш на ровері упав із мосту в Случ. Велосипед утопив, а сам виплив. Не повірите, тверезий був. Просто в голові запаморочилося.
Час від часу до нас підходять селяни. Питають, чи перевезли комбайни на протилежний берег.
— Переживають за врожай. За те, щоб змолотити сотку зерна, беруть 10 грн, — пояснює Плескач. — Люди поспішають зібрати пшеницю, бо в нас тиждень лили дощі. А тепер розпогодилося.
Комбайни не їздять мостом. Їх по одному перетягують через річку вбрід.
— Міст їх не витримає, кожен важить до 9 тонн, — хитає головою чоловік.
Показує рукою на трактор неподалік.
За кермом усміхається 7-річний хлопчина. Він чіпляє металевого троса до комбайна, перевіряє кріплення й тягне до річки.
— Це Сашко Шнайдер, — придивляється Плескач. — Батько теж працює на комбайні. Зараз поїде через Случ. Там неглибоко — всього метр буде.
Коли вода виходить із берегів, переправу розбирають і складають у сараї
Трактор в"їжджає у воду й тягне комбайн. На протилежному березі хлопця вітають оплесками.
Після вантажівок та бричок опорні стовпи розхитуються.
— Ремонтуємо міст щотижня, — каже Віктор Рабчун. — Позавчора кілька дощок поміняли. Ще й течія сильна роботи додає.
Двічі на рік міст доводиться повністю знімати. Коли вода у Случі виходить із берегів, переправу розбирають і складають у сараї на високому місці.
— Залежить від погоди, — каже 37-річний Анатолій Пилипака. — У повінь та на зиму міст знімаємо.
Під час повені в селі процвітає човниковий бізнес. За переправу на інший берег беруть по 2 грн з людини.
— Платимо, бо на той берег усе одно треба, — знизує плечима 54-річний Віктор Бойчук, переїжджає міст велосипедом. — Багато хто має родичів у сусідніх селах.
— Наше село найбагатше в районі. У кожному дворі є по дві-три машини, трактор, коні, — додає Плескач. — Майже усі чоловіки їздять по заробітках до Санкт-Петербурга та Москви. Вдома сидять хіба слабі та пенсіонери.
Жінки переважно працюють на сірниковій фабриці у райцентрі. Половина сімей — багатодітні.
— Нам би залізний міст поставити, — мріє Плескач. — Кожен двір і по 200 гривень не пожалів би. Тим більше, що в сусідній Князівці хочуть будувати міні-ГЕС. Боїмося, що рівень води у Случі підніметься і нас знову затопить.
У сільській раді кажуть, зверталися навіть до Віктора Ющенка. Два роки тому написали листа до Секретаріату президента, щоб допомогли звести постійний міст.
— Відгукнулося Міністерство оборони, — каже сільський голова Галина Миронець, 47 років. — У Вітковичі приїжджали військові, обміряли береги. У них є мостові ферми, але щоб передати їх селу, потрібне погодження ще трьох міністерств — фінансів, економіки — та Фонду держмайна. Відповіді чекаємо досі.
2 
1
Коментарі
1